Розділ 6. СУЧАСНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИх ПРОБЛЕМ

3) 1980-ті рр.;

4) сучасний, розпочатий на межі 1980—1990 рр.

Перший із цих етапів був позначений поглибленим вивченням двох глобальних проблем сучасності — освоєння космосу та охорони довколишнього середовища, причому тоді глобалістика розвивалась передусім у формі методологічного і науково-теоретичного вивчення саме цих проблем. Першими спробами міждисциплінарних, міжнародних за складом, глобальних досліджень були проведені напередодні Стокгольмської конференції з охорони навколишнього середовища симпозіуми та робочі групи з екології й, крім того, матеріали до згаданої конференції та звіти по ній. Другий із цих етапів був позначений появою в США і країнах Західної Європи проведених у рамках теорії й практики глобального моделювання досліджень станів та перспектив розвитку світової політики і світогос-подарських зв’язків за умов поглиблюваних традиційних і якісно нових протиріч, властивих суспільству на новому етапі науково-технічної революції.

Протягом цього етапу розвитку глобалістики сформувались чотири основні її напрями, розрізнювані за їх соціально-політичними орієнтаціями: 1) охороняючий,

2) помірковано-реалістичний, 3) радикально-критичний,

4) соціалістичний. Перший із них характеризується обстоюванням квазіоптимізму, силового глобалізму, необмеженої експансії транснаціональних корпорацій та відображенням уподобань військового бізнесу, консервативних і праворадикальних сил. Другий напрям тлумачить майбутнє у вигляді різних варіантів теорії конвергенції чи на основі ідеології всесвітньої солідарності, відображаючи прагнення партій і рухів переважно ліберального та реформістського типу. Третій напрям представляє альтернативні пошуки, нерідко в дусі технофобії, антисцієнтизму або неомальтузіанства й характеризується глибоким соціальним песимізмом щодо можливостей сучасної моделі розвитку. Четвертий напрям, що є далеко не однорідним і представляє широкий діапазон поглядів від соціал-демократичного до різних варіантів марксистського типу, пов’язує перспективи вирішення глобальних проблем із посиленням соціалістичної орієнтації розвитку. Третій етап розвитку глобалістики засвідчив зниження уваги до її загальнотеоретичних проблем, зокрема на той час здійснювались спроби будувати практичну діяльність за принципом «думати глобально, діяти локально», але вже в другій половині 1980-х рр. керівництвом СРСР був сформульований підхід «нове політичне мислення», що знайшов відображення і в дослідженні глобальних проблем. Четвертий етап розвитку глобалістики, що був зумовлений радикальною зміною геополітичної структури світу, позначений актуалізуванням практично-політичних проблем забезпечення глобальної безпеки, що знайшло своє відображення в потребі активнішого формування політичної глобалістики та екополітології. Висвітлюючи і коментуючи основні тлумачення явища глобалізації, автори цього видання визнали її за перехід до домінування: в політиці — наднаціональних закладів (ООН, НАТО, «велика вісімка» й ін.), в економіці — транснаціональних корпорацій та наднаціональних органів (Всесвітній банк, ВТО і т. д.), — і, в тому числі, за формування глобальної, переважно масової, культури разом із виникненням глобально-однорідного способу життя. Предметно розкриваючи процеси глобалізації у всіх сферах соціокультурного буття людства, як-от глобалізування: інновацій, міграційних процесів, культури, науки, освіти, політичних інститутів і т. д., — автори видання «Глобаліс-тика: Міжнародний міждисциплінарний енциклопедичний словник» приділили увагу також і аналізу антиглобалізму, або «нового антикапіталізму», як суспільно-політичного руху протесту проти політики глобалізації та встановлення нового світового устрою.

Висвітлюючи питання класифікації глобальних проблем, автори згаданого видання звернули увагу на перші спроби здійснення відповідної систематизації, пов’язувані ними із діяльністю «Римського клубу» та дослідженнями таких науковців, як: В. Баз’юк, Г. Браун, А. Габю, Ю. Скольні-ков, В. Феркіс, С. Чейз, Е. Фонтела. Згадуючи про складений швейцарськими ученими А. Габю та Е. Фонтела у 1970-х рр. один із перших переліків глобальних проблем та подібний перелік у складі понад двох із половиною тисяч таких проблем, наведений у «Щорічнику світових проблем і людського потенціалу» (1976), вони зупинились на розгляді запропонованого російськими науковцями І. Фроловим та В. Загладіним переліку з трьох великих груп глобальних проблем, як-от: 1) інтерсоціальних, 2) «людина—суспільство» і 3) «суспільство—природа». Перша з цих груп представлена проблемами, які є найзагальнішими і найактуальнішими та випливають з міждержавних відносин та відносин між основними соціальними спільнотами людства, причому двома особливо значущими для всього світу є такі проблеми, як видалення війн із суспільного життя й забезпечення справедливого миру та встановлення нового міжнародного економічного устрою. До другої групи зараховані такі пов’язані з системою «людина—суспільство» проблеми, як: демографічна, охорони здоров’я, освітня, міжнародного тероризму. Третя з цих груп зумовлена взаємодією суспільства та природи і представлена низкою таких глобальних проблем, як-от: енергетична, паливна, питної води і т. д. Прикметно, що перші кроки на шляху системного осмислення всіх цих проблем та причин їх появи були зроблені, в тому числі, завдяки діяльності заснованих протягом другої половини ХХ ст. низки спеціальних інституцій, як-от: «Інститут проблем майбутнього» (Австрія, 1965), фонд «Людство в 2000 році» (Нідерланди, 1965), Товариство з вивчення майбутнього світу (США, 1966) та ін. Крім того, важливим внеском до цієї справи стала діяльність міжнародної неурядової організації «Римський клуб», а саме моделювання перебігу процесів глобалізації у низці доповідей його членів у 1970-х — на початку 1980-х рр., зокрема: «Межі росту» (1972) Д. Форестера і Д. Медоуза, «Людство на роздоріжжі» (1972) М. Месаровича та Е. Пестеля, «Перегляд міжнародного порядку» (1976) Я. Тінбергена, «Цілі для людства» (1977) Е. Ласло, «Поза межами віку марнотратства» (1978) Д. Габора і У. Коломбо й ін. Чималу увагу дослідженню цієї проблематики приділяють і сучасні вітчизняні вчені, як-от Л. Чупрій, А. Кльонова та С. Цимбалюк, які запропонували у низці публікацій узагальнюючий аналіз вивчення глобальних проблем в українській і зарубіжній науковій думці саме в контексті розгляду визначення ними сучасної культурної ситуації у світі як перехідної епохи.

Зазначаючи у статті «Соціальні та екологічні аспекти глобалізаційних процесів» (2008), що людство вже постало перед кількома, зумовленими процесами глобалізації, планетарними проблемами, Л. Чупрій підкреслив, що найпоширенішим зараз серед учених є погляд, що глобалізація триває в чотирьох формах: інформаційній, економічній, територіальній і демографічній. Інформаційна глобалізація є способом організації інформаційних процесів у світі, за якого всі народи, незалежно від їх географічної віддаленості один від одного, приєднані до одних і тих саме джерел культурної інформації. Економічна глобалізація являє собою своєрідне стирання кордонів у процесі формування єдиного глобального ринку, зокрема, згідно з оцінюванням М. Кастельсом глобальної економіки, вона здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в планетарному масштабі. Визначаючи, за К. Омає, територіальну глобалізацію як вільне перетікання крізь національні кордони індустрій, інвестицій, індивідів, Л. Чупрій зазначив, що вона дає можливість розширити свободу людини, зокрема шляхом швидкого переміщення до будь-якої точки світу. Демографічна глобалізація — це зменшення расових, національних, культурних відмінностей між народами різних країн, причому тут мається на увазі не знищення та розчинення певних культур у світовій культурі, а вбирання всього найкращого з культур інших народів для розвитку власної. Разом із тим, Л. Чуп-рій відзначив особливе місце в глобалізаційних процесах інтеграційних змін у культурній сфері, зауважуючи, що саме культура є основою існування будь-якої нації, внаслідок чого зникнення унікальності та неповторності її культури і спричинює, за його словами, зникнення самої цієї нації. Підкреслюючи, що за умов глобалізації існують два напрями розвитку світової культури, він так визначив їх сутність: 1) єдність у багатоманітності, коли кожна культура може максимально проявляти свою унікальність і обмінюватись своїми цінностями із іншими культурами; 2) уніфікація і асиміляція, коли невеликі культури розчиняються в потужніших, і створюється усереднена масова культура, яка скоріше сприяє розвитку примітивних інтересів людини. Під час глобалізації в ідеалі має відбуватись культурне збагачення світового співтовариства за рахунок розкриття унікальності кожної країни, але в дійсності під впливом нових інформаційних технологій триває руйнування національних укладів, стандартизація цінностей і культур.

Зауважуючи у статті «Глобальні проблеми сучасності» (2009), що вже в середині ХХ ст. світ постав перед докорінними змінами, як-от: прискорення темпів економічного і технічного прогресу як у розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються; небувале посилення взаємозв’язків та взаємозалежності континентів і країн, перетворення світу на цілісну систему, — А. Кльонова вдалася до визначення й аналізу зумовлених цими змінами глобальних проблем сучасного світового розвитку. Відзначаючи, що їх головними ознаками є загальнолюдський характер, масштабність, надзвичайна гострота та необхідність колективного вирішення, вона визначила глобальні проблеми як такі, що: мають загальнолюдський зміст і планетарний масштаб, їхня невирішеність та загострення приховують у собі загрозу загибелі цивілізації, а розв’язання цих проблем вимагає спільних зусиль людства. Вказуючи, що всі вони мають соціоприродний характер і здебільшого виникають саме як наслідок споживацького ставлення людини як до людини, так і до природи, А. Кльонова зарахувала до переліку глобальних проблем сучасності:

1) екологічну (захист навколишнього середовища);

2) демографічну і продовольчу;

3) сировинну й енергетичну;

4) мирне освоєння космосу і надр Світового океану;

5) подолання відсталості (економічної, культурної, соціальної, освітянської, медичної та ін.) слаборозви-нених країн;

6) ліквідація найнебезпечніших хвороб;

7) боротьба зі злочинністю, наркоманією та іншими соціальними явищами, зокрема міжнародним тероризмом;

8) убезпечення від воєнної (особливо ядерної) загрози, роззброєння і зміцнення миру;

9) вдосконалення системи інформації та комунікації.

На думку дослідниці, загострення саме цих проблем підвело цивілізацію до критичної межі, коли історичний процес вступив у фазу відносної непередбачуваності, причому ключову роль у цьому відіграли три перші з відзначених нею глобальних проблем сучасності. А. Кльонова згадала в своїй статті про активізацію уваги світової і, в першу чергу, західноєвропейської громадськості до проблем перехідного періоду та глобалізації протягом другої половини XX ст. на показовому прикладі Римського клубу.

Як зазначив дослідник проблеми соціально-психологічних вимірів культури сучасного інформаційного суспільства