Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Виходячи з цієї найбільш універсальної функції культури, можна виокремити ряд найбільш фундаментальних функцій культури, свідомо не звертаючись до конкретно-історичних, локальних та галузевих функцій культури. До фундаментальних функцій культури належать: адаптивна, пізнавальна, комунікативна, інтегративна, регулятивна й аксіологічна функції, функція соціалізації.

Адаптивна функція. її зміст розкривається у здатності культури забезпечити адаптацію людини до зовнішнього (природного) оточення. Як відомо, людина (Homo sapiens sapiens) як біологічний вид, на відміну від інших тварин, не має власної екологічної ніші. Тому упродовж історії свого розвитку людство змушене було створювати навколо себе штучне, культурне середовище, що було чи не єдиною умовою виживання людини. Біологічна «незавершеність» людини, її «неспеціалізованість», «непристосованість» до певного природного середовища стала чинником формування здатності людини до освоєння будь-яких природних умов не шляхом зміни біологічних властивостей, а за допомогою створення певних штучних об’єктів: специфічних знарядь праці, виробничих технологій, соціальних ролей тощо.

Пізнавальна функція. її сутність полягає у тому, що культура, зосередженням якої постає діяльність людей щодо освоєння та перетворення природного і соціального світів, являє собою процес пізнання світу, формування індивідуального та соціального досвіду, який передається від покоління до покоління. Лише у сфері культури можуть формуватися знання різного типу (від повсякденного до наукового), а також методи, прийоми та способи його трансляції (наприклад, поняття, художні образи, міфи тощо). Саме у сфері культури формуються механізми спадкоємності знань від індивідуальних (від однієї людини до іншої) до інституційних (сім’я, школа, університети, книгодрукування, наукові установи тощо).

Комунікативна функція. Культура, розвиваючись у формі знаків та знакових систем, що формують різні мови, норми, правила, принципи, створює та визначає простір людського спілкування, який покликаний сформувати консенсус щодо форм взаємодії окремих людей, соціальних груп та інститутів, держав тощо у межах єдиного комунікативного поля цінностей.

Інтегративна функція. Сутність цієї функції полягає у здатності культури поєднувати окремих індивідів, соціальні групи, етноси та народи, нації та держави не на основі природно-біологічних ознак. Саме культура постає умовою можливості консенсусу (згоди, домовленості) щодо різних питань суспільного життя, цінностей, традицій, вірувань, виробничої діяльності, політичного життя, співіснування окремих соціальних груп, етносів, народів, націй та держав.

Регулятивна функція. Зміст цієї функції полягає у тому, що культура як система цінностей, норм та правил людського співіснування визначає поведінку індивідів, постає однією із умов формування соціального, політичного, правового, морального поля діяльності людини, соціальних інститутів тощо. Саме культура визначає соціальну та індивідуальну поведінку людини, її соціальну роль та соціальний статус. Таким чином, регулятивна функція забезпечує самозбереження культури, суспільства та індивіда.

Аксіологічна функція. Культура постає сферою становлення і розвитку індивідуальних та суспільних цінностей, норм, знань, ідеалів, тобто системи орієнтирів, стандартів та смислів суспільного життя. Аксіологічна функція культури виражається у діяльності таких явищ, як ідеологія, світогляд, релігія та ін.

Функція соціалізації. Культура містить у собі форми, способи та механізми включення окремих індивідів у суспільне життя, засвоєння ними соціального досвіду, знань, цінностей, норм поведінки, що відповідають конкретному суспільству. Культура визначає не лише універсальні форми та механізми, але й зміст процесу соціалізації індивіда, який формується в процесі історичного розвитку кожного суспільства.

Як уже зазначалося, функції культури не вичерпуються вищеописаними. Окрім універсальних також можна виокремити такі функції культури, що мають конкретно-історичний, етнонаціональний, типологічний та морфологічний характер. Іншими словами, функції культури можуть залежати від певної конкретно-історичної та локальної визначеності її розвитку, від особливостей розвитку конкретної етнічної та національної культури, від певного типу, галузі, форми та виду культури, які постають предметом багатьох сучасних культурологічних досліджень.

2.2.3. Морфологія і типологія культури. Сутність та зміст понять «фольклор», «народна культура», «масова культура», «національна культура»

Під морфологією культури сьогодні розуміють галузь філософсько-культурологічних досліджень, які спрямовані на вивчення форм, будови та структури окремих артефактів культури, закономірності побудови та формоутворення об’єктів культури. Морфологія культури вивчає будову штучного середовища існування людини та способи реалізації у ньому фундаментальних форм життєдіяльності.

Як слушно зазначає А. І. Кравченко, у сучасній культурології не сформувалась єдина думка щодо того, що вважати формами, видами, типами та галузями культури. Тому на даний час морфологічні дослідження й характеристики культури тісно переплетені із вивченням її типів, галузей та видів. Проблема полягає у відсутності достатньо обґрунтованих та, відповідно, загальноприйнятих критеріїв класифікації культури. У сучасній науковій літературі в якості основ класифікації культури використовуються такі критерії, як зв’язок з релігією (релігійна культура, світська культура тощо), регіональна характеристика культури (європейська культура, східна культура, латиноамериканська культура тощо), національно-етнічні складові культури (англійська, німецька, російська культури тощо), тип господарювання та виробничої діяльності (культура збирачів і мисливців, землеробська культура, індустріальна культура тощо), сфера суспільної діяльності (політична культура, економічна культура, наукова культура, освітня культура, художня культура, екологічна культура тощо). Перелік таких основ та критеріїв класифікації можна продовжити.

Проте у сучасній науковій та науково-методичній літературі можна простежити формування загальноприйнятих концептуальних підходів до основ та критеріїв класифікації культури. На наш погляд, достатньо обґрунтованою є запропонована сучасним російським культурологом А. І. Кравченком концептуальна модель критеріїв та основ класифікації культури, яка може бути використана як основа для подальшого вивчення актуальних проблем класифікації, морфології й типології культури.

А. І. Кравченко пропонує класифікувати культуру на галузі, типи, форми та види.

Галуззю культури слід вважати певну сукупність правил та моделей поведінки людей, які складають відносно замкнену сферу у межах культури як цілісності. Таким чином, галузями культури можна вважати, наприклад, економічну, наукову, освітню, політичну, технічну культури. Всі означені типи діяльності пов’язані з усією культурою, однак галузева діяльність здійснюється у відносно замкнених сферах та соціальних групах.

Типом культури можна назвати також сукупність норм, правил та моделей поведінки людей, які являють собою відносно замкнені сфери, але не постають частинами цілісності культури. Наприклад, мексиканська та українська культури — це самодостатні явища, що не належать до певного цілого.

Вид культури можна визначити як знову ж таки сукупність певних правил, норм та моделей поведінки, які є різновидом більш загальної культури. Наприклад, певна субкультура як продукт діяльності значного класу людей або соціальної групи, є частиною загальнонаціональної культури. Серед видів культури виокремлюють домінуючу культуру, яка є загальною по відношенню до інших, субкультуру, яка є частиною домінуючої культури, але зберігає власні унікальні особливості, та контркультуру — таку, що є антагоністичною по відношенню до домінуючої культури, але продовжує залишатися її частиною.

Форму культури можна визначити як систему норм, правил та моделей поведінки людей, яку не можна вважати ані самодостатнім (окремим, одиничним) утворенням, ані складовою деякої цілісності. Наприклад, такі форми культури, як елітарна та масова, з одного боку, не є самодостатніми, оскільки розвиваються в структурі різних цілісних культур, а з іншого — постають складовими різних культурних цілісностей. Адже елітарна та масова культура функціонують, наприклад, в українській, німецькій, російській, китайській та інших культурах, і водночас елементи елітарної культури (наприклад, музичні твори Ф. Шопена) функціонують як складові всіх названих культур.

Із наведених визначень стає зрозуміло, що саме форма культури, тобто її морфологія, є найбільш комплексною, універсальною та структуроутворюючою складовою культури, яка має здатність визначати та впливати на розвиток галузей, типів, видів культури, що й стало однією з причин виокремлення морфології культури в окремий напрям філософсько-культурологічних досліджень.

Саме тому перед тим як дати характеристику основних типів, видів та галузей культури, необхідно звернутися до аналізу її основних форм, які у сучасній філософсько-культурологічній літературі позначаються поняттями «фольклор», «народна культура», «масова культура» та «національна культура».