Розділ «Частина третя»

Стара на мить перевела подих і заговорила знову.

– Орися завагітніла й народила. Можливо, навіть десь у підземному схроні або в селі якомусь. І ото дитинка виросла. Тата з мамою закидали гранатами в криївці, щоб не були занадто ідейними, щоб не хотілося їм Самостійної України, а дитинка, отой наш Миколка, став ким?

– Кагебістом, – відповів Макс.

– Правильно. Миколка виріс і став працювати в КГБ.

– І що з того?

– Ти думай, Максиме, думай! Воруши мізками. У всіх людей діти виростають такими, як батьки. Так само живуть, мають такі самі переконання, звички. Навіть вчинки у них подібні. А цей виріс виродком. Батьки б його самі задушили, якби могли знати. Тією ж закруткою.

Здавалося, бабі важко говорити. Втім, і Смаль не наважувався її перебивати, він мовчки слухав і переварював усе сказане. Перевівши дух, немічна заговорила знову:

– Май на увазі, Максиме, що такі перевертні, як цей Орисин синочок, дуже небезпечні. У таких людей чорна кров, і свідомість у них якась перевернута. Для них немає нічого святого. Тож якщо ти думаєш, що цей Микола представляє правосуддя і діятиме в рамках закону, то глибоко помиляєшся. Він представляє сатану. Стережися його!

– Не треба мене лякати.

– Чому в нас досі не зробили обшуку? – раптом запитала паралізована, змінивши тональність розмови.

– Не знаю.

– І не будуть робити. Обшук зробиш ти. А ще скажу тобі таке: ніхто не прийде нас арештовувати. Микола Кириченко, чи як там його, діє сам. Він, як і ти, віднедавна шукає жидівське золото. Після того, Максиме, як він його знайде, Орисин синочок перестане працювати в КГБ. Якщо зможе накивати п’ятами від них…

– А знайде, так? Я правильно зрозумів? Значить, скринька таки є?

Клавдія Огром’як замовкла і втупилася в стелю. А тоді глухим голосом промовила.

– Поклич мені Марину.

– Ви мені не відповіли. Історія про золото – правда чи то брехня собача?

– Ти, здається, збирався кудись іти?! – з притиском промовила стара, і Максим зрозумів, що розмова закінчена.

Микола Трохимович підійшов до все ще ображеного Смаля, котрий дивився на них спідлоба, і з безнадією в голосі мовив:

– Нічого не знає. Вона нічого не бачила.

– Ви смієтеся? Ця тітка все бачить. Навіть те, чого нема.