Розділ «Частина друга»

– Дай! – простягнув правицю Юрко. – Я ще ніколи й нікого не вбивав. Хочу спробувати. Він же мене, гад паршивий, мало не покалічив.

Максим дивився на своїх мучителів скляними очима, повними жаху.

– В-ви щ-що??? Це незаконно, – прошепотіли його розбиті уста. – Я, й-я не х-хочу!

Та Микола Трохимович, не звертаючи жодної уваги на Максові благання, уважно поглянув у вічі юнакові й спокійно мовив:

– Ну що ж, бери.

І простягнув йому зброю.

– А ти потримаєш Макса?

– Потримаю. А то воно ще й брикатися надумає. Бери, Юрку, вчися. На одного пияка у світі стане менше.

– Не треба, чуєте?

Максові здалося, що він закричав на увесь світ – насправді ж просичав, ніби недорізаний гусак, якому перечавили шию. І справді, Микола Трохимович, не довго думаючи, навалився на жертву всім своїм тілом.

– Навіщо нам така нечисть, як ти, га? Яка з тебе користь? – примовляв, підминаючи Максові руки, що пробували пручатися. – Вдариш ось сюди, – звернувся до юнака (котрий теж схилився над ними), вказуючи хижим оком на горлянку жертви. – Тільки дивися, щоб кров не хлюпнула на мій костюм. Зараз-зараз, бицю, випустимо з тебе трохи юшки, – промовив знову до розпростертого й безпомічного Максима.

– Я все розкажу!

– Що ти розкажеш? Що ти, вилупку, можеш іще розказати? Давай, Юрку, покінчи з ним, я не маю часу чекати.

– Я скажу!!! Я знаю більше!!! – сичав Смаль, намагаючись виторгувати ще бодай кілька секунд.

Але синє лезо вже здійнялося над його головою. Погибель здавалася невідворотною.

– В ямку під кадиком! Давай, чого чекаєш!

– Зараз!

– Бий, кажу!

– Вони шукають золото! – вискнув Максим якимось півнячим надірваним голосом. – Не вбивайте!

Юрко здивовано поглянув на брата й опустив ножа.