Розділ 6. СУЧАСНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИх ПРОБЛЕМ

2) просторовий — від локалізму до глобалізму, від осілості до неономадизму;

3) соціальний — від механічного об’єднання людей до громадянського суспільства;

4) антропологічний — від уніфікації до індивідуалізації;

5) технологічний — від машинного виробництва до інформаційно-комунікативних технологій;

6) економічний — від локально-господарської діяльності до транснаціональної інтеграції;

7) політичний — від авторитаризму до демократії;

8) ідеологічний — від монополізму до плюралізму, та

9) культуральний — від монокультури до мультикуль-тури чи світ-культури.

Досліджуючи перехідний процес як культурну реальність, В. Іонесов наголосив, що про перехідний процес можна вести мову в двох вимірах, а саме як перехід:

а) історичний, коли здійснюється зміна життєвих циклів культури і епохальних парадигм;

б) онтологічний, коли весь шлях розвитку культури є універсальним багатовекторним процесом перманентного становлення та зміни соціального життя.

На думку дослідника, в сучасному гуманітарному знанні відсутній єдиний погляд, які періоди треба визнавати за перехідні, зокрема деякі дослідники, як-от К. Ясперс, Х. Плеснер, Є. Черняк й ін., вбачають у перехідності перманентний процес історичного руху культури, а інші, зокрема А. Ахієзер, С. Аверинцев, М. Годельє й ін., розглядають перехідний процес як проміжний цивілізаційний комплекс і акцентують увагу на необхідності ретельного аналізу даних проміжного стану в еволюції культури. Порушуючи далі питання про види взаємодії традицій та інновацій у перехідному процесі, В. Іонесов підкреслив, що за епохи глобалізації, на відміну від попередніх історичних періодів, інновації трансформуються в традицію безпрецедентно швидко і все частіше не встигають набувати якості традиції. Наслідком цього є незворотний конфліктоген-ний розрив між скорочуваною в культурі сферою постійності — традиціями, та зростаючою сферою змінюваності — інноваціями, що призводить до швидкого зникнення відмінностей між цими двома сферами і, разом із тим, до ескалації структурної напруженості та насильства. На думку дослідника, в типології перехідних процесів можна виокремити чотири основні моделі взаємодії традицій та інновацій, як-от:

1) синтетичну чи модель культурної агрегації;

2) іноваційну чи модель культурної асиміляції;

3) традиціоналістську чи модель культурної сепарації;

4) модель культурного колапсу.

Синтетична модель передбачає розширення меж культурної реальності шляхом конструктивної взаємодії і синтезу традицій та інновацій в культурі, причому саме її внутрішні можливості лежать у основі всіх цих змін. Зауважуючи, що інноваційна модель характеризує стан наступального проникнення до традиційної культури інноваційних, частіш за все саме зовнішніх, інокультурних цінностей, які витісняють та подавляють традиційну культуру, В. Іонесов визнав за її приклади колонізовані культури Нового часу і національні республіки СРСР. Оцінюючи традиціоналістську модель як модель ізоляційного розвитку — самозамкненості й відгороджування культури від зовнішнього світу, що реалізується під впливом інтервенції традицій, які витісняють будь-які інновації, він визнав за її яскраві прояви ситуацію в Ірані після ісламської революції 1979 р. та в Афганістані після 1996 р.

Основні здобутки наукового дослідження проблематики глобалізаційних процесів і, не в останню чергу, питання розвитку сучасної культурної ситуації як перехідної епохи, знайшли своє докладне відображення на сторінках численних вітчизняних та, головним чином, зарубіжних публікацій і видань. Одним із найвідоміших серед останніх здобутків у галузі досліджень процесів глобалізації є інтернаціональний проект «Глобалістика: Міжнародний міждисциплінарний енциклопедичний словник» (2006). Створений за участі шістсот п’ятдесяти сімох учених із п’ятдесяти вісьмох країн світу й опублікований паралельно англійською і російською мовами у США та Росії, він відобразив усі найголовніші здобутки багаторічного вивчення глобалізаційних процесів у світовій науковій, зок-рема й культурологічній, думці. У вміщених на сторінках цього видання більш ніж двох тисячах статей, що докладно розкривають специфіку двадцяти основних напрямів сучасної глобалістики, було звернуто особливо пильну увагу на комплексне дослідження предмета, структури, методологічної основи та категоріального апарату цієї науки. Розглядаючи глобалістику як науковий напрям, що здійснює дослідження проблем глобального масштабу і загальнолюдського значення, автори видання відзначили, що її розвиток представлений чотирма етапами:

1) кінець 1960-х — початок 1970-х рр.;

2) друга половина 1970-х рр.;