Розділ «20»

– А монету тебе на когда надо?

– Желательно до конца месяца. Успеешь?

– Не знаю. Попробую. За срочность могут накинуть проценты.

– Ты и свой процент доплюсуй. Сумма значения не имеет.

– Жизнь удалась? – губи Антея Марковича кривить кисла посмішка.

– Приходи на лекцию, – Майстер кладе на Балтерів стіл картонний прямокутник з червоно-золотим логотипом. – Вот приглашение.

– Спасибо.

– Так придёшь?

– Не знаю.

– Там фуршет будет.

– Не знаю.

– Я не прощаюсь, – Майстер залишає кабінет, відчуваючи підозрілу пульсацію у попереку.

«Тільки не це, – каже він собі, – тільки не цей падлючий біль…»

Він спирається на п’єдестал мармурової богині, на хвилину відсторонюється від навколишнього, концентрується, прислухається до потоків і станцій власного тіла. Відтак обережно рушає сходами униз. Пульсація повільно еволюціонує, напружуючи спинні м’язи і відсікаючи енергії нижньої чакри від хребтового русла. Вона змушує Майстра непристойно випинати живіт та намагатись не згинати ніг. На сходовому майданчику поміж третім і другим поверхами він дає м’язам відпочинок. Подумки сварить себе за те, що залишив вдома коштур. Відтак думки Майстра змінюють напрям: він згадує про магічну кулю. Така річ стала би у пригоді.

Він твердо обіцяє собі, що навідуватиметься до рідного міста частіше. Треба з усім цим розібратись, каже він собі. І не договорює. Адже добре пам’ятає, кому продав свій шедевр, призначений для ускладнення шампанського.

«Для танатичного ускладнення», – навіщось уточнює він й знов згадує про чаклунський кришталь, що потрапив до історії знищення салону Вержо. Зрештою, й до його, Майстра, історії.

Він уявляє собі магічну кулю. Ідеально відполіровану, важку і холодну на дотик.

І вже відчуває, наскільки вона йому потрібна.

Липень 2014- червень 2015

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!