Розділ шостий

Страта

Доярка розсміялася, ліктем поправила світле пасмо, що вибилося з-під хустки. До Ірени не відразу дійшов її каламбур: «Семироль — сім ролей...»

«Безмежно добра Ельза, в минулому повія, а тепер дбайлива скотарка... Щиро любить тварин. І чоловіків, треба сказати, любить усіх без винятку...»

Ірена згадала слова Ніка — із роздратуванням. Чомусь саме тут, у товаристві Сніжки і Рудки, його натяк видався особливо недоречним.

— Ніхто не знає, скільки ролей у Яна насправді, — сказала вона повільно. — Що не одна — це точно... Мене звуть Ірена Хміль, я...

— Знаю, — Ельза охоче закивала. — Вас несправедливо засудили, Трош розповідав... А я — це щоб ніяких пліток не було — клієнта прикінчила якось уночі. Не знала, як убити, просто здуру загатила ножиці в живіт... Але це давно було, тож ви так не дивіться, Скотиняка він був, небіжчик. Хоча, якщо подумати, якби не він — досі б у... сиділа. Під сутенерів лягай безкоштовно, клієнтів — по десятеро за ніч... Це я отак усе відразу вивалюю, бо Нік напевно проговориться. У нього язик, як флюгер — туди-сюди, і не скрипить...

Ірену подивувала Ельзина манера висловлюватися. Каламбур поряд із просторіччям, а вульгарні вирази — разом із дивною делікатністю. Могла б, здається, вилаятись — так ні, посоромилася...

Їй чомусь привидівся Нік, який сидить ось тут же, в сараї, та розважає скотарку анекдотами зі світського життя гінекологів.

Ельза тим часом усміхнулася, й Ірені здалося зараз, що їй не більше дев’ятнадцяти. Дівча...

— І скільки... ви вже тут?

— Тобто, як довго? Та десь років із п’ять... Точно — майже п’ять років. Рудці ось три роки, а Сніжці — чотири... Тихо, Сніжечко, тихо, звикай, ця тьотя тепер своя... Так. А ще були Синька і Барсик, їх довелося по старості прикінчити, так я тиждень ридма ридала, Ян навіть злився: ось заспокою, каже, тебе, щоб водички на сльози не залишилося... Бичка купити обіцяв... Тихо, Рудочко, зараз за тебе візьмемося, потерпи...

Руки Ельзи працювали звично, механічно, легко. Наповнювалася дійниця, подзенькували відра, корови переступали ратицями, поглядали на Ірену, нервово посіпували вухами; тупо дивилися крізь сітку червоноокі кролики.

Деякий час Ірена роздумувала — запитати чи ні? Ось воно, запитання, на язиці крутиться, таке дике й водночас таке природне...

— Вам тут подобається, Ельзо?

Жінка витерла руки об чисту ганчірку. Лукаво хмикнула, знову поправила пасмо:

— Розумію... З незвички дивно... Ходімо. Дівчатка (це коровам), я зараз повернуся...

Господарська прибудова нагадала Ірені лабораторію пана Петера. Повно всякого збіжжя незрозумілого призначення, а серед усього — якісь олійниці, холодильники, котли...

— З незвички дивно, — задумливо повторила Ельза. — Тільки вам за все своє життя стільки гнойовища не зібрати, скільки я його зжерла за один рік... Авжеж. Є мужики, гірші за будь-якого упиря. Ян хоч почесному кров тягне... Усе відкрито... Але я тут людина, зрозуміло? Трош хоч і схиблений, але мухи не зобидить, дарма що курву свою разом із коханцем прикінчив. Сіт... він злий буває, але він мене любить. Якщо налає зопалу — так потім тиждень вибачення просить... А Нік...

— Що, Нік теж? — вирвалося в Ірени.

Ельза всміхнулась, оголивши низку білих зубів:

— Нік... Він вам сподобався, так? Освічені — вони одне до одного тягнуться... Тільки Нік же лікар, вам не можна... — й усмішка Ельзи стала зовсім уже лукавою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ шостий“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи