Розділ «Частина третя»

– Як там його прізвище було, отого Войцеха? – не вгавав Макс.

– Юстисяк, – на диво спокійно відповіла паралізована. – Войцех мав такого довгого носа, як у тебе. Одного разу встромив його, куди не треба – і…

– І що?

– …І з тобою те саме станеться.

– Ой, не лякайте вже. Наляканий.

Було чути, як голосно дихає теща. Очевидно, вона таки нервувала, хоча намагалася й не показувати цього.

– Навіщо тобі це, Максиме? – запитала за мить приглушено.

– Хочу знайти скриньку, – з несподіваною відвертістю відповів їй.

– Он воно що… Тобі так пахне золото. А якщо то не скринька, а петелька на шию?

– Знайдемо – то й подивимося, що воно таке.

Здавалося, думки співрозмовників співіснували незалежно від людей в кімнаті, котрі затіяли цю неприємну розмову. Обоє нібито все розуміли – і водночас нічого не могли зрозуміти, тому й говорили натяками.

– Вони вже рознюхали все про Гюнтера і Войцеха. Якісь родичі шукають того німця. Так що готуйтеся – скоро вас заберуть. Із почестями.

– А про скриньку хто їм розповів? Ти? – несподівано запитала стара, буквально зрізавши Макса цим запитанням.

– Я!

– Дурень!

Максим не міг зрозуміти, навіщо у своїй відвертості зайшов так далеко.

– Нащо було говорити?

– А ви спробуйте не говорити з ними! Спробуйте! – раптом зірвався на крик Максим. – Чека-а-айте! Хай-но вони вас візьмуть до себе. Хай-но почнуть питатися! Ви не те що заговорите, ви на ноги зірветеся й побіжите – аби подалі…

Макс думав, що реакція старої все-таки буде іншою. Що вона злякається або принаймні буде тривожитися, почне думати про небезпеку, яка над нею нависла. Натомість Клавдія Огром’к голосно засміялась. Її грудний басовитий сміх раптом гримнув на всю кімнату.

– Ха-ха-ха-ха-ха! Ну нарешті!!!