Розділ «Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи»

У землеробському культі закріплювалися сакралізація землі (що стало підґрунтям антеїзму українців), ідеї родючості, захисту людини, врожаю та їжі від "злих" сил природи, розуміння природного круговороту. їх художнім утіленням була багата символіка керамічних виробів: солярний знак, хрест із чотирьох променів, коло, зигзаг, хвиля, зіркові розетки, концентричні кола, оточені зубцями і пунктирними лініями, - символами життєдайних променів.

Залежність від природи, нестача знань та водночас прагнення змінити перебіг подій на більш позитивний для людини зумовили велике значення маги. З магічними діями були пов'язані ритуальні вироби з глини, сакральні камені зі знаками - символи міцності та вічного існування. З вірою в можливість захисту від ворожих сил були пов'язані обереги - різноманітні підвіски, прикрашені візерунками, шумливі підвіски-амулети, які відганяли злих духів.

Ієрархічна система міфологічних уявлень була адекватна процесу формування ранньокласового суспільства та підвищенню статусу князівської влади. її вищий щабель посідали божества на чолі з Перуном - богом неба, грому, блискавки, покровителем князя та князівської влади. Велес захищав худобу, протегував торгівлі та достатку. Бог вогню Сварог і його син, бог сонця Дажбог, виконували й функції героїв - вони створили плуг, навчили людей вирощувати пшеницю, молоти зерно та пекти хліб. Дажбог протегував також світській владі. Богиня Мокош була покровителькою жінок, врожаю, плодючості. Певні залишки зооморфізму зберігалися в образі бога Симаргла - охоронця посівів і землеробства в цілому. Повітрям, бурями керував Стрибог, місяцем - Хоре.

З іншим рівнем міфологічної ієрархії були пов'язані сімейно-родові та сезонні культи. їх яскраві зразки - культи землеробського бога Рода, уособлення єдності спільноти, творця Всесвіту, Лада, жіночих божеств-рожаниць - покровительок плодючості та жіночого начала, культи Ярила та Купали.

Найбільш абстрагованими були образи, які на нижчому рівні міфологічної ієрархії втілювали бінарні опозиції та найбільш значущі для людини поняття, такі, як Правда і Кривда, Життя і Смерть, Доля і Недоля. Також важливими для слов'ян були протиставлення: чіт - лишка, правий - лівий, вологе - сухе, жіноче - чоловіче, старий - молодий, дім - ліс тощо.

Ще один рівень міфології представляли напівбожественні істоти -Домовик, Громовик, Лісовик, Водяник, Мара, Пальовик, Гайовик. Перелесник, полудниці, упирі, русалки, мавки. Як наочні втілення слов'янського пантеїзму вони мали антропоморфні або зооморфні риси. Власного імені, на відміну від богів, вони не мали і могли як допомагати, так і заважати людині - залежно від того, як вона до них ставилася.

Утіленням структури Всесвіту для слов'ян були образ світового яйця та світового дерева - Вирію (берези, явора, яблуні тощо). Його крона символізувала небо - простір Сонця, Місяця і птахів. Стовбур, заселений бджолами, ототожнювався із землею, корені - з підземним світом, населеним зміями та бобрами. Концентроване відображення міфологічних уявлень слов'ян - Збруцький ідол, або Святовид. Три яруси цієї монументальної стовпоподібної скульптури відтворювали три рівні Всесвіту, були сповнені символічними образами.

Міфологічна єдність людини та природи відбивалася в сакральній архітектурі слов'ян. їй були притаманні відкритість священного простору, відсутність закритих форм. Капища - ізольовані від поселень, оточені ровом або валом з вогнищами святилища - були невеликими округлими або овальними майданчиками з ідолом у центрі. Ритуальні споруди, де відбувалися жертвоприношення, були нечисленними.

У VIII - IX ст. збільшення значущості влади князя (що позначилося на піднесенні культу Перуна), потреба в ієрархізації суспільства, відповідної формуванню феодальних відносин, а також активізація стосунків із Візантією спричинили зміну картини світу. Велику роль у поступовому проникненні в неї елементів християнського світогляду відіграли легендарна спроба запровадження християнства князем Аскольдом після походу на Візантію у 866 р., зведення в Києві церкви Св. Іллі за часів князювання Ігоря і прийняття християнства княгинею Ольгою та частиною княжої дружини. У цей час слов'янська спільнота вже була потенційно готовою до зміни парадигми світобачення і прилучення до середньовічної культури.

Таким чином, ознаками культури первісності є: синкретизм, самодетермінація, гомогенність, табуйованість, домінування образно-чуттєвого сприйняття світу, міфологічна свідомість, колективізм, наявність первинних релігійних уявлень (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія тощо), усний тип культури.

Процес культурогенезу в українських землях має своїм джерелом активні міграційні процеси часів протоіндоєвропейської культури. Значну роль у них відіграли культури Трипілля, скотарських кочових племен і н до-і райського походження: кіммерійська, скіфська та сарматська. Великий внесок у культурний полілог того часу зробила антична культура, яка і з VII ст. до н. е. активно освоювала Північне Причорномор'я. У VI-VII століттях провідного значення на українських землях набували слов'янські культури (антська та склавінська). Чинниками об'єднання слов'янських племен були єдність релігійного світогляду, поховальних обрядів, усний тип культури, ієрархічна система міфологічних уявлень, сакралізація землі та значущість землеробського культу.

У VІІІ-ІX століттях збільшення значущості князівської влади, потреба у формуванні настанов феодального, ієрархізованого суспільства, активізація відносин із Візантією спричинили проникнення елементів християнського світогляду у слов'янську культуру.