Розділ «ЧИЧАКО В ПУСТЕЛІ»

— Пробачте, — сказала Регіна. — Я ненавмисно.

— Ненавмисно?

Він посміхнувся. І додав:

— Я гадав, що забруднив щоку. Або ви смітинку зняли…

— Вважайте, що смітинку.

Регіна кинула на полицю рукавички.

— Вечерею займаюся я, — сказала вона. — Можу я за вами подоглядати?

— Навряд, — сказав Станіслав, відчиняючи внутрішні двері. — Це нерозумно. Мені легше самому зробити вечерю, аніж розповідати, де що лежить.

І звичайно, він наполіг на своєму.

Вночі Регіна довго не могла заснути.

Маленька каютка — спальний відсік, — здавалося, пливла по бурхливому морю. Якщо прикласти до стіни долоню, то відчуєш, як б’ються об стіну хвилі піску і вітру. З верхньої койки видно освітлений прямокутник дверей і кут столу, за яким працює Станіслав. Ось він відкинув голову, перегортає сторінку, піднялася рука, поправила лампу. Ось він поглянув у бік Регіни — він не бачить її, не знає, що зустрівся з нею очима. Прислухається, чи спить вона. Покликати його? Навіщо? А може, він здогадається, прийде, скаже їй «на добраніч», можна буде опустити руку і знайти у темряві його пальці… Він знову відвернувся, присунув до себе спектрограф. Він не прийде побажати їй на добраніч, хіба це прийнято, коли у тебе випадковий гість, чичако, який заблукав і який зникне разом із бурею? Остання думка раптом розсердила Регіну нерівноправ’ям почуттів. «Не думай дурниць», — наказала вона собі і відвернулася до стіни. Але поки не заснула, намагалася уявити собі, що зараз робить Станіслав. Прокинулася вона пізно. Станіслав не став її будити.

— Виспалися? — запитав він, почувши, що вона зіскочила з койки.

За ілюмінаторами мчить жовта імла. Круглий годинник над робочим столом показує 11.34. Регіна затрималася в житловому відсіку, згадуючи, де щітка для волосся, — найменше на світі їй хотілося з’являтися перед Станіславом скуйовдженою, як щеня після бійки. Але щітка лежить біля мийки, в тому відсіку…

Широка долоня Станіслава виникла в проймі дверей. На долоні лежала щітка.

Станіслав сказав з-за дверей:

— Я піду приберу в тамбурі. Повернуся через десять хвилин. Щоб до цього часу ви були у повному порядку і готові снідати. Ви їсте манну кашу?

— Їм! Обожнюю! — сказала Регіна, приймаючи щітку і з солодкою безнадією розуміючи, що шалено, безнадійно закохана в цього ввічливого сухаря…

— А потім що? — Стас закурив, і Станіслав, що не любив тютюнового диму, кашлянув, розгонячи дим перед особою.

— Вона прожила у мене в курнику ще два дні. Вірніше, два з половиною дні.

— Скінчилася буря?