Розділ «Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи»

Світоглядною основою античної культури була розвинена та структурована міфологія. Вищий щабель давньогрецького пантеону посідали антропоморфні олімпійські боги. Інший рівень міфологічної ієрархії займали герої - нащадки зв'язків богів і людей, захисників общин і родів. Нижчий щабель міфології представляли напівфантастичні істоти, які поєднували світи природи та людей, утверджували їх універсальний зв'язок, - наяди, дріади, кентаври, німфи, сирени, сфінкс тощо. Така міфологічна картина світу була близькою до міфологічних уявлень давніх слов'ян.

Антропоцентризм і злиття індивіда та спільноти як основи античного світогляду виявилися адекватними високій громадянській свідомості української спільноти. Своєрідними єднальними ланкам між українською та давньогрецькою культурами можна вважати також ідеал калокагатії та спрямованість особи на самоствердження і саморозвиток.

Особливо важливим у культурному доробку Давньої Греції було закріплення алфавітної писемності. Це зробило знання доступним, дозволило зафіксувати інтелектуальний (філософський, науковий, мистецький тощо) доробок античності і зберегти його, а через століття зробити його значущою складовою національної української освіти.

У І-II ст. н. е. територія Північного Причорномор'я увійшла до складу Римської імперії, сповнилася духом римської культури. Визначальними в ній були такі ознаки, як космополітизм, утвердження державних ідеалів та ідеалу зрілої людини - воїна, підданого імперії, централізація культури та водночас її диференціація на культуру центру та культуру провінцій (які синтезували римську та місцеві, тубільні культури), різнобарвних релігійних орієнтацій унаслідок урізноманітнення пантеону божествами підкорених народів тощо.

У світоглядному, релігійному розмаїтті все більшої значущості на українських землях набувало християнство, центрами якого були Ольвія, Тірас (Акерман), Пантикапей (Керч), Херсонес та ін. Завдяки зв'язкам із спадкоємицею античності - Візантією з її християнською парадигмою світосприйняття - християнству судилося стати визначальним для української спільноти в подальшому.

4. Культура давніх слов'ян

Із II тис. до н. е. з індоєвропейського кола почала виокремлюватися праслов'янська спільність, представлена, зокрема, чорноліською культурою початку І тис. до н. е. Ця високорозвинена землеробська культура мала значний досвід в обробленні бронзи, заліза та залишила після себе величезні укріплення - "знаки" постійної загрози кіммерійців.

У І тис. н. е на українських землях склався активний культурний полілог. Велику роль у його формуванні відіграли переселення слов'ян, що сягнуло Балкан, Ельби та Одеру, Волги та Двіни, вплив культур аланів, готів, гунів, угрів, булгар, які змішувалися із місцевими культурами, та кочових тюркських культур. Це вело до несталості життя, постійної загрози руйнування культурного надбання. її наочним вираженням є Змієві вали - мегалітичні оборонні споруди біля приток Дніпра.

На думку дослідників, джерела слов'янської культури сягають зарубінецької культури (яку датують умовно II ст. до н. е. - ІІ/Ш ст. н. е., верхів'я Придніпров'я) та багатоетнічної черняхівської (близько II -ІУ/У ст. н. е., за деякими джерелами - до VII ст. до н. е.). її особливістю було формування ранньокласового суспільства, ієрархічної влади та укладання воєнних союзів між етносами-племенами. Це дає підстави говорити про державу антів як один із перших зразків тубільного державотворення.

Світоглядним стрижнем черняхівської культури були розвинені анімістичні уявлення, що відбивали розуміння людського життя як циклічного, поєднаного з природою. Це підтверджує наявність побутових речей і зброї у численних могильниках.

Мирний спосіб життя надав можливість удосконалити землеробство (вирощувати різні злакові та технічні культури) і скотарство (розводити велику рогату худобу), ремесла, опанувати різні техніки оброблення кольорових металів І сталі. Про наявність певних знань щодо сутності природи та людини свідчать знахідки знарядь найвірогідніше медичного призначення.

Торговельні контакти пов'язували черняхівську культуру з античними Тірою, Ольвією, Боспором, про що свідчать знахідки римських монет, античні амфори, з Балтією - звідки ввозили вироби з бурштину та запозичували досвід у сфері кольорової металургії.

Наприкінці IV - V ст. черняхівська культура занепала під навалою гунів.

Власне слов'янські культури складаються у VI-VII століттях. Перші звістки про слов'ян - антів (які мешкали на території від сучасної Молдови до лісостепу Лівобережжя), склавинів (південно-західних слов'ян) і венедів - залишили історики Пліній Старший, Тацит, Йордан. Літописи Київської Русі оповідають про дулібів (волинян, бужан), сіверян (на Лівобережжі Дніпра), древлян (на Волині), хорватів (у Верхньому Подністров'ї, Прикарпатті), уличів, тиверців і полян. Необхідність захисту та здійснення спільних військових походів на Візантію, на землі від Балкан і Рейну спричинила укладання союзів між цими племенами та формування воєнної демократії.

Консолідуючою силою, що в VI-VII століттях об'єднала слов'ян навколо Києва, стали поляни. Основою слов енського союзу була єдність матеріального і духовного життя.

Значна інтенсифікація землеробства була пов'язана з удосконаленням рала, серпа та новою двопільною системою, створенням жорен. З розвитком землеробства та військової справи був пов'язаний і розвиток ремесел, зокрема гончарства та ковальства.

Слов'яни мали схожі форми поселень і дерев'яних жител. Кутами або стінами вони були орієнтовані за сторонами світу, обмазувалися глиною та покривалися хмизом, очеретом, соломою. Центром житла було вогнище, що відбиває значущість культу родинного вогню. Із середини І тис. до н.е. у житлах зводили кутові глинобитні печі. Обов'язковими в господарському комплексі були приміщення господарського призначення, ями-погреби для зберігання їжі.

Близько VI ст. складається тип укріплених поселень-городищ. Вони були адміністративними, торговельними та ремісничими центрами, які поступово оточувалися поселеннями-посадами. Такі протоміста мали певне планування: групове, яке відповідало родинним зв'язкам, і рядове, вуличне, яке відбивало перехід від родової до сусідської общин и.

Усний характер культури слов'ян значно ускладнює реконструкцію їх релігійних уявлень (в їх фіксації не була зацікавлена й сакральна письмова християнська культура Київської Русі). Дослідники вважають основою релігійного світогляду давніх слов'ян пантеїзм - обожнення природи. Особливо шанованими були природні стихії - вода як джерело життя та вогонь - символ сонця, блискавки, сили, що очищує. Це зумовлювало специфіку поховальних обрядів-за уявленнями слов'ян, спалення небіжчика та подальше поховання залишків було засобом захисту від злих сил, очищення і торування шляху до царства світла та вічного спокою.

Слов'яни розуміли людське життя як повторюваний природний цикл, уважали збереження душі запорукою його одвічності. Душа доброї людини перевтілювалася в добрих духів дерева, птаха, заслуговувала на прилучення до світу природи, на вічне життя, душа злої - ставала рабом. Таким чином, анімізм слов'ян містив потенційні паростки християнського світобачення.