Розділ «Пролог»

Убивство у Мюнхені. По червоному сліду

П’ятнадцяте жовтня 1959 року випало на четвер. У Мюнхені стояв сонячний ранок. Минула одинадцята година. Трамвай з центру зупинився на мосту Людвіга через річку Ізар.

– «Німецький музей», – оголосив кондуктор.

Німецький музей науки і технологій мав до війни найбільшу у світі колекцію наукових артефактів. Головний корпус музею розташовувався на острові – йти від зупинки зовсім близько. На фасаді досі видніються сліди бомбардувань – в останні роки війни авіація союзників перетворила центр Мюнхена на порох. Туристам відкривається й картина повоєнного відновлення: старе музейне приміщення відбудували, а прямо через річку, на розбомбленій Цепелінштрасе звели нові корпуси. Двері трамвая відчинилися.

Худорлявий чоловік років тридцяти, який стояв на мосту Людвіга, інтересу до трамвая не виявив. Пропустив він і трамвай у протилежному напрямку в бік Карлспляц і Гауптбангоф – центрального залізничного вокзалу. Заходити в музей він теж не збирався. Стояв собі на мосту й дивився на річку і Цепелінштрасе. Потім пішов по вулиці до будинку № 67, під яким запаркувався синій «Опель-капітан». Підійшов на відстань, з якої можна роздивитися номер, потім повернувся на міст і далі спостерігав за машиною і будинком. Нарешті десь опівдні сталося те, що він, очевидно, хотів побачити, – з будинку вийшов чоловік років п’ятдесяти з молодшою жінкою, і вони сіли в авто. Машина поїхала по Цепелінштрасе від мосту. Спостерігач провів авто очима. Щойно «Опель» зник з поля зору, він сів на перший-ліпший трамвай у бік центру.

За чверть години молодик з моста Людвіга вже був на іншому кінці міста, зійшовши з трамвая на Масманплятц. Пройшов до рогу найдовшої в Мюнхені Дахауерштрасе і коротшої Зандштрасе. Потім повернув праворуч і пішов по Крайтмайрштрасе в бік собору Св. Бенно в кінці вулиці. Проходячи повз новий будинок за номером 7, він зазирнув в арку, яка вела у двір до гаражів, але сподіваного не побачив: синього «Опеля-капітана» там не було. Чоловік повернувся на Дахауерштрасе і знову пішов по Крайтмайрштрасе, час від часу поглядаючи на годинник. Нарешті він побачив, як «Опель-капітан» повернув з-за рогу Дахауер і Зандштрасе. Номер збігався – М-DA 105.

Машина заїхала в арку будинку № 7, і молодик теж пішов у тому напрямку. Він дістав з кишені циліндричний предмет, загорнутий у газету. Авто стояло перед відкритими воротами гаража, водій щось вивантажував. Чоловік підійшов до дверей у будинок і відкрив їх ключем. Потім замкнув двері зсередини і трохи піднявся по сходах – він вирішив почекати, поки власник «Опеля-капітана» увійде у будинок. Раптом згори залунав жіночий голос:

– До побачення! – Хтось почав спускатися сходами.

Молодик занервувався. Що робити? Піти назад означає натрапити на власника авто. Він вирішив повернутися на перший поверх і стати обличчям до ліфта так, щоб випадковий свідок його не розгледів. Натиснув кнопку ліфта. За кілька секунд почулися кроки – судячи за стукотом підборів, це була жінка. Вона відчинила двері й вийшла на вулицю. Чоловік повернувся на попередню позицію на сходи між першим і другим поверхами, звідки його не було видно. Невдовзі він почув, як відчинилися двері. Це був власник «Опеля» з Цепелінштрасе. Він був сам.

Молодик не вперше був у цьому будинку. Кілька місяців тому він знайшов ім’я власника авто в мюнхенському телефонному довіднику, воно ж значилося на дверній табличці – Стефан Попель, квартира 7. Він стежив за Попелем багато разів, одного разу навіть бачив, як той ставить машину під гаражем. Хотів підійти, але востаннє не наважився. Кілька разів пробував увійти в будинок і почекати Попеля там, але двері були зачинені, і він навіть зламав ключ, намагаючись відкрити їх силою. Тепер він мав правильні ключі – вхідні двері проблемою не були.

Він довго готувався до цього моменту. І ось він прийшов. Стефан Попель, невисокий приземкуватий чоловік із залисинами, стояв прямо перед ним, висмикуючи ключ із замка. Він стискав ключ у лівій руці і притримував двері ногою. Ліктем утримував якісь пакети. Один був відкритий – у ньому лежали помідори. Молодик нахилився, ніби зав’язуючи шнурки, – він розумів, що ця поза здається штучною, але не хотів підходити до Попеля, поки двері відчинено. У голову лізли сумніви: а раптом момент непідходящий? Потім встав, наблизився до дверей і спитав:

– Щось не гаразд? – Свій же голос здався чужим і далеким.

– Тепер все добре, – відповів чоловік.

Молодик взявся за дверну ручку лівою рукою. Він був готовий вийти на вулицю. У цей момент його права рука з предметом, загорнутим у газету, випрямилася. Він спрямував предмет в обличчя Попеля. Хлопок. Попель раптом відхилився вбік і назад. Як він упав, молодик уже не бачив. Він вийшов надвір і зачинив за собою двері… Повернув наліво і пішов по Ерцгісерайштрасе. Потім повернув на Німфенбургерштрасе і пішов у бік центру. Поклав циліндричний предмет у кишеню, дістав носовичка і продихався через нього. Нарешті він це зробив. Сташинський виконав завдання[1].

Бійці Української повстанської армії. Галичина, 1948 р. Повстанці УПА, відомі як «бандерівці», не припиняли організованої збройної боротьби проти радянської окупації протягом більш ніж десяти років після вторгнення Червоної армії в Західну Україну

(Фото: Павло Гранюк / Центр досліджень визвольного руху [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cdvr.org.ua/photoarchive/%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B1%D0%BE%D0%B9%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8)

Богдан Сташинський (праворуч). Львів, лютий 1951 р. У квітні 1950 року його було завербовано радянськими спецслужбами для агентурної роботи проти УПА. 19-річний Сташинський, який до цього часу активно допомагав підпіллю, погодився на співпрацю, щоб уникнути арешту. На фото, зробленому таємною камерою, він зображений під час зустрічі зі знайомим. Держбезпека підозрювала його в подальшій співпраці з підпіллям. За кілька тижнів Сташинський долучиться до боївки УПА і видасть її командира Івана Лабу та інших повстанців

(Фото: Справа оперативної розробки агента «Тарас» / Архів Служби зовнішньої розвідки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fp=5402.html) https://was.media/2017-03-23-delo-bogdana-stashinskogo/)

Членський квиток товариства «Динамо», виписаний Богдану Сташинському (на підставне ім’я Григорія Мороза) під час його навчання в Київській школі держбезпеки, де він перебував з 1952 по 1954 р. Крім стрільби, керування машиною та уміння уникати стеження, Сташинського посилено навчали німецької мови

(Фото: Справа оперативної розробки агента «Тарас» / Архів Служби зовнішньої розвідки України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fp=5402.html) https://was.media/2017-05-19-kak-gotovili-ubijcu-bandery/)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду» автора Сергій Плохій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пролог“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи