Розділ «III. Селянство»

В селах т. зв. руського права ріжницї між поодинокими селами мусїли бути значно більші, і maximum мабуть піднїмав ся значно вище, хоч часто бував покритий тою загальною формулою: «роблять що скажуть». Але бували й села з зовсїм малою панщиною: так селяне з королївського села Коровників, руського права, з перемишльської околицї, скаржачи ся на піднесеннє панщини, казали (в 1497 р.), що давнїйше робили тільки три днї, очевидно — до року[445]. В львівській землї в 1487 р. дїдич, за порозуміннєм з селянами, переводячи їх з руського на нїмецьке право, уставляє при досить низьких чиншах сїм день панщини й три толоки до року, що може вказувати на практиковану й перед тим невелику панщину[446].

Але поруч таких вказівок на панщину досить низьку уже почавши від середини XV в. ми починаємо стрічати вказівки на практику значно вищу. І так нпр. в с. Милованю, в Галицькій околицї, уже 1440 р. бачимо таких селян, що роблять день тижнево (sabbatinos dies laborat)[447]. Що правда, ся судова записка не визначаєть ся великою докладністю, але факт істновання в Галичинї уже в серединї XV в. тижневої панщини не підлягає нїякому сумнїву: в 1460 р. селяне з Медики (Перемишльської землї) скаржили ся на перемишльського старосту, що він обтяжає їх новими й незвичайними роботами понад «з давна прийняту й звичайну» однодневну панщину тижнево[448]: отже тут оден день на тиждень селяне робили уже здавна, а староста пробував підвисшити панщину ще більше[449]. А що се не було якесь виїмкове явище, показують нам постанови холмської шляхти 1477 р. (незвичайно важна памятка для тодїшнїх сїлянських відносин, цитована вже нами вище). На соймику в Краснім Ставі 1477 р. шляхта з повітів Холмського, Красноставського, Грубешівського й Щебрешинського для реґуляції селянських відносин постановила між иньшим:

«Постановляємо, що в цїлій Холмській землї кождий кметь має давати що року свому панови з лану на св. Мартина по пів гривни річного чиншу і по чотири курцї, на Рождество Богородицї по чотири сири і на Великдень по 24 яєць.

«Далї постановляємо, що кождий кметь з лана має свому панови робити по одному дню кождого тижня. Окрім того кождий чоловік з свого хлїба (себ то з осібного господарства, незалежно від того, чи воно ланове, чи меньше) обовязаний на ґрунтах свого пана робити (тут прогалина) два днї до року: оден день при сївбі озимій, другий при яровій, і жати на два серпи[450].

«Окрім того постановляємо, що кождий кметь обовязаний привезти свому панови до року чотири вози дерева — два вози на Різдво, а два на Великдень. Окрім того кождий селянин по черзї[451] має возити «повіз» (powosz, себто посилати фіри) свому панови, куди його пан пішле, але тільки в своїй землї, а не за границї Холмської землї.

«Також постановляємо, що кождий кметь обовязаний дати свому пану що року з лану по чотири кірцї вівса, свого власного, і за те вже кмети у всеї шляхти не будуть засївати своїм панам т. зв. poklodne (своїм збіжем).

«Окрім того кмети на зазив свого пана, на його харчах будуть робити толоки, скільки схоче пан і скільки буде потрібно.

«Про загородників же постановляємо так: кождий загородник з кождої загороди обовязаний дати свому панови шість грошей річного чиншу і робити з року на рік оден день на тиждень.

До сього додаємо, що кождий пан чи земянин може осадити своїх селян без панщини на вищім чиншу нїж півгривни (себто може заступити панщину вищим чиншом).

«Іще постановляємо, що кметї й селяне обовязані направляти своїм панам млини й гати, коли буде треба»[452].

Ся цїкава постанова стоїть під очевидним впливом практик сусїднїх польських земель, де подібні загальні нормовання з'являють ся значно скорше. З р. 1421 маємо ми постанови мазовецьких станів в Варшаві, що селяне всїх маєтностей, сьвітських і духовних, мають робити з лану оден день на тиждень, коли будуть покликані до того своїми панами[453]. З сусїднього Підляша, що також як і Холмська земля стояла під впливами польського права й кольонїзувала ся польською (особливо мазовецького шляхтою) ми маємо анальоґічну постанову, що походить мабуть з Казимирового правлїння, в Дорогичинській землї[454]. «Часу Витовта щастливей памЂти, читаємо тут, кгды ку саженью кмЂтове были везваны, теды 14 дни презъ еденъ рокъ вшелкій кмЂть зъ волоки робилъ въ повЂтЂ. Мы уставили, ижь вшелкій кмЂть зъ волоки на тыйдень мялъ робить єденъ день, а съ полвлочки на д†недЂли день; надъ то ино тако†кмЂте на чотыри толокы мають быть възваны въ рокъ»[455]. Не знаючи близшої дати сеї постанови, не можемо судити, чи вона стала ся по ухвалї красноставській, чи випередила її (могла й випередити її, при тій тїсній звязи, яка істнувала між Підляшем і Мазовшем — не тільки наслїдком міґрації мазовецької шляхти, але й наслїдком того, що Підляше, вправдї коротко, навіть належало до Мазовша, в 1440–1444 рр.). В кождім разї залежність і красноставської ухвали, й дорогичинської постанови від польських взірцїв (чи то згаданої варшавської постанови, чи иньших анальоґічних) не може підлягати сумнїву.

Від варшавської й підляської постанови красноставська ухвала ріжнить ся тим, що тим часом як перші дві ми маємо в формах санкціонованих правительством, холмська шляхта робила свою на власну руку і тому не могла так катеґорично розтягнути її на всї роди маєтностей, як перші дві. Вона зобовязує до держання її всїх панів, великих і малих, достойників і простих, під карою трох гривен; в досить обережній стилїзації хоче розтягнути свої постанови також і на державцїв королївщин, та тут, як показують пізнїйші люстрації холмських королївщин, ухвалена нею норма переведена не була. З другого боку вона, як бачимо, іде значно далї, як ті дві: вона нормує чинші й данини, а і в вимогах панщини йде властиво значно далї за одноденну панщину. Ті всї додатки, якими та однодневна панщина облїплена, значили на добре стільки як півдня тижнево.

А що великого скоку навіть при загально розвиненім апетитї на панщину не могло стати ся, і загальна постанова не могла стати на рівени тодїшнїх maximum-ів, лише більше посереднїх норм, то з того виходить, що в Холмщинї уже в третїй четвертинї XV в. панщина вагала ся дуже часто між одним і двома днями на тиждень, без ріжницї в селах нїмецького й руського права, очевидно. А подібно мусїло бути і в сусїднїх частях Львівської та Белзької землї, та і в західній части (руської) Галичини, де уже в другій половинї XV в. починають ся нарікання селян на перетяженнє панщиною (розумієть ся, маємо їх тільки з королївщин, а в приватних маєтностях могло бути й ще гірше)[456].

Подібні картелї шляхти, як маємо в красноставській ухвалї, мабуть мали місце і в деяких иньших землях. За всїм тим одначе зіставали ся значні ріжницї між поодинокими землями, і в границях самих земель. Головно, що такі ухвали не могли мати формальної сили для королївщин та духовних маєтностей. Тим часом неодностайність, при такім шрубованню сїльських обовязків, тільки збільшала незадоволеннє, а з тим — утечі селян, і се підтинало шляхетську полїтику. Тому для заведення більшої одностайности шляхта хапаєть ся соймових ухвал. На жаль, всї прецеденції для нас пропали, маємо тільки дві голі ухвали на соймах 1519 і 1520 рр.

На Торунськім соймі 1519 р. постановлено; всї селяне, в селах чи королївських чи його підданих всякого стану, які досї не мали тижневої панщини, від тепер мусять з лану робити що тижня оден день на короля чи на своїх панів; ся постанова одначе не дотикає тих селян, що евентуально роблять уже на короля чи на своїх панів більше як оден день на тиждень. Свобідними від панщини лишають ся тільки ті селяне, яким уже давнїйше замінено панщину данями грошевими, хлїбними чи якимись иньшими[457].

Ся постанова на другім соймі — в Бидґощі була відновлена й дещо доповнена: в сїй новій постанові виразно сказано, що духовні маєтности підлягають її також, та загострено ще більше можливість виїмків: від панщини можуть бути вільні тільки ті селяне, які викажуть ся спеціальним привилеєм на заміну панщини грошевим чиншом[458].

Постанови сї дуже характеристичні. З них видно, що вже тодї панщина в ріжних маєтностях вийшла понад однодневну панщину — робили вже по кілька день на тиждень (plures dies in septimana). Зрештою се й a priori можна було б напевно сказати: коли уже в другій половинї XV в. пани й державцї не задоволяли ся однодневною панщиною, то до 20-х рр. XVI в. мусїли значно в підвисшенню її поступити. Оден день на тиждень — се в очах шляхти був той minimum панщини, який доконче треба перевести скрізь, аби можна було дальше повисшати роботні обовязки селян, і то хто зна — чи ставили вони від paзy такий низький minimum, — чи не знижено його доперва в соймовій діскусії.

З другого боку дуже важна ся постанова, що від панщини можуть бути свобідні тільки ті селяне, які мають спеціальний привилей на заміну панщини грошевим чиншом: се відкривало дорогу панщинї (о скільки вона вже й перед тим не знайшла туди дороги) до переважної маси привілєґіованих сїл — нїмецького й волоського права, бо їх осадчі привилеї давали вільність від панщини, але при тім не було звичайно мови про викуп панщини чиншем[459]. Далї, вона давала можність наново заводити тижневу панщину там, де вона вже була викуплена грошевими чиншами чи данинами, чи певними спеціальними послугами й роботами на підставі устних умов, бо соймова постанова жадала спеціального привилею, і то з переводом панщини тільки на грошевий чинш. Отже вона давала всїлякі підстави ломити без церемонїй письменні привилеї, устні угоди й практики селянського оподатковання.

Треба одначе сконстатувати, що в дїйсности ся торунсько-бидґощська соймова постанова в житю не була так консеквентно переведена, як того собі бажали соймові стани. З люстраціями королївщин в руках можемо сконстатувати, що подекуди задержані були й пізнїйше спеціальні роботи, замість тижневої панщини. З другого боку, хоч ся постанова заводила однодневну панщину як minimum лише, стрічаємо випадки (чи дуже часті були вони, в тім можна сумнївати ся), де правительство, відкликуючи ся до сеї постанови, противило ся вищій панщинї над однодневну[460].

Дивним може здавати ся, що запровадивши однодневний minimum для всїх маєтностей Корони в 1520 р., шляхта з дальшим розвоєм панщини не постарала ся новими соймовими ухвалами підносити сей minimum. Торунсько-биґощська конституція зістала ся на сїм полї першою й заразом остатньою. Не знаючи, чи порушувала ся на пізнїйших соймах ся справа, не можемо сього явища на певно пояснити, хиба здогадувати ся. Може низький рівень minimum-a, або та обставина, що на практицї він став обосїчною зброєю — себто що до нього відкликували ся і против збільшення панщини, знеохотила шляхту до дальшої акції в сїм напрямі[461].