Розділ «Передмова»

Убивство у Мюнхені. По червоному сліду

Восени 1961 року, коли радянські й американські танкісти напружено дивилися у приціл через новий кордон між двома Берлінами, британський оперативник Дейвід Корнвел, якого світ знає під псевдонімом Джон Ле Каре, задумував свій перший роман – «Шпигун, що прийшов з холоду», – а західнонімецька поліція допитувала радянського шпигуна.

Худорлявий тридцятирічний чоловік мав паспорт на ім’я Йозефа Лемана, громадянина Німецької Демократичної Республіки, але назвався Богданом Сташинським і сказав, що він громадянин Радянського Союзу. На допиті чоловік зізнався, що вистежив і убив у Мюнхені двох провідних діячів української еміграції, Лева Ребета і Степана Бандеру. Інструментом убивства стала нова, спеціально розроблена зброя: пістолет-спрей, який стріляв рідкою отрутою і не лишав слідів. Степана Бандеру вважав особистим ворогом сам Микита Хрущов – до того, як стати на чолі СРСР, він багато років пропрацював в Україні і розумів, що до чого. Комітет державної безпеки не раз намагався їх ліквідувати, і врешті-решт це зробив Сташинський.

Свідчення Сташинського, з яких випливало, що Кремль причетний до політичних убивств за кордоном, стали сенсацією, справжнім шоком для світу міжнародної політики і шпіонажу. Справа Сташинського вплинула на тактику Радянського Союзу в холодній війні і змусила КДБ відмовитися від широкомасштабної практики убивств за кордоном. Вона ж зруйнувала кар’єру Александра Шелепіна, який плекав надію заступити Микиту Хрущова й Леоніда Брєжнєва на вершині влади. Крім того, історія Сташинського серйозно вплинула на юридичну практику в Західній Німеччині – німецькі суди почали по-іншому ставитися до справ проти нацистських злочинців. Спираючись на прецедент Сташинського, підсудні будували захист на тому, що вони просто виконували накази, а головні винуватці – ті, хто ці накази віддавав. Врешті-решт, законодавці змінили закон, щоб нацистські злочинці не могли розігрувати «партію Сташинського».

У Сполучених Штатах справу Сташинського розглядав окремий підкомітет Сенату, і її матеріали було враховано у висновках комісії Ворена з розслідування вбивства Джона Кенеді. Багато прихильників теорії змови досі впевнені, що Лі Гарві Освальд отримав підготовку в КДБ, так само як Богдан Сташинський.

Історія Сташинського полонила уяву західного світу. Розлогу статтю цій справі присвятив журнал «Лайф»; вона фігурує в незмінно популярній книжці «Великі шпигунські історії», яку упорядкував колишній голова ЦРУ Ален Далас. У романі Яна Флемінга «Людина із золотим пістолетом» Джеймс Бонд, дезорієнтований радянськими спецслужбами, стріляє у свого ж начальника з пістолета-спрея, зарядженого ціанідом. Теле- і радіопередачі про Сташинського йшли по всьому світу. Про нього написано багато книжок, знято кілька документальних фільмів, є як мінімум два романи, дві п’єси і художній кінофільм.

Десятиліттями КДБ заперечував будь-який зв’язок зі Сташинським, десятиліттями ЦРУ не мало абсолютної впевненості, що ця історія правдива. Навіть сьогодні деякі автори стверджують, що Сташинського спеціально відправили на Захід з дезінформацією, щоб прикрити реальних агентів, які й виконали смертоносне завдання.

Цю книгу написано на основі нових, раніше недоступних джерел, які дають нарешті змогу розібратися з різними теоріями і чутками про справу Сташинського. Його історію показано в широкому контексті холодної війни – запеклої боротьби двох ідеологій, культур і систем – і внутрішньої політики авторитарної радянської держави, яка чинила руйнівний вплив на суспільство по східний бік залізної завіси.

Більшість із того, що ми знаємо про Богдана Сташинського, його злочин і кару, зводиться до матеріалів судового процесу в Карлсруе в жовтні 1962 року. Тепер ці відомості можна доповнити щойно розсекреченими архівними матеріалами Центрального розвідувального управління США, Комітету державної безпеки СРСР і польських спецслужб, а також спогадами й інтерв’ю колишніх працівників КДБ. Окремі епізоди історії Сташинського знайшли підтвердження в берлінських цвинтарних реєстрах, а завдяки інтерв’ю, яке мені пощастило провести з колишнім керівником південно-африканської поліції, вдалося простежити шлях Сташинського у ПАР. Не виключено, що Сташинський і досі живе там, звиклий постійно озиратися через плече.

Наступний розділ:

Пролог


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду» автора Сергій Плохій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передмова“ на сторінці 1. Приємного читання.