Розділ «ПРИМІТКИ»

С. 62. Лактація, період лактації — молочний період у корів (фізіол).

Нещасне кохання. Вперше надруковано в журн. «Перець». — 1954.— № 5.— С. 2–3.

Подається за першодруком.

С 67. Як ревоне було апостола… — Ймовірно, мається на увазі церковна книга про діяння апостолів.

«Новелою лошичку прозвав. А що воно таке, я вже вам і не докажу..* — «Це з літератури, діду!»» — «Могло бути! Сильно норовиста й дороги не держиться…» — В підтексті висловлення відчувається іронія гумориста, який має на увазі літературу того часу.

С. 69. Така Ті доля… — два рядки з поезії Т. Г. Шевченка «Причинна». Другий рядок у поета звучить так: «За що ж ти караєш її, молоду?»

С. 70. Ой я нещасний… — рядки з української народної пісні В зафіксованому друком варіанті вони мають таку редакцію: «Ой я нещасний, що маю діяти? // Полюбив дівчину, та й не можу взяти». (Українські народні пісні: В 2 кн. — К., 1954.— Кн. 1.—С. 313).

Наша Москва. Твір написаний 1954 p., в періодичній пресі та в прижиттєвих виданнях не друкувався. В коментарях до його публікації в семитомнику (Остап Вишня. Твори: В 7 т. — К., 1965.— Т. 7.— С. 36) сказано, що усмішка друкується за автографом. Тим часом в архіві письменника зберігається тільки машинопис твору (с 1–7), де над заголовком зазначено: «Рукопис не зберігся. Передруковано з машинопису, виправленого рукою автора, який вважати за оригінал. Квітень 1954 р.».

Подається за авторським текстом.

С. 71. Було це (перший приїзд Остапа Вишні до Москви. — /. 3.) року 1923го. — Письменник уперше приїздив до Москви в другій половині серпня 1923 р. як кореспондент газети «Вісті ВУЦВК». (Див. його публіцистичногумористичні репортажі «Всесоюзна сільськогосподарська виставка» в нашому виданні.— Т. 1.— С. 153–159).

..мова російська дуже тоді була йому трудна й незрозуміла, як і тому Васильченковому школяреві…— Васильченко (Панасенко) Степан Васильович (1879–1932) — письменник, прозаїк. Школяр — один із персонажів його повісті «Олов'яний перстень».

…на Ленінських, тоді ще Воробйових горах. — До 1935 р. — Воробйові гори; тут після Великої Вітчизняної війни було споруджено корпуси Московського університету імені М. В. Ломоносова.

С. 72. … три слова українських, два шулявських, а одне напівросійськенапівкуренівське. — Тут іронічна оцінка особливостей засміченої російської мови в Києві: для цього й згадуються старі назви околиць міста — Шулявка та Куренівка.

С. 73. …«що вивела чаєняток та при битій дорозі…» — слова з української народної пісні.

Декада української літератури і мистецтва в Москві.— Йдеться про Декаду, що відбулася 1951 р. В ній брав участь і Остап Вишня.

С. 74. Колись ми, українці, побоювалися так званої русифікації…— Маються на увазі дореволюційні часи, коли царський режим забороняв українську мову, виступав проти розвитку української національної культури. Після Жовтня, в 20і роки, здійснюючи ленінську національну політику, Уряд Радянської України проводив у життя конкретні заходи, які мали забезпечити вільний розвиток української мови (українізація) й української соціалістичної культури.

Тепер ми повинні констатувати, що русифікація нам і за вухом не свербить, а от українізація в Москві дедалі на очах поширюється. — 3 утвердженням культу особи Сталіна процес українізації всього суспільного життя на Україні було припинено. В перші ж повоєнні роки (а дія усмішки від носиться до 1951 p.) заходи централізованої бюрократичнокомандної системи, спрямовані на обмеження сфери функціонування української мови в республіці, ще не були такими помітними й активними, як пізніше, в застійний період. Слова ж автора про поширення українізації в Москві сприймаються як доброзичливий жарт гумориста, пов'язаний із приїздом багатьох українці вмитціа до столиці для участі в Декаді української літератури та мистецтва.

Ім'я Остап було тільки в Гоголя а «Тарасі Бульбі* та в Остапа Бендери… — Остап — один з головних героїв повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба». Остап Бендер — центральний персонаж сатиричних романів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» Іллі Ільфа (справжнє прізвище Ілля Арнольдович Файнзільберг, 1897–1937) і Євгена Петрова (справжнє ім'я і прізвище Євген Петрович Катаєв, 1903–1942).

Микола Матвійович Грибачов (нар 1910 р.) — російський радянський письменник, поет, публіцист, лауреат Ленінської (1960) і Державної премій СРСР (1948, 1949), Герой Соціалістичної Праці (1974).

Діла йдуть. Вперше надруковано в журн, «Перець». — 1954.— № 8.— С. 8, а також у журн. «Крокодил». — 1954.— № 14.— С. 8, де зазначено: «Перевел с украинского Ф. Кравченко».