Розділ «Частина друга. Ідеальне вбивство»

Маючи підтримку українців, Оберлендер категорично відкидав усі звинувачення у причетності до львівських погромів. У грудні 1959 року інформаційні агентства передали заяву Оберлендера у відповідь на звинувачення Нордена: «Я ніколи не мав жодних контактів з єврейським населенням Лемберга і не несу відповідальності за жодне убивство. Я був звичайним армійським офіцером. Я ніколи не служив в СС і не мав інформації, що євреїв убивали у Лембергу, коли там стояв наш батальйон». Згідно з ЄТА, Оберлендер вважав, що такі звинувачення ідуть з комуністичних джерел з метою дискредитувати його як міністра у справах біженців.[133].

«Активні заходи» щодо дискредетації Оберландера мали несподіваний ефект на справжнього вбивцю Бандери. Богдан Сташинський випадково подивився в кінотеатрі кіножурнал про похорони Бандери, який показували як частину фільму про прес-конференцію Нордена. Його особливо вразили кадри, коли довкола труни стояла родина Бандери і троє його дітей. Диктор за кадром казав, що почувається убивцею. Але куратор не поділяв таких похмурих настроїв. З усмішкою на обличчі він відповів, що діти Бандери, усвідомивши, ким був їхній батько, ще подякують йому за цей вчинок. Сташинський змушений був залишити свої сумніви при собі[134].