Розділ «III. Селянство»

В однім з сїл сеї маєтности — Коршеві знесено двірську рілю (зістало ся лише кошеннє сїна, сторожа, фіри), землю роздано селянам, а селяне платили за те з лану 210 гр. чиншу, а огородники 10 гр. з морґу[543]! Фільваркове господарство в сїй волости взагалї не було розвинене[544], осадні плати більше меньше відповідають волочній уставі; але оподаткованнє три рази вище від неї…

Полишаючи иньші села з тим обовязком «робити що скажуть»[545], пригляньмо ся інвентарям з означеннєм числа днїв панщини.

Маємо села дворищні. В однім (Цевів Луцьк. пов., 1573) дають нпр. з дворища по 6 гр., 8 мац (два кірцї) вівса і курей, а роблять що дня, з чим скажуть. В иньшім (також в Луцькім пов., 1582) при подібних же данях, робити на тиждень пять день і посилати фіри, а огородники роблять 3 днї тижнево (зимою два), і дають по 3 гр. і по курцї[546]…

Інтереснїйші для оцїнки висоти оподатковання будуть села волочні. Тут триденна панщина з волоки виступає як середня норма в другій пол. XVI в. М. Буремль в пов. Луцькім (1573), при чиншу 6 гр. і 4 мацах вівса з волоки, має три днї панщини[547]. С. Митища (1582, там же), при 30 гр. чиншу й підводах має роботу що дня до полудня або по обідї[548]. В с. Когильнї й ин. під Володимиром (1590) при такім же податку як в Буремлї і подібних, мають роботи три днї зимою, а чотири лїтом, загородники роблять два днї тижнево[549].

Волочні господарства в 2-ій пол. XVI в. дроблять ся поволї, і се роздробленнє й тут несе з собою побільшеннє оподатковання. Трохденна панщина стає більше меньше нормою для півволочного або навіть півланового господарства, а для волочного 5–6 днїв тижнево або й вище. Так в маєтности Ружинській (Володим. п., 1606) уже на початку XVII в. з півлану, при 12 гр. чиншу і ріжних дрібних натуралїях, роблять чотири днї тижнево («а рано выходити»), а при пішій роботї пять, крім того пять толок і підводи! Інвентар з тогож року села Виткович кн. Черторийского, з Луцького пов., дає нам грошевий еквівалєнт таких великих обовязків — за роботу й підводу дають з волоки по 8 золотих, окрім сїна, меду, десятини від свиней і ріжних дрібнїйших натуралїй[550].

Сї інвентарі замітні тільки своєю ранньою датою, зрештою ж їх норми не стоять однаково. Так в інвентарі с. Шпакова (Луцьк. пов., 1631) роблять з волоки що дня конем, окрім того ще оден пішо; під час жнив три днї на тиждень мають жати по дві жінки з волоки, три по одній; оранки по чотири днї тижнево; окрім того толока й підводи, але чиншів і даней майже нема. З півволоки половина, але в жнива і з півволоки мають робити два днї таки по двоє. В иньшій маєтности з півволоки роблять три днї тижнево, четвертий день толока, і ще підводи. В третїй — теж три днї, але при досить значних податках — 15 гр. і корець вівса з півволоки; з волок раховано дани у двоє, а днїв пять на тиждень[551].

Трохденна панщина з півволоки, з ріжними додатками в данями, великість яких вагаєть ся, але може бути рахована на 30 гр. з півволоки пересїчно, може уважати ся середньою нормою для Волини першої половини XVII в. При тім не треба забувати, що інвентарі списували ся для оборони між иньшим і самих селян від надужить арендарів, і в дїйсности селяне робили значно більше. В однім документї (1630 р., Луцького пов.) властитель скаржить ся на арендаря, що той обтяжає його селян над інвентар, побирає вищі податки, каже їм занадто богато ходити з фірами, селян волочних і півволочних цїлий рік мало не що день змушує до двірської роботи, «а робечи ними[552] увесь тиждень, потомъ въ суботу, противко недели до торговъ околичныхъ на подводу выганять кажетъ», або в иньших справах посилає, так що селяне «и въ недилю не порожнюють». Иньший властитель скаржить ся на свого державця, що той над інвентар, де селяне обовязані з півволоки орати в однім тижнї три днї, в иньшім чотири, каже їм з півволоки орати волами три днї на тиждень, а других три днї знову робити або волами або пішо; обтяжає їх незвичайно підводами, накидає їм ріжні додаткові обовязки, змушує до роботи в сьвята й недїлї, застережені умовою, а навіть і на самий Великдень, і т. и.[553] Одним словом панщинне пекло бачимо в сїм часї й тут уже в повнім розгарі.

Инакше було на Поднїпровю та на Побожу. Навіть в лїпше й тривкійше скольонїзованому та загосподарованому Полїсю фільварчане господарство в 2-ій пол. XVI в. стояло ще дуже слабко, а з тим і в обовязках селянства панують форми данні, панщини ж іще дуже мало, майже нема. В степовім же поясї, з кінцем XVI в. бачимо лише перші завязки панського господарства; переважна маса осад сидить на свободї, і оподаткованнє або не істнує, або дуже низьке. Волочної поміри не видко нїде, а яку репутацію мала вона тут, показує характеристичний епізод, записаний в інвентарі Слободищанської лятіфундії Тишкевичів в Житомирськім повітї, з кінця XVI в. (1593). Коли ревізор зібрав «міщан» (були то властиво селяне) Старого й Нового Слободища «в громаду» й візвав їх, аби дали помірити свої ґрунти на волоки, а себе й свій інвентар — вписати до реєстра, «вся громада крикнула: Боже того борони, Боже того борони, аби ми то мали робити, щоб взяти свої ґрунти волоками, а свою родину дати вписати в реєстр! То річ неможлива, аби коли мали списувати нас, людей свобідних, наших дїтей і наше майно і заводити собі в неволю. Батьки наші і ми самі мешкаючи постаріли ся, а того не тільки не бачили, анї й слиху не мали, аби нас так підступно (wymyslnie) перевели на волоки: ми, яко люде вільні, зараз дамо нашому теперішньому панови по двадцять грошей, вийдемо і підемо, куди схочемо, а тут сидїти не будемо, імен наших списувати не дамо і бувши людьми вільними, в неволї бути не хочемо». А коли дїдич почав їх гамувати, люде не слухали й «зачали всї бунтовати ся», так що треба було і з тими реєстрами і з поміром ґрунтів дати спокій[554].

Опись овруцького замка з 1552 р., описуючи кількадесять сїл панських і великокняжих, дає досить докладне понятє про тутешнє, полїське господарство. Підставою оподатковання служить або «служба» (инакше «потуг», рівнозначне з дворищем), або «дим»- Панує медова дань і грошевий чинш. Панщина незвичайно рідко згадуєть ся. Окрім замкових селян на службі поденицькій, що роблять кілька день до року на замковім фільварку, між селами згадуєть ся лише одно, де люде не дають нїяких даней, «одно толоки служатъ», та кілька «двірцїв» (фільварків), які їх власники, за браком своїх підданих, «наймом» оруть. Правдоподібно, таких сїл, де малі «двірцї», на «виживленнє» дїдича обробляли ся «толоками», чи певною річною роботою підданих, було й більше, але про розвій фільварчаного господарства і панщини все таки не може бути мови. Про оподаткованнє докладного суду не можемо собі виробити, бо не маємо анї докладної великости ґрунтів, анї числа господарів в таких «димах», чи «службах», анї, нарештї, не можемо переложити на гроші медової дани[555]. Виглядає воно так: в с. Гладковичах припадає на потуг два дими, на дим 6 гр. і коло відра меду пересїчно. В Хабнім на потуг трохи меньше як 2 дими, на дим 22 гр. і ¾ кади меду; в Патечах на потуг 4½ дими, на дим копа грошей, нїчого більше; в Беховичах на «службу» 4 дими, на дим 30 гр. і 5/8 кади меду, і т. и.[556] Як бачимо оподаткованнє дуже ріжнородне.

Кілька інвентарів панських маєтностей з Житомирського Полїся з пізнїйших десятолїть (80-90-х рр.) показують теж саме: в однім селї дають медову дань, трохи більше як по відру з господарства, в другім — по 12 гр. і меду около 1/3 відра на господарство, і окрім того підводи, «більше нїчого»[557].

Подібне бачимо й над Днїпром, в околицях Київа й Остра. В інвентарях 1552 р. знаходимо два села під Київом, де люде оруть кілька днїв до року на замковім фільварку (в однім селї по 3 днї, в иньшім спеціяльні роботи: 2–4 днї). Иньші дають мід, грошеві чинші, сїно, дрова, також в ріжних комбінаціях[558]. Я наведу оподаткованнє кількох сїл остерських, бо його можна обрахувати цїле: в с. Виполозові з господарства виходить пересїчно, грошима й сїном[559] коло 30 гр., в с. Елминцї так само, в Боденковичах коло 40 гр., в Крохаєві до 50, в Чорнинї 85 гр.[560] Оподаткованнє дуже, розмірно, мале, що поясняють ся великою небезпечністю й непевністю тутешнього житя серед татарських нападів.

Інвентар винницького замку з тогож року 1552 описує кільканадцять панських і одно замкове село на Побожу. Спосіб оподатковання досить одностайний: грошевий чинш, часом овес і кілька день (2–4) до року панщини. Грошеві чинші не однакові: від 6 до 60 гр., але звичайне оподаткованнє можна рахувати на 15–20 гр. з господарства. Підсусїдки не мають нїяких обовязків[561].

Що робило ся в ще слабше кольонизованих частях Київщини й Браславщини, може нас поучити цитована вже вище ревізія Слободищанської маєтности Тишкевичів, в околицї Гнилопята. Селяне пояснили, що з цїлої сеї лятіфундії ішли певні доходи тільки з Старого Слободища: «міщане» давали по 20 гр. і робили три днї на рік; иньші обовязки з них знято, з огляду на прикрости, які вони терпіли від сусїднього дїдича. В иньших місточках і вісїмнадцяти селах сеї маєтности сидїли люде, але нїяких даней не платили й панщини не робили: воля їм іще не вийшла, а окрім того терпіли вони від пограничних спорів з сусїднїми панами[562].

Фільварчане господарство й панщина сунули одначе й сюди, і лише чекали спокійнїйшого часу, щоб показати і тут свою силу. В першій половинї XVII в. панщина починає ширити ся в поднїпровськім (українськім) Полїсю, а де виходили речінцї свободи — появляєть ся також і в полудневих осадах. Отсих двох інвентарів на разї вистане, щоб зміркувати переміни в господарстві Полїся. Овруцька королївщина — замкове село Островок, 1616: дають по півмірки вівса з господарства, за 15 гр., і роблять два днї тижнево. Свида й Видибор, в київськім Полїсю, 1636: з господарств «богатших» по 30 гр., иньших датків більше меньше на друге стільки, підводи за 20 миль, або за те 30 гр., панщини лїтом три днї тижнево, і 8 днїв спеціальних робіт на весну; для біднїйших се знижаєть ся до 15 гр. і одного дня на тиждень панщини[563]. В заднїпрянській Любечській волости іще в 1616 р. не було жадного фільварку: селяне сидїли на грошевих чиншах і медовій дани, але тут же закладали фільварок в селах відлучених від Любецької королївщини і селяне, як пише люстратор, згодили ся замість «трох недїль», які служили вони до любецького замку, робити на фільварку тижнево два днї лїтом і оден зимою[564].

Подібне бачимо і в околицях полудневих. Фільварчане господарство було в плянї при кождім заложенню осади. Правда, татарські пополохи, народні рухи, пограничні панські війни не давали часом осадї й вийти з стадії «свободи», робили сей «свобідний» стан хронїчним, подібно як ми то бачили в східнїм Поділю в 2-ій половинї XVI в.; але де «свобода» встигла минути, появляла ся панщина. Віщуни її часом появляли ся наперед в видї толок і так званих зажинків, обжинків, закосків і обкосків. Ними зачинало дихати фільварчане господарство, щоб розвинути ся на добре з запровадженнєм правдивої панщини. Люстрація королївщини Київщини 1616 р. ілюструє се дуже добре.

Нпр. Нехворощанська держава в полудневій Житомирщинї, в сусїдстві тих Слободщанських сїл. При м. Нехворощі малий фільварок, «панщини нема нїякої до нього, окрім зажинків, обжинків, закосків і обкосків та толок на панській страві»; в сусїднїм с. Крилівцї вісїм господарств тяглих, вони роблять два днї на тиждень зимою, а три лїтом, окрім толок; иньших обовязків не мають. Свобідних є двадцять господарств, що окрім тих зажинків — толок поки що нїчого не роблять, але в перспективі жде їх та ж панщина, очевидно[565].

В самій Житомирській королївщинї оподаткованнє з панщиною: — роблять оден день тижнево зимою, два лїтом, і чиншу дають по золотому. Таких сїл тут чотири, що вже висидїли свободу.

В державі Романівській (на Раставицї) три села давали чинші й овес, що давало з господарства 6 до 10 гр. (або й меньше) і робили тижнево два днї лїтом, оден зимою (в однім селї два днї тижнево цїлий рік). Три иньші села несли подібні ж повинности, але їх пополошили Татари, й що людей лишило ся в них, не дають нїчого. Одно сидить на свободї — тридцятьлїтнїй! Фільварок панський супроти того «більше працею їх (наємною), нїж підданими обробляв ся», так що ревізори не мають сумлїння порахувати його між доходи держави[566].

В Білоцерківщинї одно лише село несе якісь обовязки: чиншу і датків дають на 21 гр. і косять два тижнї в роцї, більше нїчого; одинокий «хутір» староста «обробляє» своїм коштом і худобою, бо селян роботних не має». Кілька сїл не висидїли ще свободи, або не несуть нїяких обовязків наслїдком татарських пополохів. Місточко Трилїси «не висидїло ще свободи, а при тім під час тієї свободи пять раз спустошене до ґрунту татарськими нападами, і через се спустошеннє дано підданим наново 20 лїт свободи, бо инакше їх не можна було затримати». Се вистане за ілюстрацію[567].

Далї на полудень і схід, в Канівщинї, Черкащинї — свободи, або «непослушні», однаково без всякого оподатковання.