Розділ «Частина третя»

Клава вмить змінилася на обличчі.

– От де заковика, Еммо! Тут-то – і вся проблема! Бо якби то була проста хвойдочка типу мене, – в цю мить Клавка грайливо повела оченятами, – не варто було б і перейматися. Побігав би твій Микола, та й заспокоївся б. Вони ж – як собаки, нюхом почують і вже, нагостривши носа, біжать. А потім, покусане, присунеться додому, і…

– Ти мені тут балачок не розводь! Кажи, хто така!

– Страшно й казати. Страшно й казати, Еммо! – заокруглила очі сусідка.

І тоді, нахилившись до самого вуха роздратованої жіночки, Клавка прошепотіла:

– Вона – жінка полковника КГБ!

Згадана вище зловісна абревіатура завжди діяла на Емму Павлівну магічно, а цього разу… цього разу жіночка почала осідати прямо на вуличний асфальт.

У її голові, раптово затуманеній новиною, крутнулося: «Боже мій, він же кожного тижня ходить туди… інформувати… От і…».

– Тихо-тихо, – вчасно підхопила Клава сусідку під лікоть, щоб та не впала. – Не треба так хвилюватися. Може, все ще й минеться.

Вона довела раптово ослаблу Емму Павлівну, котру зовсім покинули життєві сили, до хвіртки і, притуливши її плечима до штахетника, мовила:

– Еммо, це ще не кінець світу, повір мені. Ти тільки не роби різких рухів. А вони покрутять трохи і розійдуться в різні боки. От побачиш. Ну хто твій Микола такий? А вона – жінка полковника. Самого полковника! От побачиш, скоро твій чоловік їй надоїсть і все, все закінчиться.

Нескінченно довгий місяць, що минув після цієї зловісної розмови, здався Еммі Павлівні пеклом. Спочатку вона намагалася стежити за своїм чоловіком, але це не допомагало, бо страшне привиддя КГБ заступало їй увесь світ, глузд відмовлявся аналізувати вчинки і слова Миколи Петровича. А потім жіночку врешті прорвало. Поміж ними відбулася важка розмова, під час якої чоловік розтлумачив заплаканій жінці всю безглуздість Клавиних балачок.

– Як ти могла таке підозрювати! – волав Микола Петрович, бігаючи по хаті, мов тигр у клітці. – Ти знаєш, хто вони такі, хто ці люди? Вони ж такого, як я, розтопчуть і не посковзнуться! Дурепа!

Уперше в житті Микола Петрович назвав свою дружину таким не дуже гарним словом. Ще й додав:

– Як можна своїм тупим баняком таке на мене думати? Щоб ти скисла!

Коли ж Емма Павлівна перестріла Клавдію Огром’як, щоб розібратися з нею, та, здивовано звівши очі, посміхнулася:

– А-а, ти про це? Ну, розумієш, Еммо, повз тебе ж муха не пролетить. Ти ж усе бачиш і все чуєш. А я, поки Макса з Мариною нема, хотіла тут одного партійного товариша привести. Ми трішки почовплися, – хихикнула Клавка на завершення, – поки ти свій «наблюдатєльний» пост покинула.

– Ти – тварина! – сказала ображена сусідка. – Худоба останнього сорту!

– А ти – порожнє місце! – в тон їй відповіла Клавдія Огром’як.

І коли вже трохи відійшла, обернулася й докинула: