Розділ «Тема 2. Українська культура як самобутнє явище»

Суспільне явище - мова - є не тільки головним способом передавання інформації, а й способом визначення якості цієї інформації, тим, що багато в чому зумовлює життя людей. В Україні значущість мови визнавалася багатьма вченими, які бачили в ній чинник об'єднання спільноти, виявлення національної психіки. Український історик, релігійний діяч/. Огієнко наводив багато прикладів вияву національного духу в українській мові. Зокрема, він розкрив зв'язок слова "дружина" зі статусом і роллю жінки в українському суспільстві. Ним доведено, що серед слов'янських мов українська мова найбільш багата на лексику, найвиразніша на синтактику. Вона визнана однією з наймелодійніших мов світу. Багатою є і синоніміка української мови.

Мова в будь-якому суспільстві виконує такі функції: культуротворчу, етнозберігальну, комунікативну, пізнавальну, ідентифікуючу, інтегративну та дезінтегративну. Вона функціонує у вигляді рідної мови, мови національної та мови державної, а також мови міжнаціонального спілкування.

Нація, національна культура, національна мова - явища настільки взаємопов'язані, взаємозумовлені, що наслідком зміни або зникнення мови може бути не тільки трансформація культури і буття нації, а й їхнє зникнення.

Українська мова як різновид слов'янської мови (разом із ще 12 мовами) входить до складу індоєвропейської мовної системи. Учені, які визначають Київську Русь як поліетнічну державу, стверджують, що українська, білоруська, російська мови (вони належать до східнослов'янської групи мов) виникли незалежно одна від одної, є самостійними мовами. Тому ще до XI ст. населення, що мешкало на території сучасної України, мало власні специфічні мовні елементи, які згодом забезпечили самобутність української мови.

Українська мова успадкувала з праслов'янського мовного світу власний базовий лексичний фонд, розвиток якого забезпечували й іншомовні впливи. Етнокультурна консолідація у ХІУ-ХУІ ст. посилювала мовну єдність українського народу. Але мовна ситуація в Україні не була однозначною надалі. Місце і роль мови в житті народу в різні історичні часи або поширювалися, або звужувалися, що зумовлювалося мовною політикою держав, яким була підпорядкована країна, зміною етнічної структури населення України, силою впливу інших мов та мірою визнання українцями їхньої значущості тощо.

Бездержавність українського народу, його підпорядкування іншим державам, політика денаціоналізації, яку здійснювали ці держави стосовно України, спричиняли зниження статусу української мови. ХУІІ-ХХ ст. характеризує тенденція обмеження, заборони використання української мови практично в усіх галузях духовної діяльності, її функціонування охоплювало лише сферу спілкування нижчих верств населення, а також сільське середовище. Практично це був період лінгвоциду (знищення мови), коли мову забороняли, принижували її статус та престиж, переслідували її носіїв, позиціонували її як копію іншої мови.

Головною силою, яка забезпечувала збереження української мови, сприяла її розвитку, були селянство, а також частина міського населення. До речі, саме селянство вважається культурологами, визначальним осередком, де функціонували цінності традиційної національної культури, жив національний дух.

Процес втрати навичок уживання національної мови поступово призводить до руйнації національної культури, яка, як і мова, відчуває свою другорядність, нездатність створити щось значуще, істотне. Перехід мови до розряду наріччя, відмова від неї як національного ідентифікуючого начала спричиняють знищення одного з провідних механізмів передавання, розповсюдження, збереження, споживання цінностей національної культури, а найголовніше - творення її нових цінностей.

4. Національна ідея

Не є таємницею, що народ єднають спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному і спільні плани на майбутнє. Тому проблема формування й підвищення національної свідомості та самосвідомості завжди залишається визначальною для збереження і розвитку нації та національної культури. Усвідомлення сутності, сенсу існування свого народу, усвідомлення його самобутності й неповторності завжди виступало чинником прискорення національного культуротворення.

Для України, яка мріяла про власну державу, особливо значущою є ідеологічна єдність, утворення якої неможливе поза національною ідеєю. її зміст визначає властиве українцям прагнення Правди, Волі, Долі, що протягом усього часу спрямовувало історичний шлях народу.

Багатовікове чужоземне панування не могло не викликати в українського народу потреби у Волі, Правді, Долі. Ідея Волі, Правди, Долі для українців - головна ідея життя.

Воля є для них уособленням самоповаги, рівності та поваги до будь-якої людини. Завдяки Волі забезпечується максимальна реалізація особистості на основі її активної діяльності, її відповідальності за досягнення високих результатів. Воля розуміється як свобода, що починається тоді, коли людина долає свої примхливі бажання завдяки само-примушуванню, самодисципліні, силі духу, сформованих самовдосконаленням.

Воля не існує без Правди, у якій об'єднані істина і справедливість. Справедливість - це рівність кожного й усіх, це рівність умов життя кожного й усіх. Рівність конкретної людини визначена її природними й розвиненими здібностями. Істина асоціюється з тим, що відповідає уявленню про реальну дійсність.

Правда постає як підґрунтя Долі можливості самореалізації кожної особи, пов'язаної з її особистісними бажаннями, волею, розумом. Доля в кожного своя, вона залежить від успадкованих і набутих можливостей людини. Самоствердження особистості завдяки улюбленій праці та досягнення результатів, що мають цінність для родинного кола (а опосередковано й для суспільства) - вияви щасливої Долі. А такою вона може бути тільки за умов наявності Правди та Волі. Водночас Правди та Волі не можна здобути без щасливої Долі.

Реалізація ідеї Волі, Правди, Долі можлива лише в державі, демократичний устрій якої забезпечував умови для вдосконалення та самореалізації кожної людини, надавав їй широких прав і захищав її. Воля, Правда, Доля кожної людини є для українців органічним продовженням Волі, Правди, Долі всього народу. Воля, Правда, Доля народу забезпечують Волю, Правду, Долю кожного індивіда. Отже, для українського народу важливим є життя в таких суспільних умовах, які спрямовані на поєднання державних інтересів та інтересів особистості, базуються на рівноправності та незалежності

Безумовно, українська національна ідея не ототожнюється з українським менталітетом, українськими традиціями та чеснотами. її покликанням є забезпечення українського самоздійснення, реалізація національних інтересів у всіх сферах буття. Свого часу літературознавець Ю. Шевельов стверджував, що єдиний спосіб для України заснувати реально в русі людства - витворити та запропонувати людству власну концепцію доби. Тому в українській ідеї повинна бути закарбована максима українського самоздійснення на основі реалій сучасності і традиції, примирення минулого і сьогодення, бачення перспективи майбутнього.

Значення української ідеї підкреслював відомий учений Д. Донцов: "Брак свого... ідеалу і розміна його на ідеали свого хутору, повіту, фабрики... привели до того, що, мов кара, впав... на цілий народ новий бич Божий, меч більшовизму...". Вакуум, який утворюється через брак національної ідеї, неодмінно буде заповнений ідеєю чужинців, їхньою ідеологією.

Українська ідея здатна впорядкувати, гармонізувати, одухотворити безладний рух розшарованих мас суспільства, визначити орієнтири трансформації соціуму, мобілізувати народ на їх втілення.

Наприкінці ХІУ-XV ст. українська спільнота почала усвідомлювати себе єдиною етносоціальною цілісністю, головним завданням народу було проголошено визволення від польської залежності і зміцнення православної віри. УХУІ-ХУІІ ст. головною силою, яка уособлювала ідеали, прагнення українського народу, було козацтво. Воно спромоглося об'єднати українців ідеєю боротьби за збереження руської віри, за давні права і волю, яка не була повною мірою реалізована. Певним чином винною в цьому була українська еліта (частина аристократії, духовенства, козацької старшини), яка зрадила свій народ заради власних інтересів. Суспільство опинилося в стані "роздвоєності", різновекторності духовних орієнтирів, втрати віри в національну ідею, знищення національних ідеологічних цінностей.