Розділ «III. Селянство»

Історія України-Руси. Том V. Суспільно-полїтичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в.

Уже на галицькім пограничу чуємо сї відмінні обставини. В полудневій: частинї Теребовельської королївщини тижневу панщину (двохденну) запровадив тільки староста Претвич в серединї XVI в. Але в околицї Теребовля вже перед тим, очевидно, була значна панщина: під час люстрації 1564 р. тут робили що дня від полудня. Ґрунти поміряні не були, сидїли на дворищах. Судячи з значного числа свобідних, людність сюди припливала. Оподаткованнє, дїйсно, розмірно не високе — переважно 45–65 гр. з дворища, окрім десятин. Але одно село, що зістало ся з «малою панщиною», платило 140½ гр. з дворища[518].

В сусїднім Камінецькім повітї (на Поділю) в сусїдстві замкових або панських фільварків стрічаємо села з досить значною панщиною — по два, часом навіть і по три днї на тиждень (очевидно — з господарства, бо ґрунтів тут нїхто не мірив), але за те з невеликими (до 60 гр.) або й зовсїм нїякими чиншами. Дальші села знову сидять на невеликих чиншах, без панщини, або з дуже малими роботними обовязками (досить часто повторяєть ся «урок» 60 гр., як заміна і чиншу і роботи); окрім того давали дани від овець і свиней (двадцятого барана і свиню) та пчіл (десятий пень), а ще була в Подільській землї взагалї (як і на Волини) поволовщина — давали вола paз на кілька лїт: в одних околицях раз на сїм лїт, в иньших частїйше — раз на чотири роки, а навіть і три роки, чи то в формі десятини, чи по волу з господарства[519]. Подібно було і в Летичівській околицї, над Богом, що також зачисляла ся до Камінця, і в сусїднім Хмельницькім повіті, з тою ріжницею, що фільваркового господарства було тут іще меньше, отже панщина була ще рідша. Свобідних, новооселих тут було дуже богато, рух людности був великий: по деяких, більш рухливих околицях села, можна сказати, не виходили з хронїчного стану новоосадження, чи то тому що людність занадто часто розбігала ся наслїдком татарських пополохів, і приходило ся село наново осаджувати й давати осадникам нові речинцї свободи, чи то тому що людність вправивши ся в мандрівне житє, не досиджувала свободи й тягла ся далї, на нові осади, на нову свободу[520].

Значно вище — і то навіть дуже високо оподатковані села стрічаємо ми в околицї Барського замка. Тутешнї селяне давали дуже велику хлїбну дань, т. зв. поляховщину (від «леха» — ріля?). Вона складала ся з пшеницї й вівса, що по оцїнцї ревізорів виносила до 5½ злот. з господарства, так що разом з данями від пасїк і худоби пересїчно господарство давало до 9 злотих річно — то значить так як хиба найвище оподатковані лани в західнїх околицях (але тутешнї господарства могли і мусїли бути значно більші як ланові). З панщиною не зовсїм ясно — в інв. 1552 р. сказано, що селяне роблять що треба, в люстр. 1564 р. селяне деяких сїл роблять «цїлий тиждень, що скажуть», замкови, «а собі два тижнї». Не ясно, чи тут треба розуміти тільки сезон рільничий, чи цїлий рік; в кождім разї панщина досить значна[521]. Таке високе оподаткованнє можна пояснити хиба добрим загосподарованнєм селян (що видко з великости десятин від худоби й пасїк) та великостию (се вже більш гіпотетичною) сих дворищних господарств, що тут на україннім дозвілю могли розростати ся в цїлі хутори.

За те в селах шляхетських Барського повіта, переважно новоосажених, на нових, часто досить небезпечних місцях, обовязки селян далеко меньші. Се невеликі дани або чинші (до 30 зл.), або маленька панщина — 3–4 днї до року, зрідка дещо більше (10 день — се maximum). Часом селяне тільки «помагають робити» своїм «панам», більше в ролї сусїдів як підданих, або як в однім селї — «кметї нїчого не дають, тримає їх (дїдич), аби хтось з ним мешкав: дають тільки подимне й пушкровщину до замку, роблять чотири днї на замковім фільварку, по давньому звичаю, та хиба (дїдич) їх попросить на толоку»[522]. Овобідних і тут маса, і такий же неустанний рух.

Перейдїм тепер до українських земель в. кн. Литовського. Я вже вище вказав, як тут іще з початком XVI в. можна слїдити досить відграничені ґрупи селян данних і роботних, і як потім і уставодавство й практика затирали сю ріжницю й злучали їх в одну масу кріпаків, обовязаних і до даней і до панщини[523]. Особливо в спокійнїйших, лїпше загосподарених і на еміґраційні спокуси меньше виставлених землях білорусько-литовських виразно виявляєть ся тенденція до приведення селянства до одного податкового знаменника, щоб тим усунути конкуренцію тяжших і лекших обовязків в ріжних маєтностях і обмежити переходи селян з маєтности до маєтности.

Були тут і впливи польських взірцїв, і акти більше незалежні. Взірцем перших може бути згадувана вже вище підляська постанова, очевидно — на прошеннє дорогичинської шляхти внесена в земський привилей в. кн. Казимиром: що на далї всякого рода піддані будуть повинні своїм панам робити по одному дню тижнево з лану і чотири днї толоки[524]. Як було сказано вже, вона іде очевидно за постановами й практиками сусїднього Мазовша. Більше самостійні ухвали маємо з білоруських земель першої половини XVI в. Інїціатива належала в сїм, здаєть ся, Полоцькій землї, що постановила собі десь з 1520-х рр. одностайне оподаткованнє для «похожих» людей, і її практика була прийнята також витебськими панами, боярами й взагалї всякими властителями на з'їздї 1531 р. В перехованій до наших часів постанові сього з'їзду ухвалено держати похожих людей «по полоцькому»: не осаджувати їх «на куницях», себто з обовязком самої дани або чиншу, а жадати або «четвертої долї», себто четвертої частини урожаю, з ріжними додатками (половина меду, певне число кіп сїна і т. и.), або панщини — «два дни у недЂли пригону служити съ сохою, або съ бороною, або съ сохою, а съ топоромъ». Обмежали ся також речинцї свободи (до пяти лїт). Обовязки людей давнїйшої осади полишали ся волї їх господарів. Державцї дворів господарських обовязували ся також тримати ся сих постанов в державних землях[525].

Ся «умова» інтересна з того погляду, що виповідає вітверту війну катеґорії данників. Вправдї, давнїйших — «которыя люди стародавныє службу служать, дани дають а попдатки и вроки платять» вона на разї не дотикала, але се було тільки питаннє часу. Двадцять лїт пізнїйше маємо нову ухвалу витебської шляхти: поновляючи свою давнїйшу постанову, з деякими відмінами (з них найважнїйша — се запровадженнє толок однаково і для панщинних селян і для данників), шляхта розтягала її вже і на людей давнїйшої осади. Вони також всї мали або давати четвертину урожаю, з тими ріжними додатками, або робити два днї на тиждень. Сю постанову, на представленнє витебського воєводи, в. князь зробив обовязковою для державних маєтностей (власне те оподаткованнє четвертиною урожаю), а також з'обовязав до сповнювання її всю шляхту витебську, невважаючи на те, що декотрі не пристали на сю постанову[526].

Так ломила ся старосьвітська практика. Але далеко сильнїйший удар задала її видана кілька лїт пізнїйше — в 1557 р. «Устава на волоки господаря єго милости во всемъ в. кн. Литовскомъ»[527]. Що правда, в певній мірі вона була приготована, ще за Жиґимонта Старого, інструкціями для в. кнжих дворів в центральних землях (воєводствах Волинськім і Троцькім) і господаркою кор. Бони в її величезних державах, де переводив ся систематичний помір ґрунтів і одностайне оподаткованнє. З її школи головно повиходили дїячі, що сотворили реформу 1557 р. й ереводили її в житє. Але то ули часткові приготовлення, яким доперва «устава» хотїла дати загальне значіннє. Се був дуже сьміливий, і в основі — вповнї раціональний плян, на якій нїколи не могла здобути ся Корона: привести до одностайного оподатковання всї державні маєтности, й саме оподаткованнє поставити в залежність від доходности ґрунту, що при тім мав бути скрізь сквалїфікований державними ревізорами, помірений і в одностайних участках розданий селянам. Се була цїла економічна революція, де ломили ся всї традиції, руйнували ся давнїйші форми сїльського житя й господарства, але з становища державного раціональности сьому плянови, кажу, нїяк не можна відмовити, і зовсїм природно, що ревізори самі дивили ся на сю реформу як на акт вищої справедливости[528].

Про постанови устави я мав уже не раз нагоду вище говорити. Ґрунти в королївщинах перемірювали ся і дїлили ся на волоки. Ґрунти лїпші визначали ся на фільварок, де був або де його уважали потрібним заложити; решта роздавала ся селянам. При тім переводила ся взагалї комасація королївських ґрунтів, через примусовий вимін (отмЂна) потрібних ґрунтів від приватних властителїв, яких властительські права при тім взагалї перевірялись. Продукти рільного господарства призначали ся не на виживленнє тільки двірської служби та замкових залог, але й для заграничного вивозу — «до портовъ». Тому устава поручала державцям розширяти по можности фільваркове господарство — «абы вездЂ становлены были, а наболши быти могугъ при кождыхъ замкахъ и дворахъ нашихъ», хиба де ґрунт був би занадто лихий, — там людей «осажати» — переводити роботу на гроші (се звала ся «осада»)[529].

На господарство селянське призначало ся по одній волоцї; по дві волоки діставали тільки путні бояре і деякі иньші привілєґіовані катеґорії слуг. Розумієть ся, волок звичайно виходило далеко більше, нїж було давнїйше господарств, бо ті сидїли на більших ґрунтах. Тому старі господарські союзи при тім дробили ся й поруч репрезентантів давнїх господарств, що «приймали» на нових умовах вимірені з їх власних чи сусїднїх земель волоки, виступали в ролї самостійних господарів їх давнїйші «потужники» й приймали волоки на осібні, самостійні господарства. Незаможним роздавали ся дрібнїйші, загородницькі пляци. Землї нерозібрані, та ріжні окрайки, що лишали ся при помірі (о скільки не додавали ся в придачу до лихших волок) роздавали ся за осібним чиншом. З виїмком війтів, сьвящеників, слуг і ріжних промисловцїв, що мали служити з свого промислу й за те діставали ґрунти з повною або частковою свободою від податків, всї иньші осадники трактували ся як тягле селянство. Вони мали платити чинш, давати овес, сїно і стацію, в ріжній великости, в залежности від якости ґрунту, в сумі від 13 до 53 гр. з лану, мали робити два днї на тиждень та ще відбувати додаткові толоки й ґвалти та роботу на сїножатях. Там де фільваркове господарство не потрібувало всеї тої роботи, сї роботні обовязки (з виїмком роботи на сїножатях) заміняли ся платою 52 гр., так що з лїпших ґрунтів оподаткованнє давало в сумі 105 гр. Малоземельнї огородники мали тільки панщину, оден день на тиждень, а окрім того жінки мали 6 днїв роботи коло полотя або в жнива.

«А ставати до роботи піддані мають як сонце сходить, а зійти з роботи як сонце заходить. Відпочинку ті що худобою роблять мають годину перед обідом, в полудне годину, над вечір годину, а котрі роблять «пішо», мають в тих же часах відпочинку лише по пів години, і то се відпочинки такі в великий, лїтнїй день. А хто не вийде «за огурством» (недбальством) на роботу рано, має другого дня відробити стільки годин, скільки занедбав».

«Війт заповідає підданим в недїлю роботу, з чим і котрого дня мають прийти до роботи. Хто не вийде на роботу, за перший день заплатить «огурного» оден гріш, за другий день барана, а коли третїй раз «огурить ся» або запивши ся не вийде, «ино бичемъ на лавцЂ скарати», а занедбані днї казати йому відробити.» При перешкодї підданий має усправедливити урядови (намістничому) свою неприсутність через сусїда або давника і при оправданій причинї карі не підлягає, але відкупляти ся від роботи не вільно нїкому.

Обовязки, які накладала устава, розмірно не були великі. Ми бачили вже вище, що при помірі й переводї давнїх осадників в Пинщинї показувало ся часто, що при давнїйшім оподаткованню платило ся вище (виключаючи тільки занадто лихі ґрунти). В порівнянню з оподаткованнєм коронних земель, оподаткованнє навіть доброго ґрунту по «уставі» стоїть значно низше середнього оподатковання. Норма панщинна та ж, торунсько-бидґощська, з тою лише ріжницею, що практика коронних земель, як ми бачили, тодї значно вже по над ту норму підняла ся. Важнїйша була шкода принціпіяльна — той повний розрив зі всїм, на чім опирала ся «старина» селянського житя, й перевід всїх численних катеґорій селянства в одну «тяглу» панщинну верству, вповнї піддану від тепер правительственній нївеляції. Устава брала господарство й обовязки селянина під дрібну реґляментацію. Волочний подїл розбивав старі дворищні орґанїзації на дрібнїйші, волочні господарства й давав початок дрібному дробленню ґрунтів. Перевід, повний або частковий на нові ґрунти, при помірі розривав звязок селянина з землею, в яку вложив він свою працю, й на тій підставі чув себе її властником; зрештою навіть свій власний ґрунт, як ми вже бачили, діставав він наново з рук ревізорів. З сього боку устава мала незвичайно сильне, і з становища селянської верстви — шкідне значіннє.

Вона одначе була переведена далеко не по всїх землях вел. князївства — головно в західнїх тілько. З українських земель про помір ґрунтів на волоки й оподаткованнє на підставі устави маємо виразні звістки, в видї самого ревізорського катастру для землї Берестейської, князївств Кобринського й Пинського й на Волини для староства Кремінецького.

В кн. Пинськім з сусїднїм Клецьким староством реформа була приготовлена вже інїціятивою кор. Бони, що держала сї князївства від 1520-х рр.: тут вже в р. 1552–5 пинський староста Хвальчевский з її поручення мірив ґрунти на волоки й переводив селян на одностайний податок (дещо відмінний від постановленого уставою)[530]. Ще давнїйше, в 30-х рр. переводила ся поміра на волоки на Підлящу, де з рештою волочне господарство й чиншевий спосіб оподатковання на взір нїмецького права найскорше почав защіпляти ся, наслїдком впливів польського права (одиночні факти таких льокацій маємо ще з XV в.)[531]; але чи після устави 1557 р. було тут переведене оподаткованнє селян таке як вона наказувала, на се не маю вказівок. З року 1558 маємо інвентар староств Бранського і Саражського (в землї Більській), і з неї бачимо, що данини обмежали ся тут чиншем 60 гр. з волоки[532], подекуди на другий рік визначено плату «осадну» по 40 гр., так що тутешнє оподаткованнє дуже близьке до устави 1557 р. (великість панщини не означена)[533]. З земель волинських помір звістний нам напевно тільки в Кремінецькім старостві і був він переведений мабуть також тому, що воно теж було державою Бони, хоч і не звістно поки що, аби за її часів було зроблене щось в напрямі реформи[534]. Східньої Волини, Браславщини й Київщини реформа зовсім не доторкнула ся[535].

Інвентар Кобринського староства з 1597 р. дає нам можливість осудити, о скільки тревало держало ся оподаткованнє, запроваджене уставою 1557 р. в королївщинах в. кн. Литовського. З порівняння дат, роздїлених періодом 35 лїт, показуєть ся, що податковий рівень держав ся досить трівко; податки змінили ся дуже мало, новин не богато; грошевий еквівалєнт деяких натуралїй вправдї піднесено, для цїлого в. кн. Литовського, але його в певній мірі оправдує здешевленнє монети й зріст цїни продуктів[536]. Панщина не розвивала ся — фільварки обробляли толоками; «осадна» плата переважно не піднесла ся, отже можна припускати, що й панщина більше меньше держала ся давня. Сї спостереження з певним правом можемо розтягнути й на королївщини иньших українських земель в. кн. Литовського — берестейські й пинські, особливо на ті околицї, де панщина не розвивала ся.

Кілька інвентарів приватних маєтностей з Берестейщини 2-ої пол. XVI в. дають нам спромогу порівняти обовязки селян великокняжих з панськими.

Так інвентар села Дергла з 1576 р. дає оподаткованнє дуже близьке з нормами устави 1557 р.: з волоки давали по 12 гр. чиншу, 2 бочки вівса, гуся, курей і яйця; але робили на тиждень по три днї, «на своїй страві», а окрім того від Юрия весеннього до Юрия зимового робили ще четвертий день як толоку на двірській страві[537].

В иньшім селї, з того більш меньш часу (1579), великість панщини не подана, а оподаткованнє більше: з волоки 20 гр., 4 бочки жита, бочка вівса і віз сїна[538]. Отже як би брати еквівалєнти волочної устави, то се б дало більше меньше півтора раза вище оподаткованнє, навіть в порівнянню з «добрими ґрунтами».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том V. Суспільно-полїтичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в.» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III. Селянство“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи