TextBook Забили, як водиться, в заклад. Вітя ставив свій наган. Валя – лижви.
Вітя почав сьорбати вже ложкою, без хліба. Оксана лагідно звернулась до Віті:
– Буде, сину, на цей раз, бо щоб не завадило, не шкода того меду, тільки я боюся…
Оксана не доказала: Вітя несподівано вирівнявся і залупав очима. Вхопився за живіт і почав мінитись на лиці. На чолі рясно виступили дрібненькі краплинки поту. Далі, як перший грім, загурчало у Віті в животі.
– От, я ж казала, що так буде! – затурбувалась Оксана.
Вітя хапається за груди, за живіт, в’ється, як риба:
– Ой боже мій, це, мабуть, я вмру!
– Ага, тепер «умру»? – сердито докоряв Кость.
– Ведіть його, хай ляже!
І Вітю повели під руки, блідого, з потухлими очима.
XXIII
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олив'яний перстень » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXII“ на сторінці 2. Приємного читання.