Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

• Адаптивні. Визначення цього виду будуються на трактуванні культури як властивого людині способу задоволення власних потреб, особливого виду діяльності людини, за допомогою якого вона пристосовується до природних умов.

• Функціональні. Такі визначення будуються на основі характеристики суспільних функцій культури, їх єдності та взаємозв’язку.

• Психологічні. Визначення цього виду вказують на глибокий зв’язок культури із психологією поведінки людини, інтерпретуючи культуру як особливу соціальну форму функціонування психіки людини.

• Дидактичні. Ці визначення звертають увагу на властивість культури бути негенетичною формою трансляції інформації та досвіду.

• Символічні. Визначення цього виду акцентують увагу на культурі як системі функціонування символів та символічних форм.

• Ціннісні. В таких визначеннях культура розуміється як сукупність створених людиною духовних та матеріальних цінностей.

• Соціологічні. Цей вид визначень поняття «культура» акцентує увагу на функції культури бути чинником організації суспільного життя. Культура розуміється як сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, що забезпечують суспільне буття людини.

• Герменевтичні. В межах таких визначень культура розуміється як множина текстів, що постійно інтерпретуються людиною та суспільством.

• Семіотичні. Цей вид визначень поняття «культура» характеризується розумінням останньої як знакової системи, знакового процесу.

Незважаючи на наявність численних визначень поняття «культура», предметних та методологічних підходів осмислення її сутності, у сучасному науковому співтоваристві функціонує ряд загальноприйнятих підходів до розуміння та концептуалізації цього складного та багатоаспектного явища.

У сучасній науковій літературі функціонує декілька визначень поняття «культура», які сьогодні можна вважати загальноприйнятими. Серед них можна виокремити наступні. Всю сукупність загальноприйнятих у сучасній науковій літературі визначень поняття «культура» можна поділити на два великі класи «світоглядних» та «семіотичних» способів розуміння феномену культури.

Першим широко використовуваним та, відповідно, загальноприйнятим визначенням поняття «культура» є визначення, що було прийняте у 1982 році на Всесвітній конференції з культурної політики, що була проведена під егідою ЮНЕСКО. Як зазначає М. В. Попович, результати роботи цієї конференції внесли певну ясність у розуміння поняття «культура». Відповідно до декларації конференції культуру пропонується розуміти як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань[16]. Важливим аспектом указаного розуміння культури є акцентування уваги на тому, що останню слід розуміти не стільки як сукупність певних матеріальних, духовних, соціальних, економічних, політичних чи мистецьких фактів (артефактів), скільки як систему світоглядних принципів, норм, цінностей, фундаментальних основоположень, на основі яких стає можливою специфічна (надбіологічна) діяльність людини та суспільства, тобто на базі яких реалізується відчуття, розуміння та предметне перетворення світу людиною. Ін-шими словами, культуру можна розуміти як систему світогляду, яка постає умовою можливості цілісності, єдності багатоманітних (морфологічних, типологічних, галузевих, етнонаціональних, регіональних тощо) форм діяльності людини.

Також у низці загальноприйнятих залишається семіотичне визначення поняття «культура», у якому здійснюється акцент на властивості культури бути системою знаків, утворювати знаковий процес (семіозис). Так, наприклад, А. С. Кармін пропонує визначати культуру як соціальну інформацію, що зберігається та накопичується у суспільстві за допомогою знакових засобів, що постійно створюються людиною[17].

У сучасній академічній енциклопедичній філософській та культурологічній літературі поняття «культура» визначається шляхом поєднання соціально-світоглядного та семіотичного підходів. Так, наприклад, у двотомному енциклопедичному виданні «Культурологія. ХХ ст.», культура визначається, як сукупність штучних порядків та об’єктів, що створені людьми у доповнення до природних, завчених форм людської поведінки та діяльності, здобутих знань, образів самопізнання та символічних позначень навколишнього світу[18]. У наведеному визначенні неважко побачити поєднання світоглядного (світоглядно-діяльнісного) та семіотичного (знаково-символічного) підходів до розуміння сутності та фундаментальних характеристик культури.

Ще одним підтвердженням загальноприйнятості та домінування світоглядного та семіотичного підходів у визначенні терміна «культура» є запропоноване В. С. Стьопі-ним тлумачення цього поняття у «Новій філософській енциклопедії»[19]. Аналізуючи фундаментальну за змістом і обсягом статтю академіка РАН В. С. Стьопіна, присвячену визначенню поняття «культура», можна переконатися у достовірності запропонованої вище тези. У Новій філософській енциклопедії культура розуміється як система надбіологічних програм людської життєдіяльності (діяльності, поведінки та взаємодії), що історично розвиваються і забезпечують відтворення та зміну соціального життя в усіх його основних проявах. Причому умовою збереження й трансляції досвіду культури є його фіксація в особливій знаковій формі та функціонування його елементів в якості семіотичних систем.

У сучасному науковому співтоваристві коректно використовувати будь-яке із наведених визначень поняття «культура». Проте якщо узагальнити наведений у даному розділі матеріал, можна дати наступне визначення цього складного й багатозначного поняття.

Під культурою можна розуміти комплекс характерних духовних, матеріальних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, що задають певну систему історично визначених світоглядних основоположень, надбіологічних порядків, об’єктів та програм діяльності людини, які створюють особливий тип індивідуального й суспільного досвіду, що фіксується у специфічній знаковій формі, функціонує й розвивається у вигляді знакових (семіотичних) систем та процесів.


2.2.2. Функції культури 


Під функціями культури у сучасній науковій літературі розуміється сукупність ролей, система значень та смислів, які виконує культура у житті людини та суспільства, комплекс відібраних на основі історичного досвіду найбільш прийнятних за своєю соціальною значимістю способів, технологій і підходів здійснення та забезпечення буття людини та суспільства. Важливою ознакою всіх функцій культури постає їх соціальний зміст й соціальна спрямованість. Сутнісна риса цієї ознаки полягає у тому, що всі функції культури спрямовані на забезпечення саме соціального модусу буття людини, вони визначають та регулюють всі фундаментальні форми індивідуальної діяльності людини у її зв’язку із соціальним оточенням. Саме тому у сучасній філософській та культурологічній літературі розглядається не лише досить значна кількість функцій культури, але й не менш значна кількість способів їх систематизації та ієрархізації.

Утім, на думку більшості вчених, найбільш загальною у комплексі функцій культури постає саме її соціальна функція, або функція соціальної інтеграції. Її зміст розкривається у тому, що саме культура постає фундаментальною світоглядною формою сталого колективного розвитку та діяльності людства, формою фіксації та накопичення соціального досвіду, сферою досягнення консенсусу інтересів і потреб людини та суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ“ на сторінці 7. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи