Розділ «XX»

– Ні, я бачу по очах, що він тобі щось цікаве казав, – допитувалась Соня, – бач, яка ти… Соня надулась… Настя затулила лице руками:

– Хай, колись розкажу.

– А чому ж не зараз? Чому не зараз?

Настя почала прохати:

– Сонечко, серденько, не допитуйся сьогодні. Після я тобі все-все розкажу, а тепер не питай…

– Ну добре, ну добре, – згоджувалась Соня, а сама від цікавості аж горіла, – а коли ж ти скажеш – завтра?

– Завтра або позавтрьому.

– Добре, а сьогодні скажи тільки, про що він казав. Не все, а тільки трошечки… Про кохання? Правда?

Настя засміялась, затулилась руками і без слів стала душити в обіймах Соню.

Соня випручалась із обіймів, плеснула в долоні.

– Я так і знала!

Зітхнула.

Незабаром Настя не втерпіла, розповіла все:

– Дурноверхий Вітя витіва таке, що й на голову не налізе: вимагає завтра піти записатись у загсі.

– Що? – Очі в Соні стали великі, як сливи.

Далі:

– А скільки ж йому років?

– Шістнадцять чи навіть п’ятнадцять… – засміялася Настя.

– Усього? – І далі подумавши: – Хоч, правда, бувають випадки…

– Тю, що це ти, Соню, здуріла?. Та що це ти вигадуєш?. Чуєш?.