Розділ 12 Зміна влади чи зміна олігархій?

Незважаючи на те, що в Донбасі зосереджено біля 50 % металургійної промисловості країни, практично вся вугледобувна промисловість, підприємства важкого машинобудування та енергетики, у Києві, за рідкісними винятками, панували дніпропетровці, які ще з радянських часів сиділи на політичному олімпі. Попри це, щоразу центр був вимушений враховувати інтереси донецького лобі. Донецькими були, для прикладу, в.о. прем’єр-міністра Юхим Звягільський та віце-прем’єр Валентин Ландик — власник процвітаючого підприємства, на якому збирали холодильники «Норд»; у вугільному міністерстві та міністерстві енергетики донецьких представляв С. Тулуб. Донецькі олігархи майстерно маніпулювали профспілками шахтарів, найсильнішими в країні, та лівими політичними силами, зокрема комуністами. Керівник української компартії П. Симоненко свого часу обіймав посаду секретаря Донецького обкому комсомолу.

Після відходу від влади Звягільського (який привласнив одну з найбільш прибуткових шахт Донбасу — шахту ім. Засядька) до середини 1990-х років інтереси донецьких в уряді лобіювали однофамільці — Євген Щербань (власник мережі автозаправних станцій в області, а також корпорацій «Атон», «Амест» та «Гефест»; депутат українського парламенту в середині 1990-х) та Володимир Щербань — на той час глава Донецької обласної ради та Донецької обласної державної адміністрації. Вони намагались підкорити собі так званих «металургійних баронів», чим пояснюється ціла серія тодішніх кривавих «розборок» в області, в тому ж рахунку — й убивство самого Євгена Щербаня.

Володимира Щербаня металургійні та вугільні барони витіснили з Донбасу. Спочатку він змушений був задовольнятися посадою Сумського губернатора; відтак залишив Україну. Загибель Євгена Щербаня та перехід Володимира Щербаня до іншого регіону збіглися зі сходженням до вершин влади дніпропетровських олігархів на чолі з Павлом Лазаренком та його вірної помічниці Юлії Тимошенко, що зуміли поширити свій вплив й на Донбас.

Однак, лише з приходом до влади Віктора Януковича та його команди регіоналів донецькі затримались у Києві надовго. Колишній мер Донецька та старий друг Юхима Звягільського Володимир Рибак зайняв крісло спікера Верховної Ради, Андрій Клюєв — місце першого віце-прем'єра; уродженець Росії Микола Азаров, будучи головою Партії регіонів, отримав посаду прем'єр-міністра. Всі ключові крісла в адміністрації президента, уряді, парламенті, в силових відомствах, прокуратурі, в центрі та в областях, зайняли представники Партії регіонів. Опорою режиму Януковича стали олігархічні угрупування Ахметова та Фірташа.

Ахметов був головним спонсором Партії регіонів. Його капітал оцінювався у 22–25 млрд доларів. За версією інформагентства «Bloomberg», станом на 2012 рік він займав 26 місце у списку найбагатших людей світу. Засновник фінансово-промислової імперії «Систем Кепітал Менеджмент» був ще й власником донецького клубу «Шахтар».

Імперія Ріната Ахметова — це група донецьких кланів, до якої входять декілька відомих політиків та бізнесменів: особисто Рінат Ахметов, Борис Колесніков, брати Клюєви, Юрій Іванющенко, відомий як Юра Єнакієвський, та «сім’я Януковича». Будучи основними спонсорами Партії регіонів, Ахметов та його партнери фактично призначили президентом країни Віктора Януковича. Всередині групи партнерів Ахметова також відбувається постійне суперництво, що, без сумніву, впливає на перерозподіл бізнесу всередині ахметівської імперії та на ситуацію в державі.

Провідна роль у групі донецьких кланів належить особисто Рінату Ахметову, без якого не проходило жодне значне чиновницьке призначення чи зняття в Україні. Його СКМ, річний обіг якого складає близько 24 млрд доларів, а чистий прибуток — близько 2 млрд доларів, контролює різні сектори української економіки. Щоби зрозуміти масштаби сфери впливу структур Ахметова в Україні, зупинимося на найважливіших серед них. В гірничо-металургійній галузі компанія СКМ, через підпорядкований їй «Метінвест холдинг», об’єднує 24 підприємства, що базуються в Україні, Європі та США, а сама керуюча компанія зареєстрована в Нідерландах. Холдинг (партнером Ахметова тут став мільярдер російського походження Вадим Новинський) контролює низку гірничозбагачувальних комбінатів у Кривому Розі, що займалися видобутком та виробництвом котунів та залізорудного концентрату для ахметівських заводів: «Запоріжсталі», Маріупольського металургійного комбінату (ММК), «Азовсталі» та Єнакієвського металургійного заводу. До складу його імперії також входять «Краснодонвугілля», Авдіївський коксохімічний завод, Харцизький трубний завод та Дунайська судноплавна компанія.

В енергетичній сфері України домінує Донбаська паливно-енергетична компанія (ДПЕК). Це підприємство вертикальної інтеграції, що створює виробничий ланцюжок від видобутку та збагачення вугілля (чим займаються 12 збагачувальних фабрик) до генерування та дистрибуції електроенергії. Видобутком займаються 29 шахт: «Павлоградвугілля», «Добропіллявугілля», шахта «Комсомолець Донбасу», «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит», шахта «Білозерська» та інші. Генерацією та розподілом електроенергії — «Донецькобленерго», «Київенерго», «Дніпроенерго» та «Крименерго». Підприємства ДТЕК, на яких працює понад 140 тисяч людей, знаходяться в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Львівській, Івано-Франківській та Вінницькій областях, у Криму, Києві та Ростовської області Росії. Одним з останніх придбань Ахметова стала покупка за 1 млрд доларів американської вугледобувної компанії «United Coal Company» (UCC).

Ахметову належать в Україні три банки: Перший український міжнародний банк (ПУМБ), банк «Ренесанс Кредит» та ПАТ «Донгорбанк», а також дві страхові компанії, що входять до складу групи АСКА. Не без уваги олігарха залишився й медіапростір. У 2013 році він купив колишню державну компанію «Укртелеком», а його медіа-група «Україна» контролює телеканали «Україна», «Донбас», «34», «НЛО-ТБ», канали «Футбол-1» та «Футбол-2». Разом із творцем «Українського медіа-холдингу» харківським бізнесменом Борисом Ложкіним Ахметов заснував інтернет-холдинг «Digital Ventures», що включає в себе низку українських газет та журналів, а також мережу сучасних бізнес-центрів та п'ятизіркових готелів у Києві та Донецьку. Власне, не дивно, що на практиці Рінат Ахметов здатний здійснити вторгнення в будь-яку з галузей української економіки та встановити там свої правила гри.

Другом та бізнес-партнером Ахметова є ще один представник донецького клану, політичний соратник Януковича, колишній віце-прем'єр України та колишній міністр інфраструктури Борис Колесніков. Вихідець з донецького регіону, родом із Маріуполя, Колесніков здобув маркетингову освіту. Пізніше він закінчив Донецьку академію управління. Почавши з торгівельної діяльності, Колесніков перейшов до політики, ставши головою Донецької обласної ради, одним з керівників Партії регіонів та депутатом Верховної Ради. Будучи віце-прем'єром та міністром інфраструктури, Колесніков відповідав за підготовку до української частини Євро-2012 — чемпіонату Європи з футболу, що проходив на території України та Польщі. За короткий термін під його керівництвом була побудована інфраструктура чемпіонату Європи з футболу. Його менеджерські якості гідно оцінили керівники ФІФА. Основні українські футбольні клуби, проте, на той момент вони вже розкупили, і Колесніков, пристрасний любитель хокею, став власником хокейного клубу «Донбас». Його капітал, за оцінкою журналу «Фокус», станом на 2011 рік оцінювався у 292 млн доларів. Особисто Колесніков вважав цю цифру сильно заниженою, оскільки вклав понад 200 млн доларів у тваринництво й 250 млн доларів у будівництво нової кондитерської фабрики «Конті-Русс», що в Курську, на території Російської Федерації.

Експерти журналу «Кореспондент» станом на 2011 рік нарахували у нього активів на 448 млн доларів та поставили Колесникова на 28 місце у своєму рейтингу «Золота сотня». Національний кондитерський ринок Колесніков поділив спільно з відомим в цій галузі бізнесменом Петром Порошенком. Їхні фабрики знаходились як в Україні, так і в Росії. Колесніков контролював ЗАТ Виробниче об'єднання «Конті» (кондитерська), ЗАТ «Південь», Групу «Конті», мав також свою долю у дочірньому підприємстві (ДП) «Конті-Інвест».

Представниками донецького клану є також брати Андрій та Сергій Клюєви. Обидва — уродженці Донецька. Після закінчення Донецького політехнічного університету зайнялися бізнесом. Братам Клюєвим належать активи промислово-інвестиційної корпорації «Укрпідшипник», до якої входять близько 30 підприємств кольорової металургії та паливно-енергетичного комплексу, страхові компанії та банки. Вони володіють шістьма компаніями, пов'язаними з «Укрпідшипником» та банком в Австрії. Клюєви в якийсь момент намагались купити австрійський банк «Burgenland», проте місцева влада їм відмовила, вважаючи за краще залишити власниками банку австрійських громадян. Близькі до Януковича брати зайняли чільні місця на українській політичній арені. Сергій став депутатом Верховної Ради, а Андрій — першим віце-прем'єром, секретарем РНБО, а під час політичної кризи в Україні взимку 2013–2014 років — головою Адміністрації президента Януковича.

Сім’я президента

Зрозуміло, бізнесмен, що стає високопоставленим чиновником та продовжує займатися своїм бізнесом, напрошується на обвинувачення в непорядності, та найчастіше вони виявляються небезпідставними. Що ж тоді говорити про політика, який перетворюється на великого бізнесмена тоді, коли обіймає високу посаду. Особливо пікантною ситуація стає тоді, коли це посада президента країни. Таким небуденним бізнесменом за час свого президенства став Віктор Янукович. За оцінкою старшого наукового співробітника Інституту міжнародної економіки імені Петерсона (Швеція), в минулому радника уряду України з економічних питань Андерса Аслунда, капітал сім’ї Януковича налічує 12 млрд доларів. До складу бізнесової «сім’ї президента» входили не лише сини Януковича, молодший з яких став фактично керуючим менеджером сімейної бізнес-імперії.

За даними МВС України понад 50 банків були залучені до відмивання грошей «сім'ї» Януковича. Керівний центр бізнес-імперії розмістили у середмісті Києва, в багатоповерховому офісі. Там переводили в кеш електронні гроші. В «тіньовому» ланцюзі чималу роль відігравав Сергій Арбузов, який став першим віце-прем'єром. Він починав свою кар'єру під патронатом власної матері — директора банку «Донеччина». А згодом пересів у високе крісло керуючого Національним банком України.

У Сім’ї з часом завелись друзі-щасливчики. Молодий харківський друг сина президента — Сергій Курченко у 28-річному віці, після успішного закінчення двох вищих навчальних закладів, переїхав з Харкова до столиці й відразу став мільярдером, який заповзявся скуповувати прибуткові українські фірми, бізнес-проекти та активи: підприємства, стадіони, футбольні клуби… Для початку він об'єднав у групі компаній «Газ України» приблизно 55 компаній газової галузі, зареєстрованих у Харкові та Криму. «Газ України», з обігом понад 10 млрд доларів, контролювала після об’єднання 18 % українського ринку газу. Зрозуміло, що «газова принцеса України» Юлія Тимошенко, перебуваючи у в'язниці, відчувала себе ще незатишніше, дивлячись, як її бізнес переходить в руки друзів Сім’ї. Але забирали не лише бізнеси переможених політичних опонентів. Скажімо, у харківського регіонального олігарха Яворського, який не перебував в жодному конфлікті з президентським кланом, «віджали» футбольний клуб «Металіст» та харківський стадіон.

Пізніше Курченко змінив стратегію та створив групу компаній «Східноєвропейська паливно-енергетична компанія» (СЄПЕК), що скупила в Україні та за кордоном (зокрема, в Німеччині) автозаправні станції та нафтопереробні заводи. Щоби підкорити Сім’ї український інформаційний простір, Курченко за вказівкою сина Януковича, скупив активи медіа-холдингу «UMH group» (United Media Holding group), заснованого іншим харків'янином — Борисом Ложкіним. Останній колись об’єднав свій бізнес з Рінатом Ахметовим. Отже, «сім'я Януковича» забрала частину бізнесу у свого ж багаторічного спонсора і партнера Ахметова.

Янукович чудово розумів, що для укріплення особистої влади йому необхідно обмежити як вплив опозиції, так і вплив своїх соратників у Партії регіонів та колег по бізнесу, навіть якщо вони були його соратниками та земляками. Розпочав Янукович з олігархів, витісняючи, «віджимаючи», експропріюючи, купуючи за заниженими цінами частки бізнесів у Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука. Для рейдерських захоплень він використовував, як «прокладку», Сергія Курченка та подібних йому здібних молодих бізнесменів, які створили ланцюги фірм для перепродажу чужого бізнесу й відмивання тих грошей, що надходили з державного бюджету.

Зрозуміло, що вся ця система могла існувати тільки за тої умови, що на злочинну діяльність друзів Сім’ї закривають очі генеральний прокурор, міністр внутрішніх справ та СБУ. Очільники перелічених державних структур також потрапили на «близькі орбіти» президентського клану. Генеральний прокурор України пан Пшонка та його син збирали з бізнесменів регулярну данину у вигляді хабарів та «відкатів». З цього приводу українці, з присутнім їм почуттям гумору, відмітили, що головною діловою рисою українського менеджера є не маркетинг, а «відкатинг». Проте відкатинг-менеджерами дозволялось бути тільки наближеним до правлячої верхівки. В цьому сенсі до членів Сім’ї належали ще й міністр внутрішніх справ генерал Захарченко та голова Служби безпеки України Олександр Якименко. Саме ці генерали відшукували бізнесменів, готових за певні преференції сплачувати Сім’ї данину.

Власне, саме після того, як на вищі державні посади призначили людей Януковича — Пшонку, Захарченка та Якименка, а міністром з доходів та зборів став Олександр Клименко (очоливши паралельно ще й митну службу України), українські олігархи зрозуміли, що Сім’я займається «бєспрєдєлом» й домовитися по-доброму з Януковичем не вийде. В колись лояльному до Януковича донецькому клані виникла негласна фронда. Як передбачив ще у 2012 році один із дослідників (й виявився напрочуд точним у своїх прогнозах): «різке посилення Сім’ї, що утискає інтереси олігархів-мільярдерів, у 2013 році призведе до різкого загострення ситуації на Україні та прогнозованого протистояння, метою якого будуть намагання змістити клан Януковичів та близьких до нього осіб»[58].