Розділ 5. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ 

Дослідники відзначають переорієнтацію української філософської думки від богопізнання до пізнання природи. Матерія вічна і незнищенна, вона є пасивним, а форма активним, творчим началом. Вища цінність — людина, творець самої себе і відповідальний співробітник Творця (С. Оріховський). К. Сакович розвиває вчення про людину як про мікрокосм, який повторює образ макрокосму, великого світу. Людина гармонійно поєднує в собі тілесне і духовне, а значить, необхідно всебічно розвиватися, спрямовувати себе на самовияв (Гр. Саноцький, С. Пекалід). Гуманісти вбачають значущість людини в її доброчесності, таланті та умінні їх реалізувати (С. Оріховський, К. Сакович, С. Пекалід). На перший план висувається ідея людської активності, наприкінці XVI ст. ідея діяльного життя стане провідною (Гр. Самборський, X. Євлевич, К. Тран-квіліон-Ставровецький). Гуманісти переймаються ідеєю рівності всіх станів перед судом і законом. Активізується інтерес до світової історії та історичного минулого власного народу (I. Домбровський «Дніпрові камені», С. Кле-нович «Роксоланія», С. Пекалід «Острозька війна»). Головним рушієм історичного процесу та розвитку суспільства вважають виховання, знання, доброчинство, які не є даром природи, а набуваються протягом життя самостійно.

Найбільші зміни ренесансно-гуманістичного гатунку в українських землях торкнулися сфери освіти. В 60—80-х роках XVI ст. починає формуватися низка приватних шкіл (школа при дворі князя А. Курбського, школа при дворі князя Слуцького). Окатоличення й ополячення, послаблення православної церкви, зрада національних інтересів частиною еліти призвели до необхідності заснування Острозького культурно-освітнього осередку князем Кос-тянтином-Василем Острозьким у 1576 р., з якого започатковується традиція вищої освіти в українських землях. Це мало зміцнити позиції східного християнства та підтримати культуру, сформувати православну полемічну школу. Осередок складався з тримовної колегії, де вивчали 7 вільних наук; друкарні та науково-літературного гуртка. Старослов’янська мова, грецька мова і латина стають тими ключами, які відкривають «брами» у світ власної історії і культури, в християнство ранньоапостольських часів та західноєвропейський світ. Така «тримовна матриця» дає можливість зберегти власну культуру і в той самий час вийти на рівень тогочасних наук, богослов’я і мистецтва.

Для створення друкарні князь Острозький запрошує !вана Федорова, який до цього у Львові у 1574 р. друкує «Апостол», прикрашений витонченими книжними заставками, потім — «Буквар грецький». Першим ректором академії був Герасим Смотрицький (?—1594), серед відомих викладачів назвемо К. Лукаріса (майбутнього константинопольського патріарха), Й. Княгини-цького, В. Сурозького, Xристофора Філаета, А. Римша, Йоану Лятош (Лятос), С. Пекаліда, Д. Наливайка, Клірика Острозького та ін. Вони належали до різних конфесій, різних націй, але спрямовували свої сили на формування нової конкурентоспроможної освітньої моделі православного спрямовуння, синтез здобутків киє-во-руських духовних традицій, відтворених на українському ґрунті, з західноєвропейським духовним життям.

Повернення до духовних цінностей княжої доби, зміцнення авторитету слов’янської мови як священної мови православної церкви приводять до видання слов’янською мовою в 1581 р. Острозької Біблії, у передмові до Острозької Біблії Герасим Смотрицький пише, що читання Біблії є «испытание духовное». Помітна тенденція заміни старослов’янської мови книжною українською, широке використання народних слів і виразів.

Під впливом нових смаків та естетичних уподобань в архітектурі поступово зникають риси оборонної архітектури, розвивається палацове будівництво. Споруди військового призначення виносять за межі двору, силуети башт стають вишуканими. У замку в Бережанах (1534—1554) житлові корпуси прикрашені відкритими аркадами-галереями, вінчають споруди високі атики (стіна, що міститься над карнизом і завершує споруду), портали на вікнах прикрашені білокам’яним ренесансним різьбленням з окремими народними мотивами. Кругла або Нова башта (кінець

ХУІ ст.) в Острозі Рівненської області увінчана велетенською короною: на фігурних кронштейнах покоїться глуха аркада, зверху — фігурні зубці-мерлони. Красою вежа може посперечатися з ренесансними вежами Східної Європи.

Ще яскравіше новий ідеал краси помітний у львівській архітектурі XVI ст. 1527 року у Львові була величезна пожежа, після якої у місто запрошують архітекторів з різних країн, у тому числі з Італії. Національно-етнічний простір у Львові дуже строкатий: маємо готичну і вірменську традиції в архітектурі, єврейське і німецьке будівництво. Визначна пам’ятка ренесансної архітектури — ансамбль Успенської церкви, який складається з головного храму, дзвіниці — башти Корнякта та каплиці Трьох святителів. Успенська церква (1591—1631) будувалася на замовлення Львівського Успенського братства. Архітектурним акцентом ансамбля виглядає вежа Корнякта (1573—1578), типово ренесансна за оздобленням, пропорційна. Між храмом та дзвіницею невеличка, вишукана каплиця Трьох святителів (1578), побудована П. Красовським. Ритм пілястрів на фасадах каплиці повторює членування фасадів Успенської церкви, завдяки цьому каплиця набуває вишуканого, ліричного вигляду, сумірного не тільки з пропорціями людського тіла, а й суголосного настрою душі, що так цінувалося в мистецтві Ренесансу.

Помітні зрушення в образотворчому мистецтві — розвиваються поняття перспективи, формується організація художнього простору, розширюється палітра. На початку

XVI ст. обличчя на іконах пом’якшуються. Набуває сенсу вишуканість малюнка, витонченість силуетів. Поглиблена зацікавленість людською особистістю, призначенням людини знаходять відображення як в народній поезії, думах, апокрифічній літературі, так і в живописі. Під впливом народної поезії формувався образ воїнів — святих, особливо воїна-змієборця, улюбленого героя, який уособлює героїчну боротьбу проти завойовників. У циклах «житійних» ікон персонажі змальовані з душевним теплом, зображення насичені побутовими деталями. Малярський образ замінює неписемним книги, він є нагадуванням про події священної історії. В «страсних сценах» багато реальних дрібниць, декоративності. На платах, простирадлах, рушниках помітні вишиті візерунки, на дерев’яних елементах інтер’єру — різьблення, інкрустації. Розповсюдження орнаментики на іконах пов’язане з народним захопленням мереживом, гаптуванням, вибивними тканинами.

Один із напрямів в іконописі XVI ст. розвивається під впливом норм народної естетики — на іконі «Страсті Xристові» (1593 р.) з міста Великого розгортається художня оповідь — прикарпатський пейзаж, воїни зі списами та мечами, сурмачі із сурмами, барабанщики з барабанами. Паралельно існує інший напрямок іконопису, в якому більше відчутний вплив професійного ренесансного мистецтва — світлотіньове моделювання облич («Пантократор з апостолами», маляр Кузьма з Рогатина), вишукані силуети, елегантні динамічні фігури юних героїв-аристократів («Св. Микита» з Ільїнки). Під кінець

XVI століття значна увага приділяється декоративному різьбленню іконостасів, поєднуючи орнаментальне оформлення ікон з архітектурою іконостасів. Поширюється портретне мистецтво, яке корінням своїм сягає зображень ктиторів у церквах. У портреті з’являються початки психологічного проникнення в образ, деталі прописані з великим професіоналізмом.

Стимулюючими факторами прискореної соціально-етнічної та культурної консолідації південно-західних земель стануть три грізних виклики: мусульманська агресія, польська експансія після Люблінської унії 1569-го та церковно-культурна католицька експансія після унії 1596 року. Відгуком на ці виклики стане консолідація населення, релігійно-культурним центром якої стане Київ, а військово-політичним Запоріжжя. Одним з ключових соціокультурних феноменів доби XV—XVШ ст. стане козацтво, формування якого пов’язують з кінцем XV ст.

Снували передумови формування козацтва: вільні порубіжні землі між освоєним і степовим світом, досвід освоєння цих земель різними соціальними й етнічними групами, прагнення пошуків нового світу з вірою в можливість побудувати власний світ, традиційна волелюбність. Посилення експлуатації, наростання національного й релігійного пригнічення, потреба захисту від татар і турків підштовхнули процес зростання нової соціально-культурної верстви, яка стала основною силою націостановлення, породила новий ідеал людини, новий міф Вітчизни. Маргінальне за походженням, компромісне за способом життєдіяльності, козацтво формується водночас із шляхтою протягом ХУ—ХУІ ст. і означає скоріше спосіб життя, а не статус-кво.

М. Грушевський відносить першу офіційну згадку про дії казаків до 1492 р., коли запорозькі козаки атакували турецьку галеру та визволили полонених українців. Заснування першої Запорізької Січі пов’язують з гетьманом Д. Вишневецьким, відомим у народі, як Байда, який у 1553 р. заклав першу фортецю на о. Мала Xортиця. Ьдео-логічну основу козацтва формує ревний захист православної віри, національно-релігійна самосвідомість. Це сприяє формуванню нового ідеалу людини, представленого коза-ком-героєм: романтичне лицарство, відчайдушна хоробрість, вірність православній ідеї.

Попри романтизацію козацтва, треба пам’ятати, що Січ по суті своїй — це військовий табір. У Січі панують жорстокі закони чоловічого світу, закони війни. Людське життя нічого не варте само по собі, цінується лише спільнота, дружба, чоловіче єднання в шаленстві кривавої битви. На століття ідеал людини в українських землях майже ототожнюється з козаком-героєм. Козацтво стає локомотивом культуротворення, одним з найбільших замовників у сфері церковного будівництва, іконопису. Саме з козацького стану виростає нова еліта українського суспільства. Поступово формуються козацьке літописання, фольклор та пісенність. Створюється новий Міф Вітчизни, моделлю якої стає Запорізька Січ.

5.2.2. Державно-культурне самоствердження.

Епоха бароко

Епоха XVII — першої половини XVШ ст. займає особливе місце в політичній та духовній історії України — Українська національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького привела до нової історичної ситуації та створення української незалежної держави. В нашому контексті важливо подивитись на культуротворчі потенції й здобутки української нації протягом «золотого віку».

Великі географічні відкриття, зміна наукової парадигми (раціоналізація знання, експериментальність, аргументо-ваність), ренесансна секуляризація, розвиток гуманістично-реформаційних ідей готують ґрунт для формування нового типу культури — бароко, що, народжуючись в Європі, шириться культурами і країнами.

Основними характеристиками культури українського бароко є: