Розділ шостий

— Тихо, тихо... Ірено!!

Їй здалося, що все її тіло зараз вивернеться навиворіт, ніби панчоха. Оніміли, втратили чутливість руки. Судомно розчепірилися пальці; наступної секунди в бік устромилася голка, вона зрозуміла це за мить, коли судома вже відпустила...

Ну й завбачливі їй трапляються чоловіки! Один лягав у постіль із пістолетом, інший — зі шпилькою на випадок спазму в надмірно нервової партнерки...

— Ірено, нічого страшного... — Ян важко дихав.

— Вибачте...

— Нема за що... Дати води?

— Але я...

— Я сам винен. Можливо, захотів занадто багато одразу...

У голосі його не було ні роздратування, ні докору. Просто втомлений жаль.

Одного разу влітку — Ірена вже не пам’ятала до пуття, якого року — вони опинилися на дорогому і модному курорті, з тих, яких Анджей зазвичай терпіти не міг, а вона потай обожнювала. Втім, саме того літа її любов до «рів’єри» ніби ножем відтяло. Назавжди.

У сусідньому котеджі перебував відомий кінорежисер — немолодий, але ще привабливий, спортсмен і ерудит. Вони з Іреною із задоволенням базікали про все на світі — в основному, про те, що якось торкалося мистецтва. Режисер був оригінальний у судженнях, розумний, талановитий. Окрім того, він чудово плавав, пірнав, ловив крабів і з задоволенням лякав відпочивальників, час від часу підринаючи під човни та понтони...

Ірена любила запливати далеко за буйки. Звідти відкривався чудовий краєвид на бухту, а крім того, саме за буйками починалося справжнє море — безлюдне і вільне. Сама запливати вона побоювалась, а чоловік далеко не завжди погоджувався скласти їй компанію. Того прикметного дня Анджей теж відмовився. Він був по вуха зайнятий: сидів на піску, накинувши на плечі картату сорочку, і зводив будиночки з черепашок. Малеча з усього пляжу крутилася поруч, заворожена будівницьким хистом дорослого дядька; а той не бачив ні цікавих діточок, ні їхніх заінтригованих матусь, ні, між іншим, і власної дружини...

Отож Ірена зраділа, коли режисер запропонував їй разом поплавати далеко в морі.

Слідом за ними учепилася ціла компанія: дві жіночки з почту режисера, інтелігентна сімейна пара та ще юна шанувальниця. Усіх їх, зрозуміло, цікавило не море і не Ірена, а виключно товариство знаменитості. На жаль, шанувальникам заплив виявився не до снаги: попутники відставали одне за одним, злякано завертали до берега. Незабаром Ірена з режисером залишились удвох.

Вони пливли і розмовляли. Зрозуміло, про мистецтво. Перетирали богемні плітки, базікали про новини кіно і театру, про красу бухти і моря. Режисер захоплювався Ірениним стилем життя, стилем плавання і взагалі...

А потім, розмірковуючи про абсолютно відсторонені матерії, раптом підплив до неї впритул. І жилавими засмаглими ногами обхопив її стегна (і вона усвідомила з острахом, що з одягу на ній — усього дві смужки мокрого еластику).

Їй дуже не хотілось ображати відомого режисера. Ставити його в незручне становище. Але він плавав майстерніше, ніж вона, а спроби вивільнитися вважав... за кокетство. Незрозуміло, що сталося з розумним, загалом, чоловіком — можливо, запаморочливо подіяло море чи сонце, або присутність молодої жінки на той час зовсім розм’якшила йому мізки...

Ірена почала натужно вириватися. До берега — кілометрів зо два, і вітер, що знявся зранку, все посилювався. Режисера зачепило за живе — він ліз тепер уже напролом...

— Та припиніть же!..

Хвиля, яка вдарила їй в обличчя, загнала слова в горлянку — разом із добрячим ковтком солоної води. Вона захлинулася; режисер уже тепер кинувся їй на допомогу — але вона з огидою відштовхнула його, закашлялася знову...