Розділ «III. Селянство»

Подібне за Днїпром. В Остерщинї нема фільварка, як і в Любецькій волости, а й давнїйші дани переважно погинули «dla spustoszenia ukraińskiego»[568]. В Переяславщинї і в дальших околицях теперішньої Полтавщини самі «місточка», на свободах, або непослушні…[569] В величезних маєтностях Вишневецьких (Лубенщина) перепись 1628 р. тільки при деяких осадах показує грошеві чинші[570], иньші мабуть сидїли на свободах, а кождий сильнїйший натиск податкової шруби готов був розігнати людність. Відбираючи лубенські маєтности по опікунї Юр. Вишневецьким, возний переказує нарікання місцевої людности на нього, що він їх «зубожилъ велми, выбираючи неслиханныє податки дЂнежныє, быдлячиє, медовъ накиданє, горилки и селитры», так що тутешнїх людей «трохи не половина» помандрувала[571].

Як бачимо, обставини для розвою фільваркового, панщинного господарства і взагалї інтензивнїйшої експльоатації селянської працї були неприхильні. Але тенденції до неї дуже виразні й сильні — щоби лише та плитка кольонїзація трошечки ствердла й дала себе шляхетському режимови уйняти. Місцями се дїйсно удало ся, особливо в десятолїтє затиша перед самим великих рухом Хмельнищини; місцями так і не прийшло. Боплян, характеризуючи «нужденне» становище селянства України (себто поднїпрянської) перед Хмельнищиною, каже, що селяне мусять робити три днї тижнево з худобою на пана, давати відповідно до великости своїх ґрунтів кілька мір збіжа, курей і гусей, десятину від овець, свиней і пчіл, і раз на три роки — вола, давати грошевий чинш, возити дерево і сповняти «тисячі иньших робіт»[572]. Але з актами в руках можемо сказати, що до такої панщини далеко не всюди встигло дійти. Нпр. увязчий лист на м. Тимоновку[573], в Браславщинї, в маєтностях кн. Четвертинських, з 1647 р., головні доходи вичисляє з корчми й ставу; чиншів нема, тільки десятини пчільні; селяне, що сидять на свободї, два днї орють на весну і два днї на осїнь, два днї косять; є їх сто двадцять. Подібних осад було, певно, богато навіть перед самою ще Хмельнищиною (на жаль, досї майже не публїковано матеріалів про селянство на козацькій території перед Хмельнищиною). Цїкаво нпр., що т. зв. Самовидець, описуючи прикрости селянські, не згадує про панщину, тільки про ріжні драчки арендарів: «чинши великіє, поволовщины, дуди, осипъ, мЂрочки сухіє, зъ жорновъ плату и инноє»[574]. Панщина далеко не всюди встигла загнїздити ся, коли змів польську шляхетську господарку козацький вихр.