Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Спільна діяльність багатьох общин потребувала відповідної організації виробництва. В суспільстві починає виділятися не лише військова аристократія, а й «інженери-іригатори». Враховуючи особливості життя єгиптян того часу, ці перші «білі комірці» поєднували функції виробничників, жерців та управлінців. Майнова та соціальна нерівність, що виникла й посилювалася внаслідок війн із сусідами, зумовила появу елементів державності й пов’язане з цим розмежування суспільства на стани. До початку об’єднання Єгипту на йото території налічувалося близько 40 первинних державних утворень. Пізніше вони стали основою формування провінцій і набули в історичній науці назву «ном» — термін, запозичений із грецької мови.

Після тривалих усобиць між номами в другій половині IV тисячоліття до н. е. виникають два великі царства — Нижньоєгипетське (на півночі) та Верхньоєгипетське (на Півдні). Центрами їх були відповідно міста Буто і Нехен (грецьке — Ієраконполь). Наприкінці IV тисячоліття до н. е. цар Верхнього Єгипту Менее (наводиться грецька транскрипція його імені) об’єднав країну, ставши засновником першої династії фараонів. Після цього царі Єгипту зображуються увінчаними двома коронами: білою конусоподібною короною Верхнього Єгипту, надітою поверх червоної корони Нижнього Єгипту. Сам термін «фараон» трапляється за часів правління XVIII династії (близько 1600 р. — середина XIV ст. до н. е.). Крім єгипетських текстів, цей термін вживається у Біблії як видозмінена форма усталеного словосполучення «пер-аа» — «будинок великих». У єгиптян ці слова слугували для метафоричного визначення того, хто живе у великому будинку, тобто в палаці.

Наприкінці додинастичного періоду виникає єгипетська ієрогліфічна писемність.

Вивчення культури Стародавнього Єгипту спирається на періодизацію історії династичного Єгипту від 3000 року до середини IV століття до н. е. Сучасна історіографія використовує періодизацію, викладену єгипетським жерцем-істориком кінця IV століття до н. е. Манефоном в його двотомній «Історії Єгипту». Запропонована ним схема передбачала поділ історії Стародавнього Єгипту на Давнє, Середнє і Нове царства, які налічували по десять династій фараонів кожне. Сучасна класифікація виділяє ще Раннє царство, куди відносять перші дві династії з верхньоєги-петського міста Тіна (поблизу Абідоса), і пізній період історії Стародавнього Єгипту, що починається з правління XXI династії.

3.2.6. Період раннього царства

За фараона Менеса (єгипетське — Хор Аха) на рубежі Дельти і Верхнього Єгипту засноване місто Мемфіс (тепер це південь сучасного Каїра). Одна з назв цього міста — Хет-ка-Птах («Садиба двійника Птаха» — головного бога столиці). Саме від цієї назви походить грецька назва країни Айгюптос (Єгипет). Місцеве населення називало свою країну Та-кемет, тобто «Чорна земля», відмежувавши її таким чином від навколишніх пустель — «Червоної країни».

У формуванні культури раннього Єгипту велику роль відігравало географічне положення цієї країни. Долина Нілу, де й виникла велика цивілізація, в цілому становила замкнений простір. На півночі — Середземне море, на півдні — перший поріг Нілу, на заході — «повна диких звірів Лівійська пустеля», на сході — хребти Аравійської пустелі були природними кордонами країни. Ще Діодор Сицилійський (І ст. до н. е.), грецький історик, вказував на те, що Єгипет укріплений з усіх сторін самою природою. Життя в долині цілком залежало від Хапі (так єгиптяни називали Ніл, і ця назва означала просто «Ріка»). За словами Геродота, «Єгипет — дар Нілу». Кожного року десь 19 липня починалася повінь, Ніл розливався, і з цієї значної події для жителів долини починався Новий рік. Специфічні природні умови Єгипту — дуже вузька смужка населеної землі, витягнута уздовж великої ріки, — зумовили виникнення ще в ранні часи в Єгипті надзвичайно централізованої, всеохопної та єдиної державної влади.

Період Давнього царства (початок XXVIII — середина ХХIII ст. до н. е.) позначений суттєвими змінами в житті Єгипту. Площі оброблюваних земель розширюються, мотику доповнює рало, вдосконалюється система зрошення.

Окрім виробництва зерна, єгиптяни займалися садівництвом, городництвом, виноградарством. Саме в Єгипті в цей час з’явилися перші бджолині пасіки. Особливістю тваринництва, що переважно розвивалось у Дельті, було утримання в стаді домашніх тварин — повністю або частково приручених тварин пустелі: антилоп, козерогів, газелей. Пожвавлюються зв’язки з Передньою Азією та Нільською Ефіопією.

Загальне піднесення господарства, можливості мобілізованого населення дали змогу будувати гробниці-піраміди. Перший цар III династії Джосер зводить першу східчасту піраміду (XXVII ст. до н. е.). Збереглися навіть відомості про архітектора царя — лікаря і чаті (верховний сановник і помічник царя) Імхотепа. Пізніше греки піднесли його в ранг бога, ототожнивши з покровителем медицини Ас-клепієм. З правління царя Джосера в Єгипті починають широко застосовувати знаряддя праці з міді, продовжуючи використовувати кам’яні.

За часів царювання IV династії будуються знамениті піраміди Хеопса (Хуфу), наймогутнішого царя цієї династії, Хефрена (Хаф-Ра) і Мікеріна (Менкау-Ра). І в наші часи поряд з пірамідами височить витесаний зі скельного моноліту 20-метровий Великий Сфінкс, що має портретну схожість із царем Хефреном.

Основу економіки Єгипту складають царські, храмові господарства. Виділяються й великі господарства вельмож. Селяни й ремісники повністю або частково позбавлені засобів виробництва. Існувала інституція рабства — так звані повні раби, баку. На вершині ієрархічної державної структури перебував цар, якому належала формально необмежена економічна, політична влада. Він був також і верховним жерцем, а в пору розквіту Давнього царства — й живим богом. Державна структура включала розгалужений бюрократичний апарат, внаслідок чого номи втратили залишки автономії. Опорою держави було численне піше військо, що здійснювало походи в Лівію, Нубію та на Синай. Тільки під час походу в Нубію військо засновника IV династії царя Снофру захопило 7 тисяч полонених і 200 тисяч голів худоби.

Невдоволена утисками центральної влади номова знать постійно виявляла опозиційні настрої, що врешті-решт призвело до розпаду Єгипту після смерті останнього царя

VI династії Піопі II в 2250 році до н. е. Номи постійно ворогували між собою, колись єдине господарство країни занепадало.

Із VII династією парів Єгипту посилюється і значення міста Абідос, патроном якого був бог Осіріс. З цим богом починають пов’язувати надії на безсмертя. Найчастіше ім’я цього бога супроводжував епітет Уннефер, тобто «той, що перебуває у стані благості». Саме від цього епітета виникло й поширювалося серед східних слов’ян після прийняття християнства ім’я Онуфрій. З Єгипту походять також імена Таїса, Пахом, Сусанна, Пафнутій.

Приблизно в 2040 році до нашої ери саме фіванському царю Ментухотепу I (XI династія) вдалося знову об’єднати країну.

3.2.7. Період середнього царства

За часів Середнього царства в Єгипті входить до вжитку бронза, удосконалюється рало, виникають численні нові знаряддя праці. Налагоджено виробництво скла, вироби з непрозорого скла починають прикрашати будинки знаті. З’явилися велетенські іригаційні споруди у Фаюмській оазі.

Переживає розквіт єгипетська культура, передусім література. Зроблено чимало наукових відкриттів: досить точно визначене число п (відношення довжини кола до діаметра), закладені основи алгебри й геометрії, значних успіхів досягла медицина.

У цей час найчисленнішим станом у Єгипті стають так звані царські хемуу нісут. Вони відрізнялися від цілковитих рабів (баку) тільки тим, що належали не конкретній особі, а її посаді. Хемуу нісут були «прикріплені» до професії — від селян до ремісників та воїнів. Вони підлягали обліку й розподілу, виконуючи важливі для держави іригаційні та будівельні роботи.