Розділ «Частина третя»

Баба дивилася навкруги крізь плин часу, в надії побачити щось таке, що б вилікувало її розтерзане серце. Та позаду себе вона бачила тільки натовп гріхів, чорні мстиві тіні, які сунули за нею крізь роки. А попереду – кодло негідників, які гарячково розгрібали непотріб історії, щоб знайти собі легку винагороду за існування в цьому замкнутому колі зла.

…Брязнувши квартою об відро, Лебезуниха набрала води й надпила. Тоді кинула очима на вхідні двері. У щілині під ними знову виднівся паперовий згорток.

Баба Світлана зажмурила очі, сподіваючись, що це галюцинація, навіяна вранішньою пригодою. «Що, знову? – крутилося в її голові тривожне запитання. – Що ж то за кара небесна, га?» Але коли вона розплющила повіки, білий згорточок усе ще лежав під дверима.

У хатній тиші стара виразно чула моторошний гуркіт – це котилася страшна лавина розв’язки…