Розділ «Частина друга. Ідеальне вбивство»

У неділю 18 жовтня до того, як стали відомі результати розтину, Гуду довелося відкласти шахи і шаради і знову телеграфувати у Вашингтон новини від «Гердаля»: «Попередні результати розтину свідчать, що смерть Бандери не була природною. Ознаки отруєння». Гуд також повідомив до Вашінгтона, що за день до смерті Бандери «Гердаль» з ним обідав і той був у «доброму здоров’ї і гуморі». Шеф мюнхенської бази нічого не писав про суїцид. Він підозрював убивство[100].

Головне джерело інформації Гуда про смерть Бандери, агент «Гердаль» обіймав впливову посаду у західнонімецькому Федеральному розвідувальному управлінні (Bundesnachrichtendienst, БНД), яке було створено 1956 року й підпорядковувалося безпосередньо канцлеру. Конрад Аденауер хотів, щоб нова шпигунська організація звітувала йому особисто. Аденауер задумав БНД спільно з Центральним розвідувальним управлінням, яке протягом десяти років фінансувало німецьких контррозвідників й керувало попередницею БНД, т. зв. «організацією Гелена» (найчастіше її називали просто «Орг»). У документах ЦРУ за кінець 50-х років БНД фігурувало під кодовою назвою «Стрибок» (Upswing), згодом – «Підйом» (Uphill). ЦРУ підтримувало тісний зв’язок з новою організацією, але більше не відповідало за її фінансування і щоденну роботу. Це стало сходинкою вгору і для генерала Гелена, який очолив БНД і керував ним наступні двадцять два роки[101].

Під час війни генерал-майор Гелен відповідав у генштабі вермахту за військову розвідку на Східному фронті. Після війни він запропонував архів свого відділу й частину людей до послуг американської армії в Баварії. Відмовитися від такої щедрої пропозиції американська розвідка не могла – вона щойно починала роботу на радянському напрямі. Мало того, Гелен запропонував американському командуванню інформацію про членів комуністичної партії в лавах Управління стратегічних служб, попередника ЦРУ. Цілий рік Гелена і його людей допитували у Сполучених Штатах. Влітку 1946-го їх випустили на свободу, вони повернулися до Німеччини й почали працювати проти СРСР та його східноєвропейських союзників.

Гелен набирав на роботу колишніх офіцерів відділу східної розвідки німецького генштабу, абвера і, попри формальну заборону, СД – служби безпеки СС і нацистської партії. Більшість людей, запрошених в «організацію Гелена», у квітні 1956-го перейшли у БНД. Створення нової західнонімецької розвідки, по суті, звелося до легалізації «організації Гелена». Той факт, що у БНД працювало досить багато колишніх нацистів, був подарунком радянським спецслужбам і пропагандистській машині. Колишні нацисти були легкою мішенню для шантажу, перевербування й нападок у пресі. Після смерті Бандери радянська і східнонімецька пропаганда одразу накинулася на БНД. Багато офіцерів БНД особисто знали Бандеру за часів війни, коли вони співпрацювали з національними частинами у складі німецької армії.

Серед них був і «Гердаль». Його справжнє ім’я, Гайнц Данко Гере перегукувалося з його цеерушним псевдо – запам’ятати легко, але, з іншого боку, легко й з’ясувати, хто це такий. Коли Гере отримав своє кодове ім’я, американська розвідка й не підозрювала, наскільки важливою стане ця людина для співпраці ЦРУ з БНД. Джеймс Крітчфілд, начальник бази ЦРУ в передмісті Мюнхена Пулах, де розташовувалася штаб-квартира «організації Гелена», називав Гере «головною людиною [ЦРУ] у ближньому колі Гелена». Багато років по тому, згадуючи роки в Пулаху, Крітчфілд писав, що Гере вмів «мати справу з обома сторонами, підтримувати комунікацію й шукати компроміси, коли ситуація загострювалася». Гере, очевидно, прагнув стати незамінним хлопцем для американців. «Він став експертом з американського бейсболу і не задумуючись міг назвати середню результативність і турнірне становище», – згадував Крітчфілд.

Гайнц Гере почав спеціалізуватися на американцях і заокеанській культурі тільки після війни. До того він опікувався Росією і Східною Європою. Обізнаність Гере у цьому регіоні спонукала Райнгарда Гелена у квітні 1942-го взяти його під своє крило й перевести з фронту у відділ східної розвідки генштабу. Гере провів успішну операцію у психологічній війні під кодовою назвою «Надія» («Silver Lining»), яка мала на меті переконати червоноармійців здаватися в полон. Наприкінці 1944 року Гере, фахівця з Росії з великим фронтовим досвідом, призначили начальником штабу Російської визвольної армії генерала Власова. Гере і ще кількох офіцерів Гелен взяв «за компанію», здаючись американцям. У період існування «організації Гелена» Гере, крім того, що виступав у ролі неофіційного каналу зв’язку з американцями, був начальником аналітичного відділу розвідки. 1957-го, через рік після того, як БНД стала «публічною» організацією, Гере призначили керувати відділом, який вів розвідку в комуністичних країнах. Старий рибалка ніби повернувся до рідного російського ставка. Нова посада Гере прекрасно відповідала інтересам ЦРУ в цьому регіоні.

Бандерівці припускали, що Гелен і його люди можуть бути причетні до смерті Бандери. У звіті ЦРУ один із головних агентів американців серед української громади під кодовим ім’ям «Едогма-1» (Aedogma-1) не виключав причетності до цієї справи німецької розвідки.

«Від середини вересня німецькі розвідувальні служби (незрозуміло, це були люди Гелена чи Федеральної служби захисту конституції) говорили про зустріч зі Степаном Бандерою, – писав агент. – В результаті така зустріч справді відбулася 14 жовтня 1959 року в готелі “Баєрішер гоф” у Мюнхені. На ній було троє німецьких оперативників, імена мені невідомі». Агент ЦРУ зазначав, що обід відбувся за добу до смерті Бандери, і висловлював гіпотезу, що на цій зустрічі міг бути подвійний радянський агент.

Шеф мюнхенської бази ЦРУ Вільям Гуд знав зі своїх німецьких джерел про цей обід. Знав він і те, що це були «люди Гелена», оперативники БНД. Як і підозрювали колеги Бандери, на тому обіді справді був як мінімум один подвійний агент, тільки от працював він не на Радянський Союз, а на американців. Це був «Гердаль», права рука Гелена й інформатор Гуда Гайнц Данко Гере.

Обід з Бандерою у «Баєрішер гоф» – розкішному готелі в центрі Мюнхена, що в міжвоєнний період був найбільшим готелем у Європі, відбувся 14 жовтня і був прямо пов’язаний з роботою Гере у БНД: присутні обговорювали таємні операції за залізною завісою.

Переговори між Бандерою і людьми Гелена почалися в березні 1956 року, ще до того, як 1 квітня офіційно «відкрили» БНД. Американці попередили «молодших партнерів», щоб ті не використовували бандерівців в Україні, бо вважали, що в їхній мережі працює агент КДБ. БНД дослухалося до поради й припинило переговори. Західні німці з різних причин повернуться до ідеї співпраці з Бандерою через кілька років.

БНД була молодою розвідувальною організацією і хотіла проявити себе, а зробити це Райнгарду Гелену і Гайнцу Гере найпростіше було через старі зв’язки часів Другої світової. Тоді співпраці з російськими і східноєвропейськими націоналістами, за яку виступали такі експерти як Гере, заважала расистська політика нацистської партії і СС. Цього разу колишні «радянознавці» вермахту дістали можливість втілити свої ідеї на практиці й об’єднатися з колишніми клієнтами і союзниками. Гере інформував Вільяма Гуда, що знає Бандеру років двадцять – набагато довше, ніж існувало ЦРУ.

Перша операція БНД за участі людей Бандери розпочалася в липні 1959 року: групу підготовлених німцями агентів заслали в СРСР через чехословацький кордон. Гайнц Гере 9 квітня 1959 року особисто зустрічався зі Степаном Бандерою та його заступником і обговорював з ними деталі операції. Наступна зустріч відбулася 14 жовтня, за день до смерті Бандери. Гере пізніше докладно поінформував Вільяма Гуда про цю зустріч і теми, які там обговорювалися.

«За обідом ішлося головно про підтримку “Стрибком” подальших операцій в СРСР, – телеграфував Гуд у Вашінгтон. – Також говорили про статус засланих агентів, які довгий час не доповідали, а на момент останнього сеансу зв’язку ще не перетнули радянський кордон». Групи, заслані через Чехословаччину, ще не вийшли на домовлений зв’язок, але Гере був готовий розширити співпрацю БНД з бандерівцями. ЦРУ отримало інформацію про зміст розмови Гере з Бандерою також зі своїх джерел у спільноті українських емігрантів. «Німці погодилися з усіма пропозиціями ЗчОУН і пообіцяли всіляку допомогу. Степан Бандера був дуже задоволений результатами розмови», – йшлося у звіті[102].

ЦРУ дізналося про домовленості Гере тільки після смерті українського лідера. Гелен, Гере і їхній «Стрибок», попри давні зв’язки з ЦРУ, тепер рухалися самостійно. Якщо американці хотіли щось від колишніх клієнтів, то мусили пропонувати щось узамін. Саме на це натякала телеграма Гуда у Вашінгтон на початку жовтня 1959 року стосовно американської візи для Бандери. «Якщо візу дадуть, – писав Гуд начальству, – нас будуть інформувати про майбутню співпрацю між “Стрибком” і Бандерою. Якщо не дадуть, то, вірогідно, “Гердаль” [Гайнц Гере] приховає цей аспект діяльності “Стрибка” і буде незадоволений»[103].

Мало БНД секрети від ЦРУ чи ні, очевидно, що жодних причин убивати Бандеру у німців не було. І Гере, і Бандера планували взаємовигідну співпрацю на багато років. Але бандерівці все ще сумнівалися. Якщо їхнього лідера отруїли, то годі шукати кращої нагоди підсипати отруту, ніж на обіді з Гере. Усі присутні замовили однакову їжу, тільки на десерт Бандера пив какао, а решта замовили каву. Соратники Бандери звернулися в поліцію, але кріпо не зацікавилася цією інформацією. Їм відповіли, що присутніх на обіді оперативників БНД вже допитали і викреслили зі списку підозрюваних. Та й навряд чи місцевий відділ убивств пішов би проти федеральної розвідки, підпорядкованої напряму канцлеру.

Служба безпеки Бандери була незадоволена. «Німецькі кримінологи ігнорують версію, що Бандеру отруїв ціанідом під час обіду хтось із німецьких учасників, офіціантів або кухарів», – йшлося у звіті українського агента ЦРУ. Коли Гере і один з його неназваних працівників вийшли з кола підозрюваних, начальник служби безпеки ОУН-б Іван Кашуба зосередився на «третьому чоловіку», нібито залученому до організації зустрічі. «Він живе в Мюнхені і вважає себе фахівцем в українських справах», – доповідав агент. ЦРУ так і не дізналося, а можливо, і не хотіло знати, хто цей «третій чоловік». Німецькі експерти не вірили, що отруту могли ввести за двадцять чотири години до смерті. Доктор Лавес, який проводив розтин тіла, сказав соратникам Бандери, що отрута потрапила в організм щонайпізніше за три години до смерті. Це виводило учасників обіду і працівників мюнхенського ресторану з кола підозрюваних.

Якщо Бандеру отруїли не під час обіду з Гайнцом Гере, чи стосується зустріч у «Баєрішер гоф» його смерті взагалі? Не виключено, вважав автор звіту, поданого в ЦРУ восени 1959 року, що радянські спецслужби могли дізнатися про цю зустріч до неї або одразу після і підлаштували смерть Бандери під діяльність БНД[104].

Вільям Гуд підозрював радянську розвідку від самого початку, але потрібні були докази. 19 жовтня він запитав у штаб-квартири у Вашінгтоні інформацію про «конкретний тип отрути, яку важко виявити і яка могла бути введена задовго до моменту смерті». Виявивши отруту, можна було гіпотетично вийти на убивцю[105].

Тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятий рік став для німецьких виноробів особливим – це найтепліший рік від 1881-го, коли в Німеччини почали вести температурну хроніку. Завдяки сонячному літу виноград набрав дуже високу цукристість, і виник один із найкращих вінтажів століття. Та й сам виноград вийшов виняткового смачний. За найкращим вибором мюнхенці ходили на Гросмарктгале – один із найбільших критих ринків у Європі. Його відкрили 1912 року на набережній Ізара, там активно торгували товарами з Італії і Середземномор’я. Після війни, яка майже повністю знищила знаменитий ринок, почалася відбудова – країна споживала дедалі більше харчів. Спершу відбудували стіни і гостроверхий дах одного павільйону, решту просто накрили від дощу, і вони чекали своєї черги. На 1959 рік відбудову майже закінчили. Ринок знову тішився колишньою славою, тисячі покупців приходили сюди за свіжими овочами і фруктами[106].