Розділ «ЧИЧАКО В ПУСТЕЛІ»

— Ви їжте, а то остигне.

У нього були гарні кисті рук. Сухі, з довгими плоскими пальцями.

— Пробачте, — сказав Регіна, — що я змусила вас вибиратися в таку бурю.

— Ви ж не навмисно заблукали, — сказав Станіслав.

Вочевидь, це було єдине виправдання для неї, яке він зміг винайти.

Мирна атмосфера чаювання в гостях — ось уже чого Регіна годину тому підозрювати не могла. У всьому винна вона сама. Навіщо винуватити геолога, який вимушений був кидати свої справи і розшукувати в пустелі чичако?

— Ви геолог? — запитала Регіна.

— Так. Вам чай міцніший?

І чай у нього був запашний. І справжній фарфоровий чайник для заварки.

Сам господар до чаю майже не доторкнувся. Та й яєчню не їв.

— Я не люблю апельсинів, — сказала Регіна.

— Не зрозумів.

— Я читала якось історичний роман. Там була бідна сім’я, і мати говорила дітям: «Я не люблю апельсинів». Ну, щоб їм більше дісталося.

— А я насправді не люблю яєчні, — сказав Станіслав.

— Тримаєте яйця для гостей?

— Дім завжди має бути готовий до прийому гостей.

«Для нього це дім. І всі курники, намети, печери, де йому доводиться жити, — все це дім. Бувають же на світі люди, які уміють надати будь-якому житлу нормального людського вигляду».

— Виникає нова проблема, — сказав Станіслав. — Адже вам тут доведеться ночувати.

— Але, можливо, ще…

— Я упевнений в бурі. Вона вас не випустить.