Розділ «Тема 4. Культура Середньовіччя»

В образотворчому мистецтві, зокрема у фресках, згодом з'явилися історичні та побутові сюжети, насичені емоційно забарвленим рухом. Увага до дійсності відбилася у тому, що на тлі композицій виникли елементи пейзажу та зображень архітектурних споруд.

Водночас в іконопису розповсюджувалися старозавітні сюжети, сакральні історичні мотиви, присвячені юності Марії, дитинству Христа тощо.

Проникнення світських тенденцій у простір релігійного живопису пізнього періоду історії Візантії засвідчує збереження імен митців - таких, як Мануїл Панселін та Феофан Критський.

Запозичена з Античності мозаїка стала одним із засобів візуального викладення сакральної історії. Масштабність мозаїчних зображень вражала людину, як і їх сяюча різнобарвність. Складена із шматочків скла витончених відтінків, мозаїка наповнювала простір храму різнокольоровим світлом, утворюючи дивовижний, неадекватний дійсності нематеріальний простір - блискучий, мерехтливий, різнобарвний. Ілюструючи ідею симфонії влад, мозаїка, на відміну від іконопису, зверталася і до зображень світських володарів.

Бурхливий розвиток літератури Візантії спричинив потребу у письмовій фіксації, збереженні у канонічному вигляді єдиної сакральної картини світу і парадигми світобачення. Це зумовило першість жанрів проповіді та агіографії житія святих і монахів-подвижників, що надавали наочні зразки втілення християнських чеснот протягом свого життя.

Література Візантії була позбавлена поділу на наукову та художню. Яскравим прикладом цього є патристика - твори отців церкви.

Твори Василя Великого "Бесіди на Шестиднев" і Немесія Емеського "Про природу людини" містили начала природничих наук. Збірка трактатів "Ареопагітики" давала людині уявлення про Ієрархічну картину світу, у якій матеріальне та духовне начала об'єднані духом Божественної любові. У збірці порушувалася й етична проблематика існування зла у світі, створеному Богом у довершеному вигляді, доводилася думка, за якою зло є "недовершеним добром", абсолютного ж зла не існує. Релігійно забарвлену географію репрезентували твори Гієрокла та "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, символічно інтерпретовані начала зоології та ботаніки - збірки "Фізіолог". Водночас створювалися й власне наукові трактати з медицини, геометрії, механіки, оптики, хімії, астрономії тощо.

Утвердженню власне художнього слова сприяло становлення ліричної поезії, в якій велике значення мало формування римованого віршування. Досягненням літератури XII-XIII ст. став новий жанр любовного роману. Змалювання особистісних почуттів, спроба гармонізувати релігійне та світське світосприйняття в романах Євматія Макремволіта передбачали початок секулярних процесів у культурі Візантії пізнього періоду.

Нерозривно пов'язаним із літературою було мистецтво книги, у межах якого відбувся бурхливий розквіт книжкової мініатюри.

Досягненнями сакральної музики стали хоровий антифонний (чергування співу двох хорів) та реснонсорний (чергування співу соліста та хору) спів і осьмигласіє (система піснеспівів відповідно до церковного календаря), вокальні жанри - гімни, псалми, кондаки, ірмоси, канони, тропарі, ікоси, акафісти тощо, у яких на перший план виходило слово, а не мелодія.

Тяжіння до розкоші, величі, блиску зумовили розквіт декоративно-прикладного мистецтва. Інкрустації коштовним камінням, різьба по кості, перегородчаста емаль досягли надвисокого рівня майстерності. Про це свідчать такі шедеври, як запрестольний образ Пала д'Оро, численні сосуди, що використовувалися при богослужіннях, ювелірні прикраси.

Падіння Візантійської імперії під навалою турок у 1453 р. не перервало масштабного культурного діалогу, який склався завдяки цій культурі на європейських теренах і не відмінило значущості її культурного досвіду, який до сьогодні є однією з підвалин вітчизняної та європейської культур.

3. Західноєвропейський варіант середньовічного типу культури

Дослідники виокремлюють у культурі західноєвропейського Середньовіччя такі періоди: ранній (476 р. - X ст., дороманський), класичний (Х-ХІІ ст., романський) та пізній (ХІП-ХІУ ст., готичний). Культура раннього Середньовіччя формувалася за умов активних міграційних процесів (Велике переселення народів), воєнних дій, руйнації шляхів, занепаду торгівлі, ремесла, традицій античної освіти.

Античний і місцевий політеїзм поступово замінювався християнськими світоглядними орієнтаціями. Цей процес відбувався за умов панування сільської культури, звуження простору буття людини до "малого світу" свого селища. Інші простори розумілися як сповнені негативних сил, чому сприяли і непояснювані у той час епідемії та голод. Втрата знання та освітніх традицій спричинила масову неосвіченість і як наслідок домінування культури усної

Сутність світорозуміння, культурної парадигми доби визначала церква, яка декларувала ідеї єдиної духовної влади Бога у Всесвіті, влади Папи на землі та зосередження світської влади в руках одного правителя. Вони були адекватні новим феодальним відносинам, оскільки виправдовували соціальну нерівність, "знімали" її негативну сутність можливою винагородою на небі за праведне життя на землі.

Зосередженості духовного життя епохи в лоні церкви, монастирському середовищі сприяло те, що ці єдині осередки знання та мистецтва свідомо орієнтувалися на накопичення духовного доробку. У зв'язку з цим у сакральному просторі панував писемний тип культури. Фіксуючи духовний доробок, церква реалізувала потребу в єдності, непорушності настанов, унеможливлювала їх варіативне тлумачення, надавала їм непохитності, даності та імперативності.

Потреба в освіченому духовенстві спонукала церкву до створення системи освіти. її основою стали сім вільних мистецтв - трівіум (граматика, риторика, діалектика/логіка) та квадріум (геометрія, астрономія, музика, математика). Утім, раннє Середньовіччя не відмовлялося від доробку політеїстичної античності - придворні писарі Каролінгської доби скопіювали велику кількість творів античних авторів і патристів - батьків церкви (Августина, Григорія Ниського та ін.).

Визначальна роль церкви підтверджувалася пануванням сакральної влади над світською. Так, церква протегувала державотворчим процесам, спрямованим на утворення централізованої державності. 800 р. Карл Великий був коронований Римським Папою як імператор, 962 р. династія Оттонів заснувала нову "Священну Римську імперію".

Художнє осмислення світу дороманського часу виявилося передусім у декоративно-прикладному мистецтві, в якому панували багатокольоровий та "звіриний" стилі, збереження варварських та візантійських традицій. Мистецтво книжкової мініатюри - яскраве свідчення виняткової значущості писемного типу культури, впливовості письмового сакрального слова, надання йому статусу вищої цінності. Створення в ілюстраціях масштабної символічної картини світу, що демонструють Утрехтський псалтир, Аахенське Євангеліє, Євангеліє архієпископа Ебо, робило мистецтво книги своєрідним концентрованим утіленням світоглядної парадигми доби.