Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

Завдяки сильній центральній владі вирішувалися питання як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Після успішного військового походу територія держави розширилася до другого порога Нілу. Нубія стала джерелом поповнення рабів, запасів слонової кістки, золота, міді. Однак боротьба правителів номів із центральною владою значно ослабила державу, яка на кінець «другого перехідного періоду» (час правління XIV—XVII династій) пережила на межі XVIII—XVII століть до нашої ери інтервенцію кочовиків-гіксосів. У боях із цим племінним союзом жителів Південної Сирії та Північної Аравії єгиптяни вперше познайомилися з кінними колісницями.

Середнє царство стало класичним періодом розвитку єгипетської культури. Були закладені основи світської науки, яка дедалі більше віддалялась і відділялась від магії.

Здобуття освіти в школах писарів вже було справою суто утилітарною. Знання, оволодіти яким міг не кожен (а значить, воно — дар божий!), було потрібне для досягнення високого соціального і майнового становища. З одного тексту дізнаємося про бідного юнака, який «досяг стоп фараона завдяки своїй дощечці для письма».

Від епохи Середнього царства людству у спадок залишені перші математичні й медичні тексти, де викладено практичні й конкретні поради (Московський математичний папірус, математичний папірус Рінд Британського музею, магіко-медичні папіруси IV і V, знайдені в Рамес-сеумі, та ін.).

Очевидно, що великий (довжина його 20,5 м) медичний папірус Еберса, де вперше в історії медицини викладене вчення про 22 кровоносні судини, «що йдуть від серця», пульс, серце, вміщено близько 900 лікувальних рекомендацій проти різних недугів, а також хірургічний папірус Едві-на Сміта, де цілком практичними термінами викладається вчення про мозок, написані за часів Нового царства, але спираються на значно давнішу традицію.

Розквітла світська художня література. Так, «Історію Сі-нухета» дослідник-єгиптолог Б. А. Тураєв назвав справжнім романом, «зовсім позбавленим фантастичного елемента». «Казка про потерпілого в корабельній аварії» складена під впливом вражень від екзотики далеких країн на берегах Червоного моря. А практика тогочасного судочинства породила «Красномовного поселянина» — цілком авторський твір, що вмістив промови несправедливо ображеного селянина, зберіг їхній пафос і передав їхній зміст за всіма законами єгипетської риторики.

Відбувається переосмислення ролі царської особи, яку дедалі більше приписують не недосяжному божеству, а конкретній людині. Цей процес відобразила своїми індивідуальними рисами царська і приватна скульптура, відтісняючи іноді на другий план внутрішній ідеальний образ. Скульптурні зображення царів виходять за межі зал заупокійних храмів — піддані повинні знати героїв-заво-йовників Нубії, приборкувачів кочовиків Сінаю та вар-варів-азіатів.

Старі архітектурні форми, піраміда й заупокійний храм, доповнюються сонячним храмом з обеліском, типом скельної гробниці, їх комбінаціями. Гробниці царів і вельмож починають прикрашати жанровими розписами.

3.2.8. Період Нового царства

За правління фіванського царя Яхмеса (Амасіса), який оволодів Аварісом — укріпленням гіксосів на північному сході Дельти, далі витіснив їх за межі держави і заснував XVIII династію, починається період Нового царства. В Єгипті в цей час відбувалися найбільш динамічні події.

Єгиптяни стали займатися конярством. З Азії були вивезені й почали культивуватися нові породи дерев (гранатове, оливкове, персикове, яблуня, мигдаль, вишня та ін.). У господарстві широко застосовуються мідь, бронза, камінь, з’являються й перші вироби із заліза. Ливарний реманент збагатився ножними міхами, ткацький — новим вертикальним верстатом, з’явився давній родич українського колодязного «журавля» — водопідйомний механізм «шадуф». Вершин довершеності досягло мистецтво муміфікації.

Для полегшення виходу торгових експедицій у країну Пунт (вірогідно, на території сучасного Сомалі) східний рукав Нілу з’єднали каналом з Червоним морем. Військові походи цього часу організовуються переважно для того, щоб захопити полонених. Їх потому перетворювали на рабів у царських і храмових господарствах, передовсім у величних храмах Амона-Ра у Фівах, що стали центром цього головного божества країни.

Армія, сформована для боротьби з гіксосами, використовувалася фараонами для відновлення Єгипетської держави в межах Середнього царства — від другого нільського порога до Палестини — і для подальшого її розширення. За перших фараонів XVIII династії Тутмоса І і Тутмоса III Єгипет стає імперією, яка розкинулася на території від IV порога Нілу і Євфрату до північних окраїн Сирії.

На час панування XVIII династії припадає і перша в історії спроба ввести монотеїстичну релігію. Цю сміливу релігійну реформу впровадив Аменхотеп IV, який правив близько 17 років в XXV столітті до н. е. Фараон-реформатор замінив культ Амона-Ра і цілий пантеон богів культом єдиного бога Сонця — Атона. Він змінив навіть своє ім’я, назвавшись Ехнатоном (ім’я означає корисний для Атона), переніс столицю на північ від Фів у новозбудоване місто Ахетатон (тобто Горизонт Атона). При розкопках цього міста (тепер місто Ель-Амарна) в одній зі скульптурних майстерень знайдений скульптурний портрет голови цариці Нефертіті, головної дружини Ехнатона. Цей невеличкий скульптурний портрет слушно вважається одним зі світових шедеврів мистецтва.

Реформа Ехнатона була викликана гострим конфліктом з старою родовою аристократією, яка утримувалася фіванськими жерцями та молодою знаттю, що виросла на службі у фараона. Новий культ не зміг пересилити традицію, і після смерті Ехнатона культ Амона-Ра поступово відновили, а бога Атона і фараона-єретика прокляли.

В епоху Нового царства єгипетська культура інтенсивно поширюється за межі Єгипту, взаємодіючи з культурами сусідніх народів.

Значну кількість елементів єгипетської державності переймає Нубія. Вона сприймає канон єгипетського мистецтва, запозичує релігію та ієрогліфічне письмо. Відчутним був вплив Єгипту на культури Лівії, Ефіопії, областей Судану й Західної Африки. Царі Бібла використовували єгипетську писемність для своїх написів; місцеве жіноче божество Баалат Гебал набуло під впливом єгипетського культу рис богині Хатор. Деякі запозичення, хоч і обмежені зовнішніми формами (елементи декору архітектурних споруд, будинків, стели на могилах, побутові предмети, риси іконографії місцевих божеств), простежуються в культурах Сирії та Фінікії.

Як результат контактів з іншими культурами, особливо культурами Близького Сходу й Месопотамії, в самому Єгипті поширюється вшанування войовничих азійських богів і богинь. Це були близькосхідні Баал і Решеф, месопотамські Іштар, Анат та ін. У літературі поширюються семітизми.

3.2.9. Пізній період історії Стародавнього Єгипту

Пізній період історії Стародавнього Єгипту характеризується в цілому подальшим занепадом держави, посиленням впливу елементів лівійської, ассирійської, грецької, перської культур.