Розділ «ПРИМІТКИ»

В останні роки свого життя Остап Вишня плідно працює в сатирико-гумористичному жанрі. З'являються нові збірки його творів — «А народ війни не хоче», «Мудрість колгоспна» (обидві 1952), «Діла наші і діла не наші» (1953), «Мисливські усмішки», «Отак і пишу» (обидві— 1954), «Нещасне кохання» (1956), усмішки й оповідання для читачів молодшого і середнього шкільного віку «Великі ростіть» (1955) та ін. Виходять «Вибране» (1954), «Твори в двох томах» (1956). Російськомовний читач отримує ряд книг українського письменника в перекладі на російську мову: «Рассказы и фельетоны», «Юмористические рассказм» (1953), «Дикий гусь», «Юмористические рассказм» (обидві— 1954), «Избранное» (1955), «Юмористические рассказы» (1955). Збірки Остапа Вишні перекладаються на чуваську, осетинську мови. Чимало його творів поповнюють тематичні, антологічні видання, що виходять білоруською, молдавською, азербайджанською, башкирською, осетинською, марійською та іншими мовами народів СРСР. Усмішки та фейлетони письменника друкуються на сторінках української прогресивної преси в США, Канаді.

Багато працює Остап Вишня і в галузі художнього перекладу. Йому належить ряд перекладів на українську мову творів М. Гоголя, А. Чехова, Я. Гашека, Я. Неруди, Б. Нушича, російських радянських письменників В. Маяковського, Є. Петрова, В. Овечкіна, Л. Ленча, В. Карбовської, О. Іонова та ін.

Письменник веде громадську роботу, виступає перед читачами в Києві та Київській області, в складі групи літераторів виїздить у західноукраїнські області (Львів, Дрогобич, Станіслав (нині — ІваноФранківськ), Борислав, Ровно, Коломия, Чернівці). На Третьому з'їзді письменників України його обирають до складу правління республіканської письменницької організації. Він виступає як один з організаторів роботи секції гумору й сатири, дбає про виховання молодих новобранців цього жанру.

У завершальному томі нашого видання широко представлено найпримітніші твори згаданого періоду. Це — усмішки та фейлетони, друковані свого часу в окремих збірках, і добірки усмішок та оповідань для дітей та юнацтва, що входили до окремих книжок автора або ж публікувалися тільки в періодичній пресі («Великі ростіть»), усмішки, нотатки, рецензії з мистецькокультурного життя («Літературномистецькі усмішки»).

Остап Вишня, як відомо, активно виступав на сторінках журналів «Перець» і «Крокодил», в газетах «Радянська Україна», «Правда Украйни», «Київська правда», «Вечірній Київ», у «Літературній газеті», в ілюстрованих журналах «Україна», «Зміна», «Колгоспник України». Чималу добірку «Поза збірками» і складають усмішки, друковані тільки в періодиці, тобто ті, які не входили ні в прижиттєві, ні в посмертні книжкові видання. Кілька творів, якот: «И хорошая, и полезная книга» та «Онопрій Мінімум» Віктора Бсзорудька», взагалі досі не друкувалися.

Читач відкриє для себе й невідомі сторінки життя і творчості Остапа Вишні 1934–1943 pp., цієї, кажучи словами митця, «десятилітки», яку. йому довелося, внаслідок сталінських репресій, відбувати в Ухтинському, потім Печорському таборах на Далекій Півночі. У нашому виданні вміщено щоденник письменника «Чиб'ю» (назва йде од річки та містечка Чиб'ю' в тих краях), нарисовопубліцистичні твори про людей з Ухтинського табору (в рукописі вони об'єднані спільним заголовком: «Материалм к истории Ухтинской зкспедиции. 1934й год»), його листи до дружини'В. О. ГубенкоМаслюченко та дочки М. М. Євтушенко.

Твори та листи подаються мовою оригіналу.

Отак і пишу. Вперше надруковано в журн. «Дніпро». — 1954.— № 2.— С. 97—105.

Подається за виданням: Твори: В 2 т. — Т. 2.— С. 354–368.

С. 6. Фельдшерувати мені пощастило з одним дуже освіченим лікарем… — Після закінчення Київської фельдшерської школи (1913) П. М. Губенко працював у хірургічній клініці залізничної лікарні в Києві разом із молодим тоді лікарем Коломійченком Михайлом Сидоровичем (1892–1973) — з часом українським радянським хірургом, професором, заслуженим діячем науки Української РСР. М. С. Коломійченко згадував: «Не лише я, а й усі, хто знав фельдшера Губенка, дивувалися, бачачи невичерпну працездатність, незборну життєрадісність, незмінний оптимізм, якого не могли погасити ні постійні нестатки, ні вічне недоїдання… Встигав він якимсь дивом і вчитися, сказати б посьогоднішньому, на «відмінно», і за п'ять верст ходити давати уроки учневі, синкові багатія, і регулярно відвідувати театр, який він любив, як сам про те говорив, «до безтями» (Коломійченко М. Людина з великим серцем. — У кн.: Живий Остап Вишня. — К., 1966.— С. 23).

С. 7. …постійна праця в газетах почалася 1921 року в Харкові, в редакції газети «Вісті ВУЦВК». — «Вісті ВУЦВК* — українська республіканська газета; виходила в Києві (1919, 1934–1941) і Харкові (1920–1934), ВУЦВК — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет.

Оксана X. — Оксана Христенко, працівник редакції.

С. 8. Я беру в неї свій «твір» і підписую: «Оксана». — Тут мається на увазі фейлетон «Як Антанті від Корфанті дуже сильно не щастить» (надрукований у газ. «Вісті ВУЦВК». — 1921.— 3 черв.), під яким автор поставив підпис: «Оксані».

С. 9. «Червоний перець» — український радянський ілюстрований журнал сатири та гумору, заснований 1922 p., виходив з перервами у Харкові (1922, 1927–1934 pp.), з 1941 р. — в Києві під назвою «Перець», у період Великої Вітчизняної війни — в інших містах.

«Селянська правда» — українська республіканська газета, орган ЦК КП(б)У, виходила з 1921 р. в Харкові. В 1925 р. злилася з газетою «Радянське село».

C. 11. Воскрекасенко Сергій Іларіонович (1906–1979) — український радянський поетгуморист, сатирик, перекладач (поема О. Твардовського «Василь Тьоркін»), автор книги спогадів «Портрети зблизька» (1977).

С. 12. «Сатириком» — тижневий журнал сатири та гумору, виходив 1908–1914 pp. у Петербурзі. З 1913го до 1918 pp. частина його співробітників видавала «Новий сатирикон».

Петрицький Анатолій Галактіонович (1895–1964) — український радянський театральний художник, народний художник СРСР (1944), лауреат Державної премії СРСР (1949, 1951).

С. 18. «Самостійна дірка» — книжка фейлетонів і памфлетів Остапа Вишні, вийшла 1945 р.