Розділ «Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи»

У добу бронзи (П тис. до н. е. - IX ст. до н. е.) до землеробства, осілого способу життя, утворення великих поселень - городищ тяжіли білогрудівська та чорноліська культури. Наявність масштабних захисних валів і ровів, що оточували городища за часів чорноліської культури, - знак початку експансії кочових індо-іранських спільнот, які поступово змішувалися з місцевим населенням.

У цей час матріархат змінюється патріархатом, соціальна гомогенність - формуванням суворо регламентованої соціальної ієрархії. Осілий спосіб життя змінився кочівництвом, із чим було пов'язане складання культів коня, зброї. Гончарство поступилося місцем ткацтву, ковальству та металургії, що пояснювалося потребою мобільних і експансивних культур у вдосконаленій зброї та транспортних колісних засобах.

Основою кочової культури войовничих кіммерійців (IX-VII ст. до н. е.) була станово-ієрархічна система з військовою привілейованою верхівкою. Це детермінувало обожнення війни та її атрибутів - зброї і бойового коня. Кіммерійці володіли навичками литва (зокрема художнього) з бронзи та дорогоцінних металів, різьба по дереву, кості тощо, гравіювання, відливання, карбування, штампування і паяння золотом. Чіткі, систематизовані уявлення кіммерійців про світобудову відобразилися в основних мотивах, переважно геометричного орнаменту - хрестоподібних фігурах, концентричних колах, спіралях та півмісяцях - знаках солярного культу.

У VII ст. до н. е. - ІІІ(ІІ) ст. н. е. українські землі заселяли скіфські племена, які заснували величезні городища з міцними захисними спорудами (наприклад, Більське городище на річці Ворскла).

Розквіт скіфської культури пов'язаний не тільки зі значним зростанням чисельності населення, консолідацією суспільства та різноспрямованістю активних культурних контактів із балтами, праслов'янами, греками тощо. її великі матеріальні та духовні здобутки зумовлювалися різноманітністю діяльності. Скіфи володіли навичками селекції, розводили велику рогату худобу, коней, свиней, вирощували злаки, вміли зберігати врожай у зернових ямах. Розвиненими були оброблення металів, каменю, дерева, ткацтво, прядіння, в'язання, оброблення шкіри, різні промисли - рибальство, збиральництво, мисливство та ін.

Розмаїтість культури скіфів - наслідок наявності в ній декількох суспільних утворень кочового та осілого типів - "царських скіфів" та "скіфів-орачів", про яких повідомляли давньогрецькі джерела. Кочова скотарська культура домінувала в степу, осіла землеробська з елементами кочівництва - у лісостепу.

На думку науковців, єдність культури прадержавного об'єднання скіфів забезпечували світоглядні, релігійні настанови теократичного характеру. Скіфи не мали численної верстви жерців. Переконання в божественному походженні влади надавало скіфським царям функції верховних жерців, слугувало основою царського культу - посмертної героїзації царів. Нескладні релігійні обряди здійснювали віщуни, голови родин, царі, домашні культи (зокрема поховальний) - жіноче жрецтво.

Контакти з античною та азійськими культурами збагатили міфологію скіфів елементами обрядовості та культами божеств (Афродіта, Урані я), а також зумовили особливості сформованого скіфською культурою образу Всесвіту. По горизонталі він поставав як квадрат, сторони якого, обмежені на півдні океаном, а на півночі горами, оберігали божества - "охоронці світу". По вертикалі Всесвіт поділявся на верхній світ - богів, середній - людей та нижній - підземний, які поєднувалися в цілісність стихією вогню.

Троїстості світобудови відповідала ієрархічність пантеону божеств і соціуму. Верхівку скіфського пантеону посідала богиня Табіті (та, що зігріває) - уособлення вогню, божество єдності Всесвіту та скіфської спільноти. Другий рівень пантеону складало подружжя богів неба і землі - Палай, бог грому, небесних світил, віщун, що перебуває на небесному дереві, та його дружина Апі. Покровителем воїнів, утіленням вищої царської влади та її божественної сутності був бог Тагімсад. Третій рівень посідали герої - міфічні першопредки верств скіфської спільноти.

Міфологія скіфів була багата на етногонічні легенди про діяння героїв, оповідання про творення світу богом-творцем, громовиком, походження свят і ритуалів.

Певне збереження синкретичних настанов закарбовують культи предків і потойбічного життя. Розуміння життя як відтворення природної циклічності та збереження соціального стану небіжчика відбилося у великій кількості артефактів, знайдених у курганних святилищах і похованнях (кам'яні блюда, культові знаряддя, дзеркала, чаші, золоті прикраси головних уборів, глиняні статуетки свійських і диких тварин, рідше - людей, птахів, фантастичних істот, пов'язаних із культом родючості).

Значущість землеробського культу підтверджують такі мотиви орнаменту, як хвиля, меандр, спіралі, концентричні кола, а також символи Сонця, води, рослин на керамічних виробах.

Здобуток скіфів - звіриний стиль декоративно-прикладного мистецтва. Специфічне розташування зображень тварин і птахів вертикальними або горизонтальними рядами створювало своєрідне оповідання в малюнках. Цьому стилю було притаманне різноманіття матеріалів (кістка, ріг, срібло, золото, залізо), технологій (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, філігрань, інкрустація тощо), орієнтація на декорування переважно "престижних" зброї, кінського спорядження, парадних головних уборів, одягу.

Інтенсивні культурні контакти наповнили декоративно-прикладне мистецтво скіфів на межі VII-VI ст. до н. е. східними образами лева, гірського цапа, грифона, сфінкса, азійських пальметок, розеток, античних антропоморфних образів. Занепад звіриного стилю датують кінцем V-IV ст. до н. е.

Кам'яна скульптура скіфів пройшла шлях від фронтальності, статичності архаїчних статуй-стовпів зі схематизованим обличчям до реалістичних образів воїна в бойовому обладунку.

УIII ст. до н. е. - IV-V ст. н. е. культуру скіфів витісняла культура кочових сарматів. їх воєнна ідеологія ґрунтувалася на культі вогню, коня та меча - уособлення бога війни та на анімістичних уявленнях. У нечисленних курганах-похованнях сарматів було знайдено речі античного походження, що свідчить про активність, мобільність культури та її здатність до плідного культурного діалогу.

Світобачення сарматів представляє поширений із І ст. до и. е. так званий звіриний бірюзово-золотий стиль, У ньому переважали образи тварин (найчастіше у боротьбі), а сакральні, культові речі (парадні зброя та вузда, вбрання жриць, прикраси з поховання вождів) прикрашалися інкрустацією коштовними і напівкоштовними каміннями або емаллю. Наявність у цьому стилі зображень антропоморфних образів і античних божеств (навіть у спрощеному вигляді) відбиває певне сприйняття античної картини світу.

Великий внесок у культурний полілог на наших теренах із VII ст. до н. е. зробила антична давньогрецька культура. її світоглядною основою був космологізм: розуміння космосу - Всесвіту - як цілісності, впорядкованої та структурованої за законами порядку, гармонії та краси. Відповідно до антропоцентризму античної культури невід'ємною складовою космосу, стрижнем картини світу, призмою її бачення та розуміння була людина. Вона поставала як своєрідний мікрокосмос, також відзначений впорядкованістю, гармонійністю та красою. В образі ідеальної людини закарбовувалася ідея калокагатії- нерозривного єднання довершеного фізичного і духовного розвитку, добра та краси.

Єднання колективізму та індивідуалізму зумовлювало нерозривність людини та полісу, наявність такої риси античної культури, як агональність - змагальність, що відбивала прагнення досягти вершин фізичного та духовного розвитку передусім для ствердження вищості свого полісу та його спільноти.

Особливого забарвлення культурі надало суперечливе поєднання розвинених рабовласницьких відносин і демократичних республіканських настанов, які визначали буття лише вільних громадян давньогрецького полісу. Демократичність культури, зокрема, позначилася у тому, що людина могла сама, без посередників звертатися до богів (прошарку жерців фактично не було).