• 7) ощадливість у засобах виразності ("Мінімум засобів – максимум вражень, впливу на глядачів").
Загальнорозвивальні і суто прагматичні функції театру у формуванні особистості відзначали педагоги і науковці різних історичних часів. Зокрема, Я.-А. Коменський вважав, що використання театрального мистецтва в школі є необхідним "для розвитку спостережливості, швидкої реакції, вмінь робити привабливі рухи, тримати обличчя, руки, як і все тіло, відповідно до обставин, змінювати й пристосовувати голос, словом, виконувати будь-яку роль належним чином і за будь-яких обставин триматись благопристойно, будучи далеким від усілякої дерев'яної сором'язливості". Він зазначав, що "публічними виступами на сцені перед глядачами можна розвивати гостроту людського розуму більш потужно, ніж будь-якими настановами або всією силою дисципліни".
Важливим засобом, який "дуже сприяє художньому розвиткові дітей і розвиткові їхньої мови" називала театр С. Русова, яка активно застосовувала навчальну драматизацію в ході вивчення літератури, історії, географії та іноземних мов.
А. Макаренко, наголошуючи на тому, що завдання підвищення ефективності особистісного розвитку вихованців вимагають від педагогів пошуку спеціальних методів педагогічного впливу, у роботі "Мета виховання" ставив питання про те, що педагогічна наука повинна створити такий метод, який "надасть можливість кожній окремій особистості розвивати свої особливості, зберігати свою індивідуальність. Таким методом він вважав гру: "Педагог не може не грати ... Але не можна грати лише сценічно, зовнішньо. Є якийсь приводний пасок, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відображення тих процесів, які є у нашій душі".
З метою підвищення ефективності педагогічного впливу А. Макаренко активно застосовував у своїй роботі мистецтво театру, який сприяв утвердженню мажору в колективі, дозволяв вихованцям та педагогам у спільній творчій діяльності встановлювати стосунки співробітництва й співтворчості, виховував у колоністів гуманістичні якості.
Один з педагогів комуни імені Дзержинського М. Фере у спогадах про А. Макаренка зазначав, що театр для нього був не менш важливим, ніж шкільне і виробниче навчання. У діяльності театру А. Макаренко вбачав "педагогічну необхідність, засіб культурного виховання, емоційного впливу". Оживляючи творчу атмосферу життя колективу, театр виступав важливим засобом реалізації системи перспективних ліній, втіленням принципу "завтрашньої радості". Кожен із вихованців знаходив у ньому роботу, відповідну до його здібностей: суфлер, актор, бутафор, відповідальний за обігрів приміщення, художник-декоратор, костюмер, рисувальник афіш тощо. І в такій спільній радісній мистецькій діяльності виправлялися негативні якості вихованців, згуртовувався міцний і творчий колектив однодумців, у якому загальний поступальний рух був запорукою індивідуального творчого розвитку кожного його члена.
Керував діяльністю колоністського театру В. Терський, який широко застосовував при підготовці спектаклів ігри-імпровізації, сюжетні імпровізації та імпровізації за творами класиків живопису.
Ігри-імпровізації передбачали наявність сюжету, тексту, мінімального реквізиту, розподілу ролей. Учасники ігор обирали з різних творів або казок 7-8 героїв і за 15 хвилин створювали спектакль за їх участю у придуманих ними умовах.
У сюжетних імпровізаціях учасникам пропонувалися сюжет і ролі, на основі яких ними по ходу п'єси створювався текст і відповідні художні образи.
Завданням імпровізацій за творами живопису виступало не просто зображення на сцені того, що художник втілив на полотні, а показ сценічними засобами, як відбувалася дія до цього моменту або після нього (наприклад, картини Решетникова "Знову двійка”, Федотова "Сватання майора" та ін.).
Головним завданням означених імпровізацій було виховання кмітливості, розвиток мовлення, дикції, сценічної витримки, акторської техніки, надання простору для само вираження, прояву власної творчої індивідуальності.
Розуміючи сутність емоційно-творчої природи педагогічної діяльності, А. Макаренко говорив про необхідність етюдної роботи з педагогами-початківцями і запровадив її у своєму педагогічному колективі: "Тим, хто готується до артистичної діяльності, дають цілу систему вправ на уяву, які так і формулюються: уявіть собі ... А наша професія – зрідні артистичній. Була б моя воля, я дав би подібні завдання студентам педагогічних інститутів і молодим вчителям. Нехай би вчилися уявляти себе вчителями того чи іншого класу; учнями, яким важко вчитися; учнями, яких вигнали з класу, і т.д.".
Аналізуючи етюдні практикуми А. Макаренка, В. Кан-Калик дійшов висновку про глибоку обізнаність педагога із системою К. Станіславського, спільність їхніх педагогічних підходів, підпорядкованих меті розвитку творчої природи особистості, її творчої індивідуальності.
Наполягаючи на важливості удосконалення акторських і педагогічних здібностей вчителя, А. Макаренко вбачав сутність такого навчання, "перш за все, в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а після цього в організації його спеціальних знань і навичок, без яких жоден педагог не може бути хорошим вихователем, не може працювати, оскільки у нього не поставлений голос ... Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю необхідного виразу чи стримати свій настрій. Видатний педагог був впевнений, що у майбутньому в педагогічних вищих навчальних закладах обов'язково буде викладатися і постановка голосу, і поза, і володіння своїм організмом, і володіння своїм обличчям, оскільки без такої роботи неможлива діяльність вихователя.
У 20-30-ті роки Наркомосом України відкривалися з метою подолання "театральної неосвіченості" вчителів та розвитку в них педагогічних якостей літні театрально-педагогічні курси й студії, на яких слухачі оволодівали елементами педагогічної майстерності та технікою професійного спілкування. їх навчальні програми охоплювали різні форми художньо-педагогічної діяльності студентів на основі домінантного різновиду мистецтва. Зокрема, навчання у драматичній студії трирічних Харківських педагогічних курсів імені Г. Сковороди під керівництвом М. Розенштейн передбачало залучення майбутніх вчителів до оволодіння елементами театрального мистецтва з метою: формування в них умінь образно висловлювати свої думки; оволодіння технікою мовлення та художнього розповідання; розвитку пластики тіла й художньо виразного жесту; засвоєння мистецтва імпровізації; створення інсценувань і драматизацій тощо.
Наукове обгрунтування останні здобули у спадщині видатного педагога й митця В. Верховинця, який, працюючи в Полтавському учительському інституті, розробив спеціальний курс, присвячений розвитку педагогічної майстерності майбутнього вчителя засобом ігор- драматизацій. Їх цінність Н. Рождественська вбачає у наданні студентам можливості для реалізації потреби у наслідуванні й самовираженні, яка, у свою чергу, пов'язана з формуванням Їхнього ставлення до Оточуючого світу, інших людей, самих себе. Прийняття на себе ролі іншого викликає співчуття до нього, ідентифікацію з ним та перевтілення в його образ. Завдяки цьому майбутній педагог виходить за межі свого "Я, збагачуючи свій досвід і розширюючи коло власних переживань. Це, на думку Н. Рождественської, сприяє розвитку в студентів емпатії, яку вона розглядає як опорну педагогічну здібність, що пов'язує воєдино їхній творчий потенціал, здатність до перевтілення та їхні художньо-виражальні здібності. Зниження в ході творчого самовираження самоконтролю вивільняє інтуїцію й творчу уяву, розвиває асоціативне мислення, емоційну виразність і культуру почуттів у майбутніх педагогів.
Отже, театральне мистецтво розглядалося в радянській педагогіці у співвіднесенні з педагогічною майстерністю й педагогічною творчістю, а його активне використання у процесі їх формування сприяло перетворенню дисциплін курсу педагогічної майстерності на найулюбленіші серед студентства. Це зумовлене, на нашу думку, тим, що ігровий аспект, який є основою театрального мистецтва, моделюючи діяльність студентів в ігровій формі, уможливлює вільний прояв їхніх педагогічних, художніх і творчих здібностей, що приносить їм надзвичайну радість, Адже в цьому процесі "сама дія супроводжується почуттями піднесення й напруги і несе із собою радість та розрядку"
Значення театрального мистецтва полягає, на думку М. Бахтіна, передусім, у розвитку в особистості здатності до перевтілення, яку педагог має використовувати з метою морально-естетичного й творчого розвитку учнів. Тому головними завданнями шкільного самодіяльного театру він вважав навчання, виховання та ушляхетнення вихованців.
Але можливості впливу театрального мистецтва не обмежуються лише позанавчальною театральною діяльністю. У сучасних умовах все більше утверджує свої позиції нова галузь педагогіки – драмо- герменевтика (В. Букатов), що виникла на перетині театральної, герменевтичної та педагогічної галузей і передбачає спільне "переживання, проживання" та розуміння сенсу уроку всіма його учасниками, включаючи вчителя. Ці складові по-своєму інтерпретовані в теорії педагогічної драматизації С. Фейгінова, який вважає основою здійснення останньої: 1) проживання у запропонованих педагогічних обставинах сконструйованого художньо- педагогічними засобами образу; 2) переживання його моральних і соціальних сенсів на рефлексивному рівні усвідомлення, включення до індивідуального досвіду вихованців, а також 3) втілення результатів інтеріоризації та оцінювання цього образу в практиці педагогічного спілкування й творчої взаємодії.
У процесі педагогічної драматизації "театрально-виконавська діяльність ставить і виконавця й глядача в позиції, яким притаманні великі педагогічні можливості", – зазначає А. Єршова. – "Виконавець збирається з духом, думками й наважується зіграти, тобто втілити певний замислений ним образ дії. Для цього йому доводиться мобілізувати увагу, уяву, волю, пам'ять, мислення, зігравши, стикнутися з реакцією на його роботу й порівняти її з оцінкою глядачів та інших виконавців. А глядачеві доводиться уважно помітити усе, що відбувалося на сцені, й дізнатися, зрозуміти, навіщо і чому актор грав і робив саме те, що він робив”. Вбачаючи цінність театральних методів в їх здатності організовувати колективну творчість, що базується на увазі людей один до одного, вчена обстоює необхідність введення театральної педагогіки до системи педагогічної освіти і доводить необхідність запровадження театральних занять у вищих педагогічних навчальних закладах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН“ на сторінці 2. Приємного читання.
