Розділ «III. МИСТЕЦТВО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ»

Підйом національної самосвідомості на Русі у XV ст. асоціювався з ім'ям іконописця Андрія Рубльова (бл. 1360 – бл. 1430). Створені ним зображення апостолів на фресках Успенського собору у Володимирі (1408) вирізняються почуттям власної гідності, добротою облич, упокореною споглядальністю і прагненням близької взаємодії. Лінійні ритми та ніжність теплих тонів відповідає оспівуваному ідеалу душевної м'якості та моральної чистоти. Вже в цій роботі Рубльова проявився той гуманізм, який став основною рисою його творчості.

У образах Звенигородського чину “Спас”, “Архангел Михаїл”, “Апостол Павло” втілені почуття смутної меланхолійності, осяяної ніжності, внутрішньої споглядальності. На відміну від Феофана Грека Рубльов доносить до глядача свою абсолютну віру у досконалу красу та довершеність божественного світу. В просвітлених чистих фарбах, тонкій лінії малюнка, чіткій пропорційності Звенигородського чину відчувається свіжість та поетичність.

Жадану для Русі цієї доби ідею об'єднання, соборності як способу духовного життя втілено Рубльовим у знаменитому шедеврі “Трійця” (1422–1427). Майстер відмовився від властивої його попередникам тра-

Андрій Рубльов. Трійця. 1422–1427

диції оповідального представлення сюжету явлення св. Трійці Аврааму і Сарі. Він акцентував момент єдності, уособлений трьома схиленими головами ангелів, що символізують духовну згоду, та вписуванням композиції у форму кола. В іконі звучить також тема благословення жертви, упредметнена чашею на столі, що означає прийняті Христом страждання. Колірне рішення ікони маркує кожного з персонажів святої Трійці, випромінює дивовижною гармонією блакитного, золотаво-охристого і багряно-рожевого відтінків осінній смуток жертовності життя.

Глибокий гуманізм, сила і людяність образів Андрія Рубльова поступились місцем у давньоруському живописі кін. XV – поч. XVI ст. тріумфальній життєрадісності творчості художника Діонісія (бл. 1440 – після 1501). У знаменитій іконі Діонісія “Розп'яття" в її витонченому лінійному ритмі та ніжній піднесеності колористичного рішення торжествує незаперечна перемога воскресіння над смертю. Житійні ікони “Митрополит Петро' і “Митрополит Олексій" з фронтальною урочистою позою, нарядним одягом, домінуванням білого кольору, репрезентативністю образу наближаються до парадного портрету. Фрески собору Різдва Богородиці Ферапонтова монастиря (1500–1502) ілюструють гімни, складені на честь Богородиці. Ритмічність співу Діонісій передав циклічним повторенням композицій у архітектурному просторі храму. Провідна тема сюжетів, представлена гімном “Про тебе радіє”, виявлена ширянням видовжених легких силуетів, радісним багатством яскравого колориту, емоційною схвильованістю жестів і поз. Піднесена емоційність образів Діонісія стала тріумфальною кульмінацією розвитку давньоруської мистецької традиції.

3.2. Мистецтво романського Середньовічна

Християнство, яке заклало радикально нові підвалини уявлення про місце людини в світі, стало духовною основою також і європейської культури. Християнське віровчення, що визнавала в людині особистість, сприймало її як уособлення божественного начала, лягло в основу західної культури. Догмат Боговтілення вплинув на усвідомлення самоцінності людини, на яку падає відблиск божественного Абсолюту. В основі духовного універсалізму християнства лежить виправдання свободи людини, ідея невід'ємності її індивідуальних прав. Реальна земна людина в усій неповторності її особистих рис розглядається в християнстві як виняткова і незаперечна цінність. У цьому сенсі феномен європейської культури є невіддільним від християнського світогляду.

Втім підґрунтя європейського індивідуалізму було закладене ще в добу неолітичної революції. Особливості геокультурного простору Південно-Східної Європи не викликали необхідності ведення колективного господарства і перерозподілу продукції, уможливлюючи досить ефективне існування кожної конкретної автономної сім'ї. Як зазначає Ю. Павленко, величезне значення мала також індоєвропеїзація прадавньої Європи скотарськими племенами північнопричорноморських степів: оскільки худоба завжди була власністю окремих сімей, то досвід скотарства суттєво підвищував міру індивідуалізації економічного життя спільноти, сприяв укоріненню персоналістичних основ соціокультурного буття.

У результаті, варварський світ Європи активно демонстрував індивідуальну свободу основної маси населення, яке спиралося на власні домогосподарства і брало участь у громадському житті своїх соціальних утворень. Відносини у варварському світі первинно індивідуальні. Поселення германців, кельтів, норманів утворювалися відмежованими одне від одного подвір'ями: розбрати між сімействами-дворами становлять чи не основний мотив ірландських саг. Воїни тут виявляли свою мужність у міжусобних звадах. Навіть у військових походах вони намагались самостверджуватися відчайдушними індивідуальними подвигами, мало озираючися на спільний план дій. Харизма вождів ґрунтувалась не на їх сакралізації, а на власній гідності, мужності, рішучості, готовності завжди бути попереду. Служіння у варварському світі передбачало обов'язок не перед державою, а перед вождем, тобто спрямовувалося на індивіда. Це, як стверджує П. Сапронов, пов'язувало людей відносинами вірності, що стала вищою цінністю європейського рицарства і визначила взаємини васала і сеньйора, чоловіка і жінки, рицаря і Прекрасної дами, людини і Бога.

Дух індивідуалізму в подальшому набув міцності в численних європейських містах, середовище яких сприяло формуванню прагматизму, підприємливості, практичного розрахунку, здорового глузду, самовпевненості, нехтування інтересами інших. Тут конкретна людина могла знаходити опору лише у самій собі, шляхом встановлення особистого неопосередкованого зв'язку із Богом. Європейська соціально-політична система визнавала певну незалежність власності від влади. Жодна з суспільних сил (релігійна, феодальна і міська влада) не могла отримати панівного становища, не могла остаточно підпорядкувати собі організацію економічної діяльності. Це розширювало можливості соціального маневру особистості, уможливлювало ситуацію її вільного вибору між різними суспільними силами, продуктивної самореалізації у різних сферах діяльності. Багатоцентровість влади в її західноєвропейській моделі є певною мірою тотожною західнохристиянській релігійній картині світу, в якій крім раю і пекла, існує чистилище, що задає можливість вибору, виправлення або нейтральної поведінки людини. В той же час у східному християнстві двовекторність потойбічного світу корелює з реальною теократією і мінімальним соціальним маневром.

Індивідуалістична ідея пронизала навіть західноєвропейську інституцію шлюбу, в якому безкінечність пошуку особистого щастя цінується вище соціальної стабільності й впорядкованості. Як зазначає Дені де Ружмон, європеєць надає великої ваги пристрасті, романтичному коханню. Якщо людина на Сході намагається в першу чергу зберігати сімейну традицію, спільність роду, то європеєць, не замислюючись, їх руйнує в погоні за примарою Прекрасної дами, вічної жіночності, шалу почуттів.

Зміцненню індивідуальної свободи в західнохристиянській культурі сприяла також релігійна установка на працю й матеріальне накопичення при засудженні витрати грошей на мирські втіхи, яка пізніше стала утверджуватися в руслі протестантської реформації. Протестантизм не тільки стимулював нагромадження капіталу, високоефективне виробництво шляхом релігійної санкції трудової діяльності, релігійної етики накопичення і підприємництва, свідомої самоцінної праці як релігій-

Церква Нотр-Дам па Гранд в Пуатье. 1130-1140

ного покликання і морального обов'язку особистості, що втілилося у відомому гаслі “В ім'я Бога і прибутку”. Протестантизм, в першу чергу, поставив проблему самоформування особистості.

Протестантська ідея абсолютної гріховності й мізерності людини урівняла соціальні шанси всіх людей, позбавила феномен суспільної нерівності релігійної санкції, сприяла конкуренції й змагальності всіх і кожного. Отже усвідомлення гріховності людської породи зняло проблему заданості індивіда соціальним статусом і акцентувало те, що людина може чимось стати лише в результаті власних зусиль. Протестантська етика підтримала автономність людини, її ініціативність і підприємливість, відповідальність особистості за них перед Богом, який слугує внутрішньою опорою людини у подоланні перешкод на її драматичному життєвому шляху до спасіння.

Основні параметри західнохристиянського індивідуалізму втілено у міфологемі Робінзона, яку прекрасно проаналізовано культурологом П. Сапроновим. Роман Даніеля Дефо про Робінзона Крузо розкриває зміст екзистенції європейської людини. Самотність героя, відсторонення від світу і людей є результатом його абсолютного розчинення в бізнесі та власності. Предметом його інтересу на острові є лише те, що може стати об'єктом підприємницької активності. Повне оволодіння островом і його багатствами стає рушійною силою його життя. Своє благополуччя Робінзон здобуває сам: у цьому маленькому світі він хазяїн і робітник. Він пристосовує його до себе, оцінює своєю власною міркою, підкорює власним потребам і ритмам життя. Його життєва позиція вкрай утилітарна: “Всі блага цінні лише тією мірою, якою вони здатні задовольнити наші потреби, і скільки б ми не накопичили багатств, ми отримуємо від них задоволення лише тією мірою, якою можемо їх використовувати”.

Благополуччя Робінзон розуміє чисто зовнішньо, як присвоєння світу, а не розкриття себе назустріч світові. Він перетворює людське життя на невпинний засіб здобування матеріального статку. У результаті – засіб стає метою і поневолює саму людину: задоволення власних потреб замикає особистість на собі, позбавляє необхідності в іншій людині поруч із собою (інший може існувати поруч допоки є одним із засобів задоволення потреб).

Церква монастиря Марія Лаах. 1093-1156

Отже, і серед людей Робінзон залишається замкненим на себе. Абсолютна самотність породжується абсолютним індивідуалізмом, який ізолює людину від світу. Європейському Робінзону не потрібний безлюдний острів, руйнівна сила його індивідуалізму перетворює на пустелю, хоча і цивілізовану й комфортну, будь-що. Робінзонада є міфом західнохристиянської людини в тому сенсі, що в ньому відображено модель стосунків індивіда з природним і людським довкіллям.