Розділ четвертий

— Ні-і-і... Це просто кров. Нічого.

Семироль відвів погляд:

— Та ви не турбуйтеся...

Ірена криво посміхнулася:

— Я не турбуюся... Це ВАМ треба турбуватися. Бо коли у пана Петера скінчиться енергія — а вона вже закінчується — весь цей... уся МОДЕЛЬ захлопнеться, як валіза. Разом із барвистими пагорбами, нікчемним правосуддям і... вампірами... До речі, ви в курсі, що вампірів у нормальному світі не буває? Це виверти збоченої фантазії. Скільки я перечитала, переглянула... усього такого... оті фільмики, деякі вельми цікаві... і чого там тільки нема... Але ТАКОГО! Ні, це тільки Анджей на це здатний... Продавати смертників вампірам на поживу — це ж... або він жалюгідний моделятор, або рідкісний мерзотник. І у нього марення...

Семироль уже сидів поруч, на канапі. Брови його болісно зійшлися над переніссям:

— Ірено... Мені здається, у вас марення. Раніше таке бувало? Ні?

— Та ні! — Ірена схлипнула. — Я врівно... важена спокійна людина... Тільки... якого дідька я піддалася на цю дешеву провокацію?! Полізла в чортову МОДЕЛЬ, як лисиця в ополонку... Дешева авантюра... Це через Анджея. Через нього!

— Тільки не хвилюйтеся, гаразд? Якщо це реактивний психоз... Це буває. Не хвилюйтеся. Спокійно. Так?

— Так, — сказала Ірена, заплющуючи очі. — Я абсолютно спокійна... І мені давно вже на все начхати...

Вона прокинулася в темряві.

Лежала, не змінюючи пози — на спині, з витягнутими уздовж тіла руками.

Насилу зігнула затерплі ноги. Ковдри не було.

Холод... Сирість...

Темінь. Ледь відчутний запах цвілі.

Провела долонями по обличчю, грудях, животу. Спробувала розкинути руки ширше — і вперлася в дерев’яні стінки.

Сіпнулася. Вкрилася холодним потом. Ривком сіла.

Вона сиділа у довгому ящику, що звужувався в ногах. У труні... (Вона не закричала тільки тому, що на мить втратила голос.)

Ривок...

Труна зісковзнула з підвищення і загуркотіла, вдарившись об кам’яну підлогу. Ірена засичала від болю, виповзла з розколеної домовини, спіткнулась об віко, що потрапило під ноги, впала знову...