Розділ 6. СУЧАСНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИх ПРОБЛЕМ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

С. Цимбалюк, на початку третього тисячоліття культура і духовність людства увійшли в конфлікт із технологізацією життя. Суттєвою особливістю сучасних культурних процесів стає глобальне зростання масштабів використання інформаційних технологій, зокрема формування кіберпро-стору, світової !нтернет-мережі, й, у цілому, становлення постіндустріального інформаційного суспільства. Своє багатовимірне відображення та переосмислення цей процес отримав протягом середини XX — початку XXI ст. у тому числі й у вигляді численних розробок теорії постіндустріального, зокрема інформаційного, суспільства. Як зазначила дослідниця культурологічного аспекту концепції інформаційного суспільства А. Капуш, протягом другої половини XX ст. феномен постіндустріального суспільства отримав у світовій науці низку таких оригінальних концептуальних тлумачень, як: суспільство третьої хвилі (Е. Тоф-лер), мережеве суспільство (М. Кастельс), постекономічне суспільство (Г. Кан, В. !ноземцев), суспільство постмодерну (А. Етціоні), суспільство радикалізованого (високого) модерну (Е. Гіденс), посткапіталістичне суспільство (П. Дракер, Р. Дарендорф), постцивілізаційне суспільство (К. Боулдінг), постісторичне суспільство (Р. Сейденберг). На думку дослідниці, культурний аспект формування нового інформаційного суспільства розпочали досліджувати лише внаслідок усвідомлення того, що наявний якісний стрибок у розвитку інформаційних технологій породив нову глобальну соціокультурну революцію. Зауважуючи, що сучасний розвиток інформаційного суспільства доцільно кваліфікувати як глобальну інформаційну революцію, що її особливістю є безпрецедентна можливість посилення інтелектуальних можливостей людини за допомогою новітніх інформаційних технологій, А. Капуш наголосила, що всі ці зміни докорінно змінюють сучасну картину світу, наукову парадигму та методологію наукових досліджень. Проблема інформаційної революції стала однією з наріжних у сучасній світовій гуманітаристиці, що знайшло своє показове відображення і на сторінках видання «Глобаліс-тика: Міжнародний міждисциплінарний енциклопедичний словник». Наголошуючи, що в світі триває формування глобального суспільства на основі розгортання інформаційної та телекомунікаційної революції — утворюється єдиний глобальний простір, де відбувається геостратегічне інформаційне протистояння між провідними країнами світу за перевагу, автори видання звернули увагу на проблему інформаційних війн як важливий чинник сучасної культурної ситуації як перехідної епохи.

Як усі ці, так і інші, не менш важливі аспекти розвитку сучасної культурної ситуації як перехідної епохи знайшли свої відображення й осмислення на сторінках багатьох інших публікацій і праць сучасних вітчизняних учених. У численних публікаціях, наприклад: «Інформаційні особливості соціуму на старті постіндустріальних перетворень» (2005), «Соціальні інформаційні бази в умовах прискорення глобальних перетворень» (2005) та «Перспективи насичення інформаційного ринку в Україні у контексті науково-технічного прогресу» (2006) В. Горового, «До питання про соціально-інформаційний контекст сучасних глобалізаційних процесів» (2011) В. Туренка і «Практика впливу індустрії хай-тек на соціосферу» (2011) М. Шевченка, — досліджується проблема місця та ролі України у перебігу світової інформаційної революції. З розглядом вказаної проблеми пов’язана актуалізація сучасними українськими науковцями проблеми специфіки інноватиза-ції вітчизняного освітнього процесу, одними із прикметних свідчень чого є й статті «Єдність та багатоманітність процесу реформування вищої освіти в Європі: від суперечності до доповняльності» (2011) Є. Пінчука і «Домінанти нової освітянської парадигми в «добу глобалізації» (2011) В. Ляха. На пов’язану із цими глобальними трансформаціями проблему співвідношення соціуму й особи в глобалізо-ваному світі звернуто головну увагу, зокрема, в статтях «Проблема особистості в глобалізаційному процесі — соціально-філософський аспект» (2011) В. Жулая та «Проблема ціннісної переорієнтації в суспільствах перехідного типу» (2011) В. Нечипоренка. Чималу увагу комплексному вивченню релігійних конфліктів в Україні та світі присвятила А. Арістова в кількох статтях, як-от: «Релігійні конфлікти в Україні: вектори впливу на суспільні процеси» (2006), «Євроінтеграція і проблема зіткнення етно-конфесійних ідентичностей» (2007), — і праці «Релігійні конфлікти в сучасному світі: природа, вияви, шляхи врегулювання» (2007). Спробам системного осмислення цих і багатьох інших кризових явищ, зокрема політичних та інших конфліктів в Україні та світі, присвячено чимало досліджень вітчизняних конфліктологів, наприклад такі, як: «Конфлікт і згода: основи когнітивної теорії конфліктів» (1996) А. Ішмуратова, «Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи» (2003) Г. Перепелиці, розділ «Сучасна цивілізаційна ситуація: царина політичного» Є. Бистрицького у виданні «Ідея культури: виклики сучасної цивілізації» (2007). Отже, згадані та розглянуті вище спроби вивчення розвитку сучасної культурної ситуації як перехідної епохи засвідчують, у цілому, нерозривність цієї проблеми із висвітленням вкрай актуальної для сучасної світової гуманітаристики проблеми глобалізації, як головного історичного виклику сучасній земній цивілізації.


6.1.2. Проблема глобалізації


Одним із перших термін «глобалізація» використав у своїх публікаціях ще на початку 1980-х рр. у США Т. Левіт з метою позначення процесу злиття ринків окремих продуктів, що їх виробляють транснаціональні корпорації. Під час Давоського форуму 1986 р. термін «глобалізація» набув популярності й невдовзі почав широко використовуватись у різних галузях гуманітарного знання. Крім того, вважається, що цей термін, як позначення переходу до «єдиного глобального ринку», виник одразу після створення в 1995 р. Всесвітньої торгівельної організації. Наприкінці 1980-х рр. з’явився термін «глобалізація культури», поява якого була зумовлена, в тому числі, й значною актуалізацією на той час проблеми культурної інтеграції народів світу. Дослідники наук про культуру та фахівці інших гуманітарних дисциплін, насамперед соціологи і політологи, пропонують численні, часто надто вже відмінні визначення феномену глобалізації. Так, російські дослідники — автори «Соціологічної енциклопедії» (2003), вбачають у глобалізації посилюваний вплив загальнолюдських, світових процесів на долі країн, народів і людства в цілому. На їх думку, одним із цих процесів насамперед є інтернаціональна за характером сучасна науково-технічна революція, причому найважливішими чинниками глобалізації стали:

1) розвиток світової економіки та посилення її впливу на всі сфери життєдіяльності країн і народів;

2) перегони озброєнь;

3) світові демографічні процеси.

Група російських фахівців — авторів видання «Велика актуальна політична енциклопедія», розглядає глобалізацію як зближення та зростання взаємозв’язку націй та держав світу, супроводжувані розробленням спільних політичних, економічних, культурних та ціннісних стандартів. Наголошуючи, що глобалізація не зводиться цілком до процесів становлення всесвітньої історії, космополітиза-ції і т. д., вони визнали за найважливішу її ознаку те, що вона базується на ідеології лібералізму, яка перемогла у всесвітньому масштабі лише на початку 1990-х рр. За їх словами, здійснювана нині великим світовим капіталом модель глобалізування економіки передбачає: гегемонію транснаціональних корпорацій та торгівельно-урядових організацій (ВТО, Всесвітній банк й ін.), формування однополярного світу, домінування масової культури, «стандартизація розумів», віртуалізація економіки за посередництва комп’ютерної революції, маніпулювання свідомістю для просування товарів на глобальний ринок, поширення цінностей «суспільства споживання», панування ідеології лібералізму і т. д. Висвітлюючи розмаїття підходів до аналізу глобалізації у світовій науці ХХ — початку ХХІ ст., російський філософ О. Назарчук виокремив такі з них: панеко-номічний (Д. Бхагваті, Б. Гейтс та ін.), культурологічний (С. Хантінгтон, А. Панарін й ін.), системно-теоретичний (І. Валерстайн, У. Бек, Е. Альтфатер й ін.), антиглобаліст-ський (Х. Шуман, Г. Мартін, Н. Хомскі й ін.) та делібера-тивістський (К.-О. Апель, Ю. Хабермас й ін).

Представники першого з них розглядають розвиток глобальної економіки як головний двигун поступу глобалізації, убачаючи ключове значення в технологічному розвитку як чиннику подолання традиційних для капіталістичного устрою конфліктів та досягнення нової якості життя за рахунок: зростання продуктивності праці, зміцнення демократії, підвищення рівня освіченості, культури і охорони здоров’я. Теоретики другого з цих підходів, розглядаючи глобалізацію крізь призму міжкультурної взаємодії, висловлюють критичні оцінки на її адресу як нового інструменту переслідування традиційних цілей силової міжнародної політики, зокрема виступають проти нівелювання культурного багатоманіття. В межах третього підходу глобалізаційні процеси тлумачать як супроводжуване послабленням традиційних інструментів політичного керування і формуванням вакууму влади системне трансформування соціуму, внаслідок якого виникає нова суспільна система, яка часто зумовлює загострення соціальних конфліктів. Антиглобалістський підхід, виходячи із сприйняття глобалізації як змови сил зла, висуває тезу про загрозу формування «глобального уряду» та пропонує засоби боротьби із ним. Представники деліберативістського підходу розглядають глобалізацію крізь призму уніфікації правових і етичних уявлень у різних частинах земної кулі, інтерпретуючи етику та право як застосовувані у всесвітньому масштабі специфічні механізми самокоригування глобального розвитку, і пропонуючи механізми подолання глобальних проблем. Разом із тим, Л. Чупрій навів у згаданій вище статті кілька типових поглядів провідних зарубіжних науковців на глобалізацію:

1) руйнування адміністративних кордонів між країнами, об’єднання регіональних фінансових ринків, планетарна єдність інформації та технологій (М. Де-лягін);

2) серія емпірично фіксованих, різнорідних змін, об’єднаних логікою перетворення світу на єдине ціле (Р. Робертсон);

3) «сітка», сукупність міжнаціональних корпорацій, здебільшого в США, що створюють неофіційну світову систему для всеохоплюючої співпраці в планетарних масштабах (З. Бжезінський);

4) глобалізація виходить за чисто економічні рамки і охоплює основні сфери суспільної діяльності, включно з ідеологією, культурою, способом життя й самими умовами існування людства (М. Іванов).

З точки зору упорядників «Великого тлумачного соціологічного словника» (2001) Д. Девіда та Д. Джеррі, глобалізація культури — це тенденція дифузії культурних зразків у всесвітньому масштабі. У праці «Імперія» (2000) учені зі США М. Хардт та А. Негрі визнали існування посталої внаслідок науково-технічного прогресу системи нового глобального капіталізму у вигляді глобальної імперії, незалежної від націй-держав, керованої виключно глобальним ринком і наймогутнішими транснаціональними корпораціями. Глобалізацію, як форму економічного імперіалізму, заснованого на імперіалізмі провідних націй-держав, піддано критиці в праці «Викрита глобалізація: імперіалізм у новому тисячолітті» (2001) вченого зі США Д. Петраса.

Як зазначає в своїй монографії «Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ — початок ХХІ ст.)» (2001) вітчизняний дослідник В. Шейко, починаючи з ХУІ ст. невпинно тривала інтернаціоналізація або процес формування всесвітньої системи соціоісторичних організмів — всесвітнього історичного простору, який завершився до початку ХХ ст. Починаючи з другої половини ХХ ст. триває новий процес — глобалізація, як перетворення всесвітньої системи соціоісторичних організмів у єдиний світовий соціоісторичний організм.

Польський учений Г. Колодко в праці «Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн» зазначив, що глобалізація — це процес створення лібералізованого й інтегрованого світового ринку товарів і капіталу та формування нового міжнародного інституційного ладу, який служить розвитку виробництва, торгівлі і фінансових потоків у всесвітньому масштабі. Російський учений

В. Шенаєв у статті «Глобалізація — об’єктивний світовий процес», вміщеній у збірнику «Глобалізація і регіоналізм. Чорноморський регіон. Балкани» (2001), визнав глобалізацію за об’єктивний світовий процес, що розпочався приблизно з середини ХХ ст., тобто якісно новий феномен інтернаціоналізації, що охоплює увесь процес суспільного відтворення — від виробництва і розподілу до обертання та споживання. Зупиняючись на розгляді основних підсумків глобалізаційних процесів у світі на кінець ХХ ст., В. Шенаєв вказав на такі основні їх результати:

1) світовий експорт товарів і послуг за розмірами досяг 20% відсотків ВВП;

2) прямі іноземні інвестиції за темпами зростання перевищують зовнішню торгівлю, яка зростала швидше за внутрішнє промислове виробництво;

3) величезних масштабів досяг валютний ринок, дуже важливий для оцінювання міжнародних розрахунків та спекулювання;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. СУЧАСНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИх ПРОБЛЕМ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи