Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

По завершенні англо-американської війни політико-економічне життя США стало відносно спокійним. Із сепаратизмом Нової Англії було покінчено, зміцнилася єдність нації, «Ера доброї злагоди» (the Era of Good Feelings) — як назвали сучасники президентство Джеймса Монро — мала стати часом безпрецедентного розквіту національної промисловості, зміцнення права приватної власності і національної державності, суттєвої зміни внутрішньополітичної атмосфери.

Ілюзорність загальної гармонії виявила економічна криза 1819 року. Крім того, посилення у федеральному уряді позицій представників рабовласницького Півдня стимулювало експансіоністські настрої в країні. Рабство поширилося на Захід, за межі Міссісіпі. Територія США значно збільшилася за рахунок приєднання до їхнього складу нової землі — територій поселення індіанців, витіснення та фізичне знищення яких набуло безпрецедентного характеру.

Цинізм подібних діянь полягав у тому, що обмеження прав корінних жителів Північної Америки розглядався як природний розвиток взаємовідносин аборигенів і «білих братів» у процесі прогресуючого розвитку цивілізації, як необхідність слідувати «намірам творця Всесвіту», усуваючи будь-яку нерівність між його «білими та червоними дітьми», встановлюючи щирі стосунки між президентом-батьком та його дітьми-індіанцями. При цьому, треба підкреслити, що, незважаючи на вимушеність процесів трансформації життєвого і господарського укладу, індіанці виявили неабияку стійкість до тих європейських соціально-політичних настановлень і традицій, які виходили за межі їхніх моральних цінностей, продовжуючи зберігати — з невеликими змінами в ритуалах, поняттях, орієнтаціях — свої стародавні релігії. Насильницьке приєднання територій Дикого Заходу пов’язувалося з вищими інтересами США, їхнім розквітом, міжнародним визнанням, з гідністю і могутністю нації.

Експериментально-емпіричний підхід до життя американців своєрідно поєднується з їх схильністю до різного роду узагальнень, що торкалися ідеологічної сфери (провіденціалістських ідей, месіанства, обраності). В той же час, виховання американського характеру і стилю мислення однією з найглибших, відпрацьованих систем — кальвіністською теологією — відбилося у схильності до систематизації. Все це визначило основні складові американського зовнішньополітичного досвіду. Він ґрунтувався на ідеях підтримки балансу протилежних національних інтересів задля загального міжнародного порядку. Ця підтримка вважалася моральним обов’язком. Політика «балансу» стала однією з форм американського ізоляціонізму, що на різних історичних етапах розвитку американської держави виявлявся в більш або менш активних формах. Ізоляціонізм не був будуванням «залізної завіси» від усього світу. Але — позицією невходження у будь-який союз, що зв’язує свободу дій і розвитку американської нації і держави. Це передбачало також і відмову (при наявності вищезгаданих причин) від обов’язкового дотримання зобов’язань по відношенню до інших націй і держав. Із завоюванням незалежності віра в особливу місію Америки стала важливим фактором формування американського націоналізму. Американський націоналізм, внутрішня і зовнішня експансія взаємно переплітаються в «єдиній комбінованій системі політики». Вона ввійшла в історію США як доктрина Монро, стрижневою ідеєю якої є поділ світу на дві частини: американську та європейську. Північна Америка проголошувалася законною власністю великої і швидкозростаючої нації. Будь-який замах з боку європейських країн на територію Західної півкулі сприймався як загроза безпеці й щастю Сполучених Штатів. У свою чергу американська держава зобов’язувалася щодо внутрішніх справ європейських держав дотримуватися політики невтручання. На практиці «єдина комбінована політика», спрямована проти колоніальної монополії європейських країн, проводилася з метою збільшення власного впливу в Західній півкулі. Пізніше доктрина Монро неодноразово по-різному тлумачилася, використовуючись у подальшій боротьбі Сполучених Штатів за вплив у Західній півкулі проти країн Латинської Америки та Європи.

Ідеї національної винятковості знайшли своєрідне відображення в художній культурі цього періоду. Успішне завершення війни за незалежність, проголошення демократичних свобод стимулювали формування романтичного способу світосприйняття і відповідно — методів його художнього відтворення. Американська художня культура починає позбавлятися комплексу провінціалізму, пропонуючи твори високого ідейно-естетичного ґатунку. Якщо національний геній дещо раніше виявляв себе, передусім в економічному прогресі, то в цей період саме духовна еліта стала своєрідним резонатором мінливості буття. Європейські форми наповнювалися новим змістом. Розвиваються жанри сатиричного (Г. Брекенридж), готичного і фантастичного (Ч. Б. Браун) романів. Закладаються традиції реалістичної літератури (М. Твен). Ці твори стають популярними в Європі. В надрах американської національної літератури формуються нові літературні жанри, які знаходять велике коло наслідувачів у Європі (детективи Е. По). Ідеали Декларації та реалії дійсності оригінально відобразилися в характерній для романтизму антитезі природності і цивілізації, минулого і сучасного, безхитрісної, людяної та патріархальної Америки, її буржуазної сучасності з брутальним меркантилізмом та браком поетичності. Літературна творчість Н. Готорна, Г. Д. Торо, Г. Мелвілла, Ф. Купера, Г. У. Лонгфелло, віддзеркаливши умонастрої епохи, стала частиною класичної спадщини американської нації. Пожвавлюється музичне життя. Створюються музичні товариства, організовуються концерти професійних музикантів. Залишаючись переважно сферою аматорів, розвиваються світські жанри інструментальної і вокальної музики.

Пошуки можливостей розв’язання проблеми співвідношення мрії і реальності, свободи особистості й умов її самоствердження проходили під впливом філософії трансценденталізму Р. У. Емерсона. «Довіра до себе», «особистість як єдиний критерій істини» проголошуються основними принципами духовного самоздійснення людини.

Природно, що боротьба за буржуазно-демократичні перетворення передбачала розвиток в сфері освіти. Зацікавленість в освічених національних промислових кадрах стимулювала розширення змісту навчання за рахунок уведення, окрім класичних і теологічних дисциплін, політехнічної освіти, розвиток трудового, фізичного та естетичного виховання. Також невипадково в цей час спостерігається неабиякий «вибух» вітчизняних винаходів: відкриття принципу взаємозаміни деталей машин Е. Вітні (масове виробництво стандартних механізмів), винахід гуми Ч. Гудітром, пароплава й підводного човна Р. Фултоном, телеграфного зв’язку Дж. Генрі та С. Морзе. Наприкінці XIX століття в США раніше, ніж в інших країнах, оформлюється система загальної безкоштовної початкової освіти і розпочинається процес переходу до неповної середньої освіти. Система приватних і державних навчальних закладів, прийняття багатьма штатами закону про загальну середню освіту значно підвищили масовий рівень освіченості американського населення. Освіта визнається однією з головних умов забезпечення особистого успіху, підвищення матеріального статку і суспільного статусу. Вища освіта орієнтується на вузьку професійну спеціалізацію і практичність знань.

Патетика індустріалізації вплинула на утвердження в масовій свідомості уявлення про необмежені можливості самоактуалізації та самовираження особистості. Культура досягнення особистого успіху репрезентує прагнення до матеріального благополуччя, психологію збагачення і рівність можливостей як романтизований варіант духовності, формуючи головний міф американської нації — «американську мрію». Схильність до матеріальної вигоди своєрідно поєднується з релігійним моралізмом. Релігія набуває функціонального, прагматичного характеру. Працелюбність, успіх у бізнесі, особисті якості громадян, схвалені Богом, винагороджуються матеріальним розквітом країни в цілому.

«Американська мрія», ґрунтуючись на культивуванні такої важливої риси національної психології, як індивідуалізм, із необхідністю передбачає конформізм. Суспільний шлях розвитку Америки з колоніальних часів зумовлював добровільну адаптацію й підкорення певним стандартам та схемам поведінки. Вплив часу не змінив головного в американському характері — індивідуальна свобода, особистий успіх не повинні торкатися загальновизнаних соціальних норм і принципів. Не випадково в подальшому у масовій свідомості формується образ «середнього американця».

Соціально-економічне і суспільно-політичне становище країни, де співіснували дві антагоністичні системи — капіталізм, буржуазні свободи Півночі та рабовласництво, тиранія Півдня — вимагало вирішення проблеми майбутнього розвитку американської держави. У квітні 1861 року почалася найкривавіша в історії країни громадянська війна. Як збройно-революційний шлях вирішення проблеми відновлення єдності й проведення буржуазно-демократичних перетворень політико-економічного устрою держави, вона посідає особливе місце в літописі Сполучених Штатів. Своєрідність формування у народонаселення Америки почуття і усвідомлення ідентичності полягала у тому, що на відміну від європейців, воно в певному сенсі мало іншу природу. Ідентифікація себе з країною, з єдиною національно-культурною спільнотою ґрунтувалася переважно не на єдності мови, історичних коренів походження, культури, але на основі ототожнення себе з політичними ідеями та інститутами, з громадянством і відповідними правами. Підтвердженням є динаміка зростання національної самосвідомості населення в часи громадянської війни.

Найактивнішою силою, яка сприяла радикалізації соціально-економічної реконструкції Півдня, були афроамериканці. Роки радикальної реконструкції стали часом духовного розквіту негритянського народу. Розвивається негритянська сільська кооперація як форма ведення господарства, система негритянського самоврядування, створюється негритянська міліція та юніоністські ліги. Внаслідок відміни сегрегації у шкільній і вищій освіті розвивається народна просвіта, відкриваються негритянські університети.

Громадянська війна й Реконструкція Півдня поряд з бурхливим розвитком вільного підприємництва сприяли подальшому підвищенню не тільки матеріального, але й культурного рівня життя американського населення. Друга половина століття відзначена напруженими пошуками самостійного національного культурного обличчя у всіх сферах духовного життя. Філософія, збагачена елементами континентального інтелектуального досвіду, відокремлюється від богослов’я, демонструючи широку світоглядну палітру — від трансценденталізму Емерсона, школи «шотландської філософії» (варіанту філософії «здорового глузду» на релігійній основі) до прихильників філософії еволюціонізму та німецького класичного ідеалізму. Відрізняючись від європейської більш тісним зв’язком з соціальною дійсністю, вона надавала європейським ідеям свою власну трактовку. Суттєво урізноманітнюється художнє життя. Вважаючи себе прихильниками європейських традицій, художники відпрацьовують свій стиль. Перебування між двома світами — Новим і Старим, Америкою і Європою — стає провідною темою художніх творів і розмислів. Пошук та утвердження національної своєрідності набувають усвідомленого цілеспрямованого характеру, європейський вплив перестає бути домінуючим. Мистецтво знову знаходить свого героя, в якому втілилась «американська мрія». Естетико-психологічні, соціально-політичні потреби американця зумовили розквіт літератури «успіху». Незважаючи на існування творів Е. По, Г. Мелвілла з властивим їм критичним поглядом на світ, більшість сучасників прихильніше ставилися до творчості Т. Флінта, Е. Габбарда,

Г. Олджера. Монополія «олджеризму» в літературі відповідала ідеології «простої людини, котра зробила себе сама», її настановленню на успіх, стала складовою національної свідомості американців.

На перетині двох століть гостро постала проблема демократизації мистецтва. Творчість В. Д. Хоуелса, Ф. Нор-ріса, Дж. Лондона, Е. Глазго, Т. Драйзера утверджує панування натуралізму в американській романістиці. Їх об’єднувало бунтарство проти другорядного, салонного, ідеалістично-романтичного і пошуки порядку у світі без прикрас. Американська поезія цього періоду всупереч стереотипам щодо американського способу мислення демонструє широкий діапазон сили психологічної лірики (твори Е. По, В. Вітмена, Р. Фроста. В. Стівенса). В образотворчому мистецтві зростають реалістичні тенденції (Т. Сал-лі), з’являються імпресіоністські мотиви (Д. М. Вістлер). У другій половині століття розвивається політична графіка. В професійній музиці превалює еклектика та орієнтація на європейські традиції (переважно німецькі). Вітчизняні опери й симфонії (творчість У. Фрайя, Дж. Брістоу) поступалися популярністю менестрельному театру. З’явившись на основі синтезу негритянського фольклору та англійської баладної опери, він став попередником специфічно американського жанру XX століття — мюзиклу. Тим самим підтвердилося характерне для трьохсотрічної американської музичної культури виникнення справді національного й самобутнього саме у сфері жанрів народної музики. Численні концертні, хорові об’єднання, філармонічне товариство, постійний оперний театр (Метрополітен-опера), музичні учбові заклади — все це ознаки нових акцентів духовних потреб американців. У театрах поряд з творами англійських драматургів (переважно Шекспіра) ставляться п’єси американських авторів (Г. Годфрі, В. Данлепа, Б. Хоуарда, Ф. Брет-Гарта).

Особливі зрушення торкнулися розвитку архітектури. У другій половині ХІХ століття закладаються сучасні тенденції (Л. Саллівен). Функціоналізм співіснує з еклектикою. Утверджуються ідеї індустріального будівництва і стандартної архітектури, формується фабричний стиль, будується перший хмарочос. Одночасно поширюються спроби відродити класичну архітектуру, готику на основі розвитку інженерної техніки, нових технологій.

Таким чином, наприкінці ХІХ століття в історії Сполучених Штатів закінчується ера народження й змужніння великої цивілізації, її матеріальної й духовної культури.

Історія національного самовизначення Канади мала свій, відмінний від її найближчого сусіда — США, шлях розвитку. Порівняно нечисленне населення на величезних просторах з різними природно-кліматичними умовами, чітко виражена північна економіка, заснована на експорті сировини, політико-економічна залежність від Франції, потім — від Англії, наявність двох національних єдностей з розвинутою самосвідомістю, культура ескімосько-індіанських народів, широкий етнічний склад населення — представники західноєвропейських, слов’янських (більшість українців), азіатських народів — визначили специфіку формування основ національної державності, матеріальної та духовної культури Канади. Лише в другій половині XIX століття (набагато пізніше, ніж сусідні США) Канада остаточно стала на буржуазний шлях розвитку. Попереднє входження Канади до складу Британської імперії сприяло усуненню релігійних обмежень, прилученню до промислової революції, яку переживала англійська економіка, збільшенню потоку емігрантів з європейських країн, формуванню загальнонаціонального економічного фундаменту і створенню напівсуверенної Британської Північної Америки (1867), що об’єднала франкомовні та англомовні колонії. Реальна ситуація панування англоканадців в економіці та політиці ускладнювала формування сприятливих умов для розвитку двох рівнозначних національних культур.

Пожвавлене культурне життя Канади відрізнялося суперечливістю. Якщо в 30-ті роки XIX століття в межах реформістського руху, в характерному просвітницькому дусі вирішувалися поряд з питаннями релігійної свободи проблеми вільної початкової освіти, значення творчої праці та освіти, то вже в 40—50-х роках відбулася майже повна клерикалізація початкової освіти. Незважаючи на те, що Канада опинилася на периферії наукових відкриттів, у центрі яких була Європа, галузь природознавства збагачується працями з магнетизму, з проблем флори і фауни Північноамериканського континенту, розвивається картографія, геологія, медицина, поширюється пропаганда наукового ведення сільського господарства. Художня культура Канади, так само як і культура сусідніх США, відчула на собі вплив європейських ідей просвітництва, романтизму, виявилися і реалістичні тенденції. Образна скарбниця літературного і образотворчого мистецтв збагатилася панорамою нових міст та провінційного побуту, поезією пейзажів дикої природи Заходу, екзотикою життя індіанських племен. Попри вплив європейського, переважно французького, мистецтва твори канадських митців поступово набували рис неповторного національного обличчя. Особливо потяг до оригінальності спостерігався в архітектурі — поєднанні різноманітних запозичень з художніх стилів (готики, класики) і місцевої, незалежної від європейської, практики збірного дерев’яного і кам’яного будівництва.

Доба західноєвропейського Модерну була апологією порядку, ієрархією, де рангове місце кожного елемента залежало від міри його віддаленості від першопринципу. Символ «дерева» слугував там універсальною структурою організації культурного досвіду, стверджує Ж. Дельоз. У модерній культурі, вважають Т. Адорно і М. Хоркхай-мер, панувала «каталогізація та класифікація» явищ духу людини, що полегшувало (і ніби заздалегідь передбачало) включення культури «в царину адміністрації». Таке розуміння культури цілком відповідає математично розрахованому і логічно послідовному підведенню усього індивідуального під загальне, яке здійснюється індустріальним шляхом: шаблон, стандарт, кліше масового виробництва «культурних благ». З початку ХХ століття індустріальним способом починає тиражуватися не лише матеріальна культура, але й духовна. Претензія на екслюзивність взірців високої культури (перш за все науки та мистецтва) втрачає свої підстави в «епоху технічного відтворення» (В. Беньямін).

На початку ХХ століття ідеали Просвітництва прийшли у занепад. Модерна культура не викликає внутрішньої довіри до її власної надійності, вважає сучасний дослідник Й. Гейзінга, оскільки їй не вистачає масштабності, істини, гармонії, гідності та спокою. «Тиранію інтелектуальної вульгарності» іспанський теоретик Х. Ортега-і-Гассет відзначає як найсамобутнішу рису сучасності. Якщо модерна культура була зорієнтована на програму культивування розуму (логоцентризм, за терміном Ж. Дерріда), то у ХХ ст. авторитет раціоналізму вже не стає безсумнівним. Звеличування розуму і реальності, що він породив, перетворюється тепер на «герменевтику підозри» в дусі К. Маркса, Ф. Ніцше і З. Фрейда.