– Троє. Один високий, русявий. Одягнутий у синій спортивний костюм. Другий мого зросту, в куртці. Третій водій, чорнявий, з вусами. Курив.
– …Машина?
– Машина – світло-голубий «газон» з будою. Номера не запам’ятала. Буда сіра з блискучим дахом, дверцята в буді пом’яті. Мабуть, від якого удару.
– …Ваша версія?
– Вони винесли Клавдію Миронівну у ванній.
– …Навіщо?
– Не можу знати!
– …Ще якісь подробиці?
– Один з них вимагав, щоб я дала йому горілки.
– …Ви дали?
– Ні! Я – за тверезий спосіб життя.
– Максиме Анатолійовичу, ви чуєте? – звернувся оперативник до чолов’яги, що переминався з ноги на ногу. – Ваша сусідка Емма Павлівна – свята людина. Даремно ми хотіли відправити її до проституток. На вашому місці я пишався б таким сусідством.
Настрій у Кириченка поліпшився, він задоволено вів далі:
– Ось, товаришу Смаль, візьміть собі на замітку. Такою якраз і повинна бути справжня громадянка радянської країни – пильною, уважною, у всьому ретельною, а головне – відданою боротьбі зі внутрішніми та зовнішніми ворогами нашої держави!
Смаль тільки посміхнувся на те: посмішка в нього вийшла кривувато-масною, вона, як завжди, не віщувала добра. Еммі Павлівні навіть здалося, що в кутику Максового рота виразно зблиснуло гостре вовче ікло.
* * *Як і годиться старим людям, дружба зі сном у баби Світлани була химерною. Оскільки доля тепер відводила їй для спання не так уже й багато часу (набагато більше – для зітхань і перевертання з боку на бік у своїй постелі, а інколи й просто нудного чекання ранку), сни були динамічними, швидкоплинними, зате кольоровими й реалістичними. Бабі Світлані вже давно перестали снитися роллс-ройси й золотисті струмені шампанського в пелені рожевого туману – символи американського добробуту, омріяного раю, в якому подруги завжди кружеляли, освітлюючи панорами сновидінь своєю безтурботністю та веселим сміхом. Відтривожили й покинули бабу чорні химери кошмарів: життя ж бо раніше вдиралося й у сни моторошними мацаками колишніх гріхів. Лебезунисі давно перестали снитися чоловіки. Натомість їй почали приходити уві сні, здавалося б, якісь малозначущі картини й фантазії, переповнені, однак, чудернацькою й не менш тривожною символікою.
Старі люди своєю природою схильні до безнадійного прагнення розшифрувати свої сновидіння. Очевидно, це перспектива наближення останніх днів сповнює серця прагненням довідатися, чи нема у снах якихось ознак, передвісників зустрічі з невідомістю смерті. У такі хвилини й земна дійсність прожитих років підсовує оповідані-переповідані історії та факти з людських снів, котрі нібито збулися, справдилися, підштовхнули когось до якихось вчинків. Так, людські мізки віднаходять у потаємних схронах своїх звивин давно відкладені туди пересуди й забобони, щоб тепер витягти їх, ще раз прочитати, мов стару газету, – і таким чином відтрутити від себе важку задушливу перину страху. Старі повертаються до того не зовсім усвідомленого дитинного стану, коли знову можна легко відвернути свою увагу будь-яким брязкальцем чи забавкою, щоб мале-старе не плакало, не гризло себе.
Так, старі люди з часом дитиніють, життя, очевидно, з чого почалося, туди й котиться.
Баба Лебезуниха навіть почала любити оті сни – вони були їй, мов загадкові ребуси. Ану спробуй розгадати, ану розшифруй те, що пропливло, що висвітилося, що промайнуло. Тому останній сон, коли вона приснилася собі самій в образі давньої подруги Клави, не покидав стару, відколи пробудилася, й аж до ранку – до сивих плям на стіні, до скреготу хвіртки в сусідньому дворі (господар тієї хати рано-ранесенько йшов на роботу, і це було для баби Світлани сигналом про початок денної суєти).
Дивним був той сон, дуже дивним. Лебезуниха немовби вселилася в немічне тіло Клавдії Огром’як – їй було і страшно, й незатишно в ньому, взагалі в цій іпостасі. Бо ж десь під корою головного мозку шепталися тепер дві жінки, й говорили вони кожна своєю мовою, своїми діями й переживаннями, але ніби від двох різних людей. Баба Світлана розуміла, що сталося якесь дивне роздвоєння, що вона не може бути паралізованою подругою, що це якесь непорозуміння, але події вже розвивалися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Десять гріхів» автора Криштальський А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 24. Приємного читання.