Розділ «Частина друга»

– Ти от що, давай не видурюйся, – спокійно зауважив Микола. – Переглянув? Щось бачив цікаве?

– О!!! Що бачив – то бачив!

І Юрко почав розповідати братові про ті фотознімки, про веселеньку дівочу компанію, їхнього фотографа Войцеха (в цей час Микола зацікавлено звів брови) та насамкінець, щоб уже посмакувати враженням, – про бандерівця Шуляка.

– Миколо, ти зараз будеш сміятися, але той Шуляк – це викапаний ти. Ну майже як гітлеряка – ноги розставлені, в руках – шмайсер, кашкет на очі натягнуто. Правда, кашкет якийсь не німецький. Тільки я не розумію, навіщо його, вбитого, роздягли й під стіною поставили та ще й дрючками підперли. Але бандюга бандюгою! Одразу видно – затятий бандеряка. Такий схожий на тебе, що не зможеш собі уявити! А от дівку собі вибрав не найкращу, – не вгавав Юрко, спостерігаючи, як Микола уважно слухає.

Брати повільно крокували алейкою.

– Тобі що, не цікаво? – не витримав Юрко, побачивши, що брат не збирається коментувати його розповідь.

– Чому ж… Цікаво. У якій папці, кажеш, ти бачив ці знімки?

– Вони в кількох папках. Окрім купи тих старих польських фоток. Там я того бандюгу не зустрічав.

– А де-небудь ти помічав згадку про його справжнє ім’я? – тривожно поглядаючи на Юрка, розпитував Микола.

– Оце ж то й воно, що ніде імені немає! – вигукнув хлопець.

– Добре, дуже добре.

– Що ж тут доброго?! – чимдалі розпалювався Юрко. – Я думав, ми довідаємося, хто це такий. А там – жодного натяку, тільки якісь циферки на бланку.

– Це код картотеки, – тихо мовив Микола.

– Код картотеки? Якої?

– Ті цифри – посилання на номер справи в картотеці закритого відділу. А це значить, що ти бачив копії фотознімків. Очевидно, той Шуляк відразу «виплив» у кількох справах, от його матеріали і продублювали для іншого слідства. Так легше працювати, якщо кримінальні справи перетинаються.

– Але чому цей Шуляк такий схожий на тебе? – відкрито запитав Юрко. – Може, то якийсь наш родич?

Микола мовчав, насупивши брови. Брати мовчки стояли посеред алеї ні в сих ні в тих.

– Не хочеш говорити? – запитав Юрко.

Крони глухо шуміли десь угорі. Микола Трохимович дивився кудись убік. Мав зосереджений вигляд.

– Отже, тобі щось відомо? – допитувався молодший брат.