Розділ 1. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ДИСЦИПЛІНА

Якщо до «осьового часу» існували локальні культури та їхні історії, то в цей час відбувається становлення людства. Період духовного становлення людства свідчить про відносність поляризації цілої всесвітньої культури на Захід і Схід, їх протилежність не є абсолютною. Існують шляхи для їх творчого діалогу, комунікації з метою створення єдиного соціокультурного простору.

Історична вісь має значення для всього людства незалежно від віросповідання. Причина «осьового часу» — таємниця, яка, з точки зору Ясперса, лише поглиблюється з кожним кроком аналізу та інтерпретацій багатоманітних аспектів цього визначально поворотного періоду.

Четвертий період — епоха розвитку науки і техніки, поява яких кардинально змінила світ. Але, на думку Ясперса, науково-технічний прогрес — лише одна лінія цілого історії. Ця довготривала історична тенденція є розвитком досягнень, які об’єднують людей у сфері національного мислення, а не людство в цілому. Науково-технічні знання можуть стати і знаряддям взаємознищення народів. Необхідність побудови соціокультурної єдності людства підтверджується виникненням проблем глобального характеру (тягар науково-технічного відчуження, ядерна загроза, перемога нігілізму, міжнаціональні конфлікти, релігійне протистояння). Їх розв’язання потребує дієвого діалогу та спільних зусиль різних країн та народів.

Проблеми XX ст. можливо вирішити шляхом гармонійного поєднання гуманізму, науки і віри. На противагу марксизму, К. Ясперс утверджує пріоритет духовної складової культури над економічною. Засвідчивши наявність певних викривлень, симптомів кризи в розвитку гуманізму, науки і віри, Ясперс покладає надії на їх приховані можливості, які сприятимуть створенню глобальної соціокультурної єдності людства. Ці сподівання К. Ясперса ґрунтуються на його вірі в людину, в її невичерпні можливості, усвідомлення необхідності спрямування людської життє-творчості, науково-технічного прогресу до абсолютних, загальногуманістичних цінностей, невичерпним джерелом яких є віра в Бога.

Розширення можливостей підходів до інтерпретації культури у 50—60-ті роки XX ст. було позначене реанімацією еволюційних ідей. В американській культурній антропології формується напрямок неоеволюціонізму, представники якого прагнули, на противагу дослідженням локальних культур, виявити та осмислити загальні закономірності культурно-історичного процесу, специфіки людської культури, критерії та тенденції культурного прогресу на основі цілісного дослідження світової культури.

Засадничим засновником культурно-еволюційної школи (Д. Ф. Аберле, Р. Н. Адамс, М. Д. Салінс, Дж. Стюард, М. Харріс та ін.) став Леслі Алвін Вайт (1900—1975).

Л. Вайт — фундатор ідеї універсальної еволюції. На основі осмислення об’єктивного характеру культури, особливостей її еволюції та відмінностей від еволюції біологічної, розвиток історії людства розглядається через виявлення змін, які мають глобальний характер.

Л. Вайт вважається засновником культурології як науки про культуру. Він перший запроваджує термін «культурологія» для позначення окремої цілісної галузі наукового знання. Культурологія визначається як «галузь антропології, яка розглядає культуру (інститути, технології, ідеології) як самостійну впорядкованість феноменів, що організовані відповідно до власних принципів та існують за власними законами»[1]. На думку Вайта, це — новий спосіб вивчення людської культури, її явищ і закономірностей, який принципово відрізняється від психологічного пояснення культури.

На відміну від психології, яка розуміє культуру, виходячи з людини, її універсально-особистісних якостей, культурологія повинна, з точки зору Л. Вайта, розглядати культуру як об’єктивний феномен, який має власну внутрішню логіку розвитку, є незалежним від окремого індивіда і людського угрупування. Культура — це самостійна, самоорганізована система. Її еволюцію складає послідовна зміна форм існування певних елементів (писемності, архітектури, торгівлі, законодавства, знарядь праці, суспільних організацій, системи спорідненості та ін.). Ці елементи взаємодіють, прогресивно розвиваються і складають єдиний культурно-еволюційний процес. Намагаючись відійти від суб’єктивістського підходу до історії, Вайт залишає людині в культурно-творчому процесі другорядне місце. Її діяльність пов’язується лише з реакцією на певні культурні традиції. На думку Вайта, людина як біологічний індивід необхідна тільки для існування явищ культури, тоді як їхній еволюційний розвиток обумовлюється власними законами. Таким чином, не людина є безпосереднім об’єктом вивчення людства, а культура — особливий об’єкт дійсності, який залежить, з точки зору Л. Вайта, від людської здатності до символізації і повинен розглядатися в «екстрасоматичному контексті».

«Екстрасоматичний» (надсоматичний) контекст передбачає дослідження предметів і явищ як системи дійсності, що знаходиться над індивідом, маючи власні закономірності функціонування і розвитку. Цей світ є світом символів, створених людиною. Символічні значення створюються і сприймаються раціонально, без участі чуттєвості. Не суспільство, а культура як надсоматична традиція відрізняє людство від тваринного світу.

Л. Вайт розглядає культуру як адаптивну систему, пропонуючи концепцію енергетичного розвитку цивілізації. Еволюція культури пов’язується зі зростанням кількості енергії, яка накопичується і перетворюється суспільством. Історія людства — це історія приборкання енергії суспільства, і перш за все історія розвитку технологічних засобів акумуляції, збереження та перетворення цієї енергії. Погляди Л. Вайта отримали назву технологічного детермінізму.

Згідно з концепцією технологічного детермінізму культура поділяється на три підсистеми, три рівні взаємодії людини з навколишнім середовищем:

— підсистема технологічна; її основу складають засоби взаємодії людини з природою: технічні засоби і знаряддя праці, тип житла та ін.;

— підсистема соціальна — охоплює суспільні відносини (економічні, політичні, моральні, естетичні) і відповідні типи індивідуальної та колективної поведінки;

— підсистема філософська або ідеологічна — структура вірувань, ідей, знань.

Технологічний рівень є підґрунтям для культури. Він визначає її духовний потенціал. По відношенню до нього соціальна та ідеологічна підсистеми є другорядними й похідними.

Ідеям універсальної еволюції та технологічного детермінізму присвячені фундаментальні праці Л. Вайта «Наука про культуру: дослідження людини і цивілізації» та «Еволюція культури». Запропонована Вайтом концепція культури суттєво вплинула на розвиток антропокультурного знання другої половини XX століття.

1.2. МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ

1.2.1. Культурологія та філософія культури.

1.2.2. Культурологія, культурна антропологія, соціальна антропологія, етнологія.