Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

2.2.3. Морфологія і типологія культури. Сутність та зміст понять «фольклор», «народна культура», «масова культура», «національна культура».

2.2.1. Багатозначність поняття «культура»

Однією із характерних рис поняття «культура» є його принципова багатозначність (полісемантичність). Багатозначність означає передовсім те, що сучасне розуміння культури синтезує у собі різні предметні та смислові значення, тобто позначає і узагальнює як різні предмети та класи предметів, так і різноманітні сутнісні властивості комплексу явищ та процесів, відношень, що виникають у результаті діяльності людини та суспільства. Важливо розрізняти, з одного боку, багатоманітність сутнісних рис культури, що сформувалися в результаті історичного поступу людства, а з іншого — наявність різних філософських та культурологічних концепцій осмислення й тлумачення культури як об’єкта наукового дослідження. Різноманітність філософсько-культурологічних теорій культури, які досить часто мають відмінний (або ж суперечливий) стосовно одна до одної зміст, є наслідком складного, суперечливого й багатовекторного у часі і просторі процесу освоєння людиною світу, пізнання власної природи та свідомості. Значно меншою мірою ця різноманітність спричинена внутрішніми закономірностями розвитку філософського та наукового знання. Говорити ж про суб’єктивні переконання видатних філософів, культурологів, вчених як про джерело різних інтерпретацій поняття культури зовсім некоректно.

Утім, констатуючи об’єктивність багатозначності поняття «культура», не можна заперечувати наявність у сучасному науковому співтоваристві, у багатьох сферах гуманітарного розвитку держави, суспільства, міжнародної співпраці, потреби в його уніфікації. Адже консолідоване розуміння змісту і обсягу категорії «культура» і таких похідних від неї понять, як «цінності», «ідеали», «благо», «мистецтво», «прекрасне», «потворне» і т. п. є не лише вагомим чинником оптимізації наукових досліджень, освітніх програм та інноваційної діяльності у галузях культурології, філософії, соціології, психології культури й суміжних з ними дослідницьких напрямів, а й постає важливою умовою налагодження діалогу культур, міжнародної співпраці, обґрунтування універсальних цінностей та раціональних засад суспільного життя.

В історії філософської та культурологічної думки дослідження сутнісного рівня культури (тобто не лише її проявів) виникають набагато пізніше, аніж виникає сам термін «культура». Лише у ХУП—ХУШ ст. у філософських працях С. Пуффендорфа, Дж. Віко, К. Гельвеція, Б. Франкліна, Й. Гердера, І. Канта здійснюються спроби осмислити культуру як історію саморозвитку людства, як форму реалізації розуму, який, з одного боку, протистоїть природі, а з іншого — створює особливий світ — «світ людини», який розуміється як комплекс різних форм свідомості — моральнісної, естетичної, релігійної тощо. Таким чином у ХІХ ст. культурологічне знання продовжувало розвиватися у структурі окремих філософських наук — філософії історії, естетичної теорії, теорії пізнання, філософської антропології, філософії релігії, етики, моральної філософії і т. д.

Однією із основоположних філософських теорій, у якій було запропоноване розуміння культури як цілісності, тотальності, тобто єдності, що розгортаючись, зберігає себе як багатоманіття моментів єдиної «ідеї», стала у ХІХ ст. філософська система видатного німецького мислителя, представника класичної німецької філософії Георга Віль-гельма Фрідріха Геґеля. Однак вже у другій половині ХІХ ст. під впливом такого філософського напряму, як позитивізм, представники якого робили наголос на цінності науки, наукового (предметного) знання (у їх тогочасному розумінні), залишаючи за філософією лише методологічну функцію, культурологічні дослідження набувають все більш вузького, предметного, історико-емпіричного характеру. Під впливом позитивізму феномен культури майже перестає бути об’єктом філософського осмислення, зближаючись із такими галузями конкретно-наукового знання, як етнографія, археологія, мистецтвознавство, мовознавство, літературознавство, історія науки і техніки тощо.

Після Г. В. Ф. Геґеля спроби осмислити культуру як цілісне явище, як складну систему, що саморозвиваєть-ся, пізнати основні закономірності її розвитку та функціонування набувають зовсім поодинокого характеру. Як правило, культурологічні дослідження редукувалися до конкретно-емпіричного вивчення того чи іншого історичного типу культури (культурно-історичної епохи), або ж до характеристики різноманітних історичних та етнічних типів культури. Класичними прикладами такого підходу є праці таких відомих учених-культурологів, як Я. Бурк-хард, Е. Тайлор, К. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, Й. Хей-зінга, М. Бахтін, А. Гуревич, А. Тойнбі, М. Данилевський, П. Сорокін, О. Шпенґлер та ін.

Цілком зрозуміло, що дослідження такого типу відіграли значну роль у розвитку культурологічного знання та зберігають свою наукову цінність і нині для сучасного розвитку наук про культуру. Проте констатуючи значимість вказаних досліджень та розвинутих у них конкретно-історичних та етнотипологічних підходів, які дозволили розкрити насичену палітру конкретних форм розвитку культури, все ж таки слід наголосити на тому, що у зазначених працях все більш невловними залишилися сама сутність культури та її інваріантні риси, які залишалися непомітними, розчиненими у багатоманітті феноменальних форм культури.

Саме тому, починаючи з другої половини ХХ ст., вче-ними-культурологами була розпочата робота з класифікації, узагальнення, систематизації наявних культурологічних знань, яка продовжується і нині.

У 1952 році А. Кремер та К. Клакхон у фундаментальній праці «Культура» здійснили одну з перших спроб узагальнення, аналізу та систематизації наявних на той час визначень поняття «культура». У вказаному дослідженні вченим вдалося зібрати 180 різноманітних дефініцій терміна «культура». Дослідники запропонували власну класифікацію визначень поняття «культура», яка складала 7 великих груп. Усі наявні дефініції терміна «культура» А. Кремер та К. Клакхон розділили на «описові», «історичні», «нормативні», «психологічні», «структурні», «генетичні» та «неповні». Результатом цієї узагальнюючої праці стало, з одного боку, внесення певної ясності до розуміння культури як об’єкта філософського, наукового та культурологічного аналізу, а з іншого — ще більш чіткого усвідомлення багатогранності явища культури, недостатності знань про нього, предметної та методологічної хаотичності його осмислення.

Ці обставини стали поштовхом до подальших узагальнюючих досліджень змісту поняття «культура». У 70-х роках ХХ ст. американські вчені А. Каплан та Д. Меннерс у роботі «Теорія культури» запропонували розширену класифікацію визначень поняття «культура», яка була побудована на узагальненні та систематизації культурологічних концепцій, серед яких автори виокремили «еволюціонізм», «функціоналізм», «формальний аналіз» тощо. Одним із найважливіших висновків праці стала знову ж таки констатація кризи культурологічного знання, наявність предметної та методологічної плутанини у системі наукових досліджень феномену культури.

У 1983 році в межах роботи XVII Всесвітнього філософського конгресу (м. Торонто) проблемі визначення поняття «культура» була приділена значна увага. Як зазначає відомий російський дослідник теоретичних проблем культурології та філософії культури М. С. Каган у своїй праці «Філософія культури» (1996 р.), у роботі конгресу був представлений досить широкий на той час спектр філософсько-культурологічних підходів до осмислення феномену культури: «від теологічного до марксистського, від раціоналістичного до емотивістського, від технологічного до символічного, від персоналістичного до субстан-ціалістського, від креативістського до деконструктивістсь-кого». У вказаній праці М. С. Каган наводить 69 підходів до розуміння поняття «культура», що були представлені під час роботи конгресу лише найбільш відомими європейськими та американськими вченими. Результатом роботи конгресу також стало усвідомлення відсутності у світовій культурологічній спільноті єдиного розуміння культури. Утім, важливим результатом роботи конгресу стало розуміння того, що проблема дефініції культури як об’єкта наукового дослідження має не стільки предметний, скільки методологічний характер, тобто пошук її розв’язання слід здійснювати не стільки у предметній, скільки у методологічній площині.

Саме цей підхід набув розвитку у наступні роки, і сьогодні результатами його застосування є наявність обмеженої кількості загальноприйнятих підходів до визначення поняття «культура».

Необхідно розуміти, що незважаючи на значну кількість підходів до дефініції терміна «культура», серед них немає «хибних» чи «некоректних». Кожне із визначень та кожний предметний та методологічний підхід до розуміння змісту поняття «культура» мають смисл, відображають важливі аспекти розвитку феномену культури, тому є коректними та застосовуваними у сучасній науковій літературі і не можуть бути відкинуті. Проте водночас, кожен із зазначених способів розуміння поняття «культура» залишається неповним.

Тому у сучасній культурології продовжує бути актуальною певна класифікація видів та підходів до визначення поняття «культура». Вона охоплює «описові», «історичні», «нормативні», «антропологічні», «адаптивні», «функціональні», «психологічні», «дидактичні», «символічні», «ціннісні», «соціологічні», «герменевтичні», «семіотичні» види дефініцій терміна «культура» та пов’язаних із ними предметно-методологічних підходів.

Стислу характеристику кожного з них можна представити наступним чином.

• Описові. Визначення поняття «культура» цього виду будуються на основі переліку окремих властивостей, елементів, артефактів та явищ культури (наприклад, традиції, звичаї, вірування, міфологічні уявлення, мистецька діяльність тощо), причому перелік таких властивостей є свідомо неповним.

• Історичні. Такі визначення поняття «культура» будуються на розумінні культури як продукту історичного поступу суспільства, яка розвивається шляхом трансляції досвіду людини та суспільства від покоління до покоління.

• Нормативні. Визначають поняття «культура» як систему норм і правил, які визначають поведінку людини та спосіб буття суспільства.

• Антропологічні. Такі визначення поняття «культура» базуються на розумінні культури як сукупності результатів діяльності людини, як світу штучно створених людиною речей («друга природа»), який протистоїть природі.