Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Серед названої Дев’ятериці богів Осіріс, Ісіда та їхній син Хор створюють ще одну тріаду богів. За традицією, Осіріс — перший правитель Єгипту, він навчив людей обробляти землю, створив перші закони. У «Книзі мертвих» його названо зерном, а в «Текстах пірамід» — богом виноградної лози. Осіріс — бог родючості, в його образі втілювалися поняття смерті та відродження, у міфах про нього відображена природна зміна пір року, осіннє в’янення і весняне відродження природи. В епоху Середнього царства епізоди міфів, де центральним персонажем був Осіріс, відтворювали під час святкових дійств, а вже в грецький період ці свята перетворилися на дуже популярні в народі містерії.

Ісіда — богиня родючості — стала також символом подружньої вірності й материнства. Її шанували як велику чаклунку. У греко-римський період культ Ісіди як великої богині-матері поширився далеко за межі Єгипту. Предмети її культу знайдені на території римської провінції Пан-нонія (нинішні Австрія та Угорщина).

Хор став символізувати владу фараона, й тому фараони носили його ім’я.

Образ Ісіди з маленьким Хором на руках став одним із прообразів християнської Марії з Христом-немовлям. Іноді Ісіду зображали в момент, коли вона годує груддю дитинча.

Уявлення стародавніх єгиптян про потойбічне життя мали вирішальне значення в їхній релігії. Ці уявлення справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і гробниць, на всю архітектуру Стародавнього Єгипту.

Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували, прагнучи зберегти зовнішній вигляд. Крім цього, рідня небіжчика забезпечувала його всім необхідним, що могло знадобитись у потойбічному світі. Задля цього ж робили й жертвопринесення біля гробниці: померлому клали харчі в дорогу, напої та одежу. Предмети, що клались до могили, могли мати й символічний характер, як, наприклад, маленькі глиняні тарелі із глиняними зображеннями страв.

У відповідний час кожного року потрібно було приносити померлим реальні або символічні жертви. Біля пірамід будувалися для цього храми, де статуя фараона із свого покою через спеціальний отвір могла спостерігати за ритуалом жертвопринесення. Бажання підтримати життя небіжчика за межею покинутого світу було таким сильним, що, як показує одна з гробниць Середнього царства, в одяг крітських послів, зображених на стіні гробниці, була внесена поправка: відповідно до зміни моди — на довжину парадних спідничок.

За часів Середнього царства до могили клали маленькі статуетки слуг і рабів. Пізніше в Новому царстві вони були схожі на маленькі мумії і називались «ушебті». Так як і в земному житті, в загробному світі вони мали слугувати померлому й виконувати за нього роботу.

Уявлення про життя в потойбічному світі не були у єгиптян сталими. В архаїчний період безсмертя й вічне життя символізували зірки, які постійно виднілися на небосхилі (наприклад, Полярна зоря). Саме до неї прямували душі померлих, тому вхід до піраміди робився завжди на північ. У Давньому царстві цю роль починає відігравати Сонце. Бог Сонця Ра мандрує вночі країною мертвих і вершить над ними суд. Пізніше цим почав займатися бог Осіріс, який став володарем загробного світу. Загробний суд добре описаний у 125-му розділі «Книги мертвих». У присутності Осіріса та інших богів вершиться психо-стасія: зважування серця померлого на вагах, урівноважених пером (символом богині істини та порядку Маат). Грішника поглинало страшне чудовисько Аммат (лев із головою крокодила), а праведник оживав для щасливого життя на Полях Іару — на Полях Очерету.

Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов’язувався з їхньою вірою в потойбічне життя. За релігійним ученням, єгиптянин мав кілька душ. Головними були «Ка» та «Ба». «Ка» мислилась як духовний двійник людини, з яким вона зустрічається після смерті. В культі мертвих «Ка» відігравала дуже важливу роль. Гробницю називали «Будинком Ка», а жерця, що виконував поховальні обряди, — «служителем Ка». Ця душа забезпечувала померлому існування після смерті, робила можливим виконання життєвих функцій. Душа «Ка» нерозривно поєднана з особистістю, індивідуальністю померлого, його душевними рисами. Графічно «Ка» зображалась у вигляді руки, що підтримує, захищає.

«Ба» за аналогією можна назвати «чистим духом», «життєвою силою». Ця душа залишала людину після її смерті і прямувала на небеса. «Ба» мислилась як внутрішня енергія людини, її божественний зміст. Її зображали у вигляді сокола з головою людини.

Третя (але теж важлива) душа звалася «Еб» — душа-сер-це, вмістилище людської свідомості. «Еб» утворено думками і чуттєвими образами людини. Душа-серце вважалася найбільш посвяченою у приховані розмисли і потаємні мотиви вчинків. Саме «Еб» фіксує все, що зроблено доброго й злого людиною, і тому під час суду перед очима Осіріса може стати небезпечним свідком, дати обтяжливі свідчення про земне життя померлого. «Книга мертвих» (глави 27 та 30) містить магічні закляття, що мають на меті сприяти тому, щоб душа-серце не свідчила проти померлого. Зримою формою «Еб» був амулет скарабея, що теж мав забезпечити позитивні свідчення.

Четверта душа — «Ах» («світлий, просвітлений, блаженний»), часточка вселенського духу — захисника від зла у всіх його проявах — думки, слова, діяння. «Ах» зображалася у вигляді птаха ібіса і мала супроводжувати померлого у священні Поля Очерету.

П’ята душа — «Рен» (справжнє ім’я). Ім’я людини — це не просто набір звуків чи слів: це ще одна душа людини «Рен». Ім’я дається на честь божества-покровителя: «Хорі» — на честь бога Хора, «Хнумхотеп» — на честь бога родючості бараноголового Хнума (Хнум задоволений), «Хафра» — на честь Ра (Ра — моя слава), «Аменем-хат» — на честь Амона (на чолі з Амоном), «Ехнатон» — на честь Атона (корисний Атону).

Крім названих, у єгиптян була ще душа: «Шуїт» («Тінь»). Беручи до уваги буквальне значення цього поняття, вжитого для назви душі, можна припустити, що воно відображає власне моральний аспект релігійних вірувань — це мов одночасно співіснуюча в людині разом з сяючим ореолом благодіяння і тінь гріховності.

Спочатку право на існування в загробному світі мав тільки фараон. Тіло покійного фараона переправляли з Мемфіса через Ніл у Долинний храм. Для переправи використовувався поховальний човен, що нагадував своєю формою традиційні човни зі стебел папірусу. Тут, у Долинному храмі, тіло небіжчика підлягало ритуальному обмиванню на знак очищення й відродження його душі. Цей ритуал немовби повторював діяння бога Сонця, котрий щоранку відроджувався у водах озера Лілей. Це був перший етап дуже складного, але точно визначеного ритуалу, який забезпечував відродження душі фараона для його потойбічного життя.

Найголовнішим був обряд «Відкривання уст», він проводився не на тілі покійного фараона, а на його статуях на повний зріст. Ці статуї, кількість яких сягала часом більше двох десятків, зберігались у нішах центральної зали Долинного храму. Син фараона або його нащадок мав окропити статуї водою, умастити пахучими маслами, здійснити перед ними жертвопринесення й доторкнутися до вуст кожної з них священними «знаряддями», такими як тесло і різець. Після цього ритуалу статуї з Долинного храму ніби набували здатності зберігати в собі ожилу божественну «Ка» фараона.

Після завершення цих церемоній у Долинному храмі набальзамоване тіло фараона з усіма царськими ознаками його влади і з його внутрішніми органами (їх виймали з тіла, бальзамували й розміщували окремо в спеціальних ємкостях — канопах) урочиста процесія, в якій могли брати участь тільки ритуально очищені особи, відносила в Поминальний храм. Процесія рухалася пандусом. Стіни галереї, збудовані на пандусі, були досить високі, що оберігало процесію від непосвячених очей. У Поминальному храмі, що будувався поряд з пірамідою, повторювався ритуал «Відкривання уст» над статуями покійного. Тільки після цього тіло володаря Єгипту несли до місця його вічного упокоєння в глибині піраміди.

Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядами. Тут не можна було зробити навіть найменшої помилки, в церемоніалі царського поховання ніщо не могло бути упущеним. Адже від воскресіння «Ка» фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя й добробут усього Єгипту.

3.2.11. Релігійно-філософська поезія