Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Як зазначає Т. Якобсон, найхарактернішою рисою жителів Месопотамії була дивовижна наполегливість, із якою цей народ шукав організовані взаємозв’язки сил, що їх він бачив у природі. Намагаючись зрозуміти механізм виникнення могутніх космічних сил, житель Месопотамії особливо цікавився, яким чином різнорідні космічні сили об’єдналися, щоб правити Всесвітом, структура якого видавалася йому схожою на структуру держави. Так само, як у земній державі всі суспільні справи вирішувалися дорослими вільними чоловіками, у «космічній державі» обожнені природні сили, чия влада викликала священний страх і шанування в людини, теж мали неабиякі права, були спроможні чинити значний вплив. На своїх загальних зібраннях боги приймали й підтверджували важливі ухвали про всі події й долю всіх істот. На чолі зібрань був бог неба Ан (у аккадців — Ану), ім’я якого пишеться знаком, що означає поняття «бог» і ставиться як детермінатив перед іменами інших богів. У списках богів ХХVII—ХХVI століть до н. е. з міста Фари (як і в інших списках богів) його іменем починається перелік богів. Постійний титул Ану — «батько богів», символ — рогата тіара. Саме йому приписується створення неба. Поряд з «батьком богів» завжди був син, бог вітру й грози Енліль (у аккадців — Елліль), ім’я якого згадується вже в найдавніших піктографічних текстах з Джемдет-Наср (межа IV—III тис. до н. е.).

У міфах про Енліля виражена його сутність як божества родючості та життєвої снаги, а також неприборканої стихії.

У міфі про Енліля та Нінліль бог Енліль умирає і воскресає. Коли він силою оволодів Нінліль, «старші боги» виганяють його до підземного світу. Нінліль, вагітна його дитиною (майбутнім богом місяця Нанною), йде за своїм чоловіком. Енліль, ще тричі змінивши свою подобу, тричі поєднується зі своєю жінкою (то як «охоронець воріт», то як «людина підземної ріки», то як «перевізник»), чим збільшує кількість підземних богів. У гімнах і молитвах до Енліля його порівнюють з диким биком, з ревучим вітром. Досить часто в текстах підкреслюється його злоба. На зібраннях богів, коли вирішувалося питання про покарання людей всесвітнім потопом, як свідчить епос про

Гільгамеша, саме Енліль доклав до цього найбільших зусиль. У той же час Енліль має і риси носія культури, творця Всесвіту. Якщо Ан народжує небо, то Енліль — землю. Разом з богом Енкі він виготовив мотику, сотворив також богів скотарства Емеша і Ентена, богинь Лахар і Ашнан (худоба й зерно).

Символом Енліля була та ж сама рогата тіара, що й у Ана, встановлена на священному вівтарі.

Тріаду головних шумерських богів завершує Енкі (аккад. Ейа, Еа, Хайа). Вперше ім’я цього бога згадується у списку богів із Фари і означає «володар землі», «володар низу». Енкі володіє підземним океаном прісних вод, а також поверхневих земних вод, він — бог мудрості й заклять, володар божественних сил МЕ, що керують світом, усіма божественними і земними інституціями. Часто Енкі захищає людей перед богами, допомагає людям і богам у важких справах. У міфах за ним закріплюється роль бога родючості, творця світових цінностей.

Енкі разом з богинею Нінмах створює людей. У міфі «Енкі і Шумер» цей бог дає лад земному життю. Мандруючи землею, Енкі запліднює її і «визначає долю» міст і країн.

Наочними результатами його діяльності є, крім мотики, плуг, форма для цегли. Він призначає покровителями кожної галузі господарства богів, наприклад, богу Енкімду наказує піклуватися про канали й рови, богу Думузі доручає вівчарні та стійла. Різні тексти доповнюють образ Енкі, приписуючи йому винахід садівництва, городництва, вміння вирощувати льон, знання цілющих трав.

В останній чверті III тисячоліття до н. е. у процесі формування аккадської територіальної держави стала сильнішою влада правителя, зріс його вплив на храми. Для того щоб поширити на віддалені області, де місцеве населення шанувало інші божества, свої вселенські, «угодні божествам» зазіхання на владу, царі почали вводити обожнювання своєї персони. Подібна практика існувала також і за часів панування III династії міста Ура, коли царям складалися гімни і присвячувалися молитви як богам. Шанувались їхні скульптурні зображення.

Одним із найголовніших у Стародавній Месопотамії було свято акіту, відоме ще за шумерських часів. Воно пов’язане зі строками важливих господарських робіт, жнивами або сівбою, йому приписувався вплив на родючість землі й людини. Важливим елементом свята акіту був обряд «священного шлюбу». Це відоме з багатьох релігій символічне злиття людської або божественної пари мало благодійно вплинути на колообіг у природі.

У Шумері це вірування було пов’язане з богинею Інанною та її коханим Думузі. Інанна була головною богинею міста Урука. За однією версією вона — дочка бога Ана, за іншою — бога Місяця Нанни, головне святилище якого містилось у великому центрі шумерської культури місті Урі. Інанна була покровителькою пасовищ, луків і свійських тварин, виступала втіленням жіночності й водночас володаркою людей. Пізніше вона стала астральним божеством, втіленим у зірці Венері. Інколи у міфах Інанна зображується як войовнича богиня, здатна спричинити розбрат, заколот і зло як у світі богів, так і серед людей.

Згідно з деякими текстами, Думузі можна розглядати як історичний персонаж, ідентифікуючи його з одним із перших володарів Урука. Часто Думузі сприймали також як бога рослинного світу й символ умираючої та воскресаючої природи.

Не підлягає сумніву тісний зв’язок Думузі з Інанною, що завершувався церемонією «священного шлюбу». Численні тексти свідчать, що цей акт, необхідний для продовження людського роду, здійснювався правителем і жрицею. До речі, сам ритуал «священного шлюбу» створював умови для підсилення ролі правителя в культі. В той самий час він викликав до життя ряд любовних поезій, які вкладалися в уста самій богині або жриці, що брала участь у ритуалі. Як приклад, можна навести хвалу жриці царю Ура Шу-Сіну:

Мужу, моїм серцем коханий,

— Гарна твоя краса і солодка як мед.

Лев, моїм серцем коханий,

— Гарна твоя краса і солодка як мед.

Церемонія «священного шлюбу» відбувалася всередині храму, в найбільш урочистому приміщенні. На циліндричних печатках III тисячоліття трапляється зображення «царя-нареченого», який у супроводі процесії прямує до святилища.

3.2.2. Міфологія, філософська поезія

Разом з розквітом Вавилона в часи аморейської династії Хаммурапі підносилось і значення бога Марду-ка — покровителя міста. Пізніше Мардук стає на чолі вавилонського пантеону і привласнює функції, які належали раніше іншим богам. Це приводить до формування своєрідного «соціального замовлення» — обґрунтування переходу влади до Мардука. Таке замовлення було реалізоване в чудовій літературній формі в космогонічній поемі «Енума еліш» («Коли вгорі...»).