Розділ четвертий

Ірена мимоволі притулила долоню до сонної артерії. Перевела погляд на гачок, що замикав двері.

Ні, він не витримає навального натиску...

Але думка варта уваги. Хвилин п’ять гачок протримається — вона встигла б...

«Я вам абсолютно довіряю — ви ж не будете... топитися?»

«Подивимося», — подумала Ірена мляво.

Старанно розтерлася рушником. Щільно запнула халат — її неприємно вразило, що він був якраз по ній, але мимовільна похмура думка потонула в радісному зітханні розімлілого тіла. Звичайний одяг. Нарешті...

Вона трохи повагалася, перш ніж відкинути гачок. Прочинила двері, порушивши короткочасну ілюзію власного притулку...

Чути було, як далеко внизу потріскує в каміні вогонь. І невидимий Семироль насвистує щось крізь зуби — із класичного репертуару...

Вона озирнулася.

Просторий будинок. Міцні віконниці. Уже потрібен теплий одяг і надійне взуття — гори, листопад...

У неї є певний досвід. Нехай давній, ще туристський — але з сірниками і мінімальним спорядженням вона протримається в горах, напевно, з тиждень... Навіть у листопаді.

Вона ледь помітно всміхнулася.

Двері, очевидно, замикаються на всілякі замки — але ж це не в’язниця! Якщо у неї буде час — хоч кілька днів... Кухня, комірчина, веранда...

Вона всміхнулася певніше.

«Живіть сьогоднішнім днем».

Майже свобода... Принаймні ілюзія свободи. Махровий халат замість роби смертника — і ось уже людина майже щаслива...

Ноги гули від задоволення, потопаючи в хутряних просторих капцях. Вона гадала, що ступає беззвучно, — але Семироль обернувся — лиш тільки вона з’явилася в дверях.

— Ага... Ну от, зовсім інша річ. Зараз будемо вечеряти... а склянка червоного вина не завадить — для здоров’я.

Вона накинулась на їжу і якось непомітно спустошила все і... пляшку вина.

Думкам одразу стало вільніше, а тілу комфортно і навіть весело.