Розділ 5. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ 

• Формування надетнічної загальноімперської культури. Просвітництво. Від Бароко до Класицизму (друга половина XVIII — початок XIX ст.).

Класична українська культура

• Оформлення та ствердження класичної культури.

• Український романтизм (кінець XVIII — перша половина XIX ст).

• Динамічний розвиток класичної української культури та її розгортання в усіх площинах духовного життя. Ки-рило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко. Просвітництво «східне» і «західне» (40—80-ті рр. XIX ст.).

• Модерністичне оновлення національної культури (90-ті рр. XIX ст. — 1920 р.).

• Період саморозпаду та штучного викорінення традицій класичної культури при штучній консервації у діаспорі (20—40-ві рр. XX ст.).

Новоукраїнська культура

• Період етнокультурного розвитку за умов стабілізації України в межах макросоціальної системи СРСР (40— 80-ті рр. XX ст.).

• Період вибору та ствердження адекватності (1991— поч. XXI ст.).

Подібний розподіл етноісторичного та культурно-цивілізаційного розвитку населення України дає можливість побачити загальну модель розвитку національної культури.

5.2.1. Староукраїнська доба культури.

Українське Відродження

Під терміном Ренесанс, як правило, розуміють комплекс філософсько-політичних ідей, моральних та естетичних принципів та смаків, що супроводжує перехід від феодального до буржуазного способу виробництва та, вдповідно, способу життя. До характерних рис ренесансної культури ми відносимо формування гуманістичної ідеології та філософії, антропоцентризм, повернення до елліністичних традицій у філософії, мистецтві, праві, створюється ідеал гармонійної людини. Посилюється інтерес до точних та природничих наук, утверджується індивідуальність; інтелектуальне самоствердження — серед головних пріоритетів епохи. Розквітає мистецтво, література сюжетно та жанрово розгалужується, стрімко розвиваються національні мови. Зацікавленість людиною робить мистецтво психологічним, особистісним. Досконалішим стає сакральне та міське будівництво, життєвий світ людини насичується предметами, молода буржуазія і міщанство претендують на свою роль у виробництві та споживанні культурних цінностей.

Ренесанс в Україні охоплює лише окремі сфери людського існування: в першу чергу, з’являється нова ідеологія — гуманізм та пізніше — реформаційні ідеї, формується нова освітня парадигма, мистецтво стає більш світським, насиченим гуманістичними цінностями. Економічний розвиток українських земель йшов по висхідній, відбувається піднесення ролі та розвиток міст. В освіті, науці посилюється інтерес до рідної культури, історії, мови, поступово пробуджується національна свідомість.

XVI ст. є періодом відчутної реконфігурації релігійного, мовного та культурного простору південно-західних земель колишньої Київської Русі, власне, українських земель. Люблінська унія 1569 р. призводить до виникнення Речі Посполитої — країни трьох народів. Намагаючись підняти престиж православного духовенства і подолати дискримінацію, львівський, луцький, турово-пінський та холмський єпіскопи підписали унію. Собор у Бересті 1596 р. розколовся на дві частини — уніатську та православну. Розпочиналося велике притистояння, що перетворило Берестейську унію, задуману як інструмент порозуміння, на символ розбрату, ворожнечі і насильства, пише Н. Яковенко. Обом сторонам судилося стати жертвами власної затятості.

Населення українських земель у більшості своїй воліє зберегти православну віру та церкву, православні починають об’єднуватися навколо церков та храмів, створюючи національно-релігійні організації, громади, які виконували політичні, юридичні і суспільні функції. Зароджується Братський рух. Братства мають свій суд, братську скарбницю, вони фундують і утримують школи, друкарні, опікуються бідними. Навколо братств гуртуються учені, книжники, друкарі, зароджується ідеологія третього стану, якій властиві ідеї просвітництва, власної гідності, національно-культурної незалежності. Відомі братства у Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському, Немирові, Острозі, Любліні, Галичі, Вінниці, Києві, Мінську, Полоцьку, Вільно, у десятках інших міст.

Найдавнішим в українських землях було Львівське Успенське братство (1585), яке стає центром освітньої, перекладацької і друкарської діяльності. Статут Львівського братства стає зразком для інших. У школі навчають читати, писати, рахувати, вивчають початки риторики, астрономії, музики, велику увагу приділяють грецькій і слов’янській мовам. Відчутна суголосність братського руху подіям і ідеям реформації, які вирують у Європі. Основні заклики братчиків були спрямовані за істинну віру часів першохристиянства, адже молодь не повинна «пити з чужого джерела». Просвічені братчики осмислюють сутність

Бога та Трійці, їх цікавлять проблеми етики, самопізнання, свобода волі. Активізуються греко-слов’янські духовні традиції, відчутне постійне звернення до цінностей княжої доби. Слов’янський тип мислення ще не виокремив філософію в специфічну форму суспільної свідомості і сприймає її як мудрість, як життя в істині, що є відлунням софійності києво-руських часів.

Завдяки поширеній практиці навчання юнаків за кордоном, європейська ідеологія гуманізму проникає в український культурний світ. Українсько-польські книжники цікавляться суспільно-політичною проблематикою, розробляють питання етики та естетики, поширюються реформаційні ідеї, формується ідеал гуманістичного патріотизму, що пов’язано із зародженням історичної самосвідомості. Католики-українці, латиномовні автори представляють переважно елітарно-гуманістичне крило в українському гуманізмі, вони відчували себе не тільки українцями, а, скоріше, громадянами європейської «республіки вчених».