Розділ «Наступ бiльшовицьких вiйськ»

20 (7) сiчня 1918 року в мiстi Костянтиноградi вiдбулося об'єднання загонiв М.Муравйова, що наступали з Полтави, та П.Єгорова, якi рухалися з Катеринослава i Лозової. У цьому мiстi знаходився посилений курiнь полку iменi Хмельницького, який мав у своєму складi понад 500 багнетiв. Однак сили були надто нерiвнi, оскiльки в Муравйова та Єгорова було понад 3000 бiйцiв. Шлях до вiдступу для богданiвцiв був вiдрiзаний з усiх бокiв, i iхнє командування не знайшло нiчого лiпшого, як капiтулювали. Так без єдиного пострiлу бiльшовики роззброїли та розпустили частину Богданiвського полку.

Отже, як бачимо, В.Антонов-Овсiєнко одразу вдало повiв вiйськовi дiї проти Центральної Ради, розбивши її передовi сили та захопивши низку мiст, якi мали стратегiчне значення. Певно, що пiсля таких успiхiв за логiкою речей українськi вiйська мусили перейти в контрнаступ. Через це всi сили бiльшовикiв були кинутi на обороннi позицiї чекати на протинаступ. Однак на той час пiдроздiли Центральної Ради знаходились у скрутному становищi. На Полтавськiй залiзницi пiсля вiд'їзду до Києва богданiвцiв та богунцiв лишався лише невеличкий загiн гайдамакiв О.Волоха, на Чернiгiвськiй також до столицi вiдступила 1-а вiйськова юнацька школа, а тут залишились розхитанi бiльшовиками частини. На цьому варто зупинитись. На перший погляд, може здатись, що Чернiгiвщина просто перевантажена вiйськами. Адже тут знаходились 3-й Український та Дорошенкiвський полки, куренi "Смертi" й iменi Шевченка. Крiм того, по селах та мiстечках губернiї розмiщувались залоги Вiльного козацтва, що разом мали до 500 багнетiв. Але насправдi ситуацiя на Чернiгiвщинi була досить хиткою. Шевченкiвський курiнь у Нiжинi оголосив себе нейтральним, хоч насправдi ця нейтральнiсть мала яскраво бiльшовицький колiр. 3-й Український запасний полк у Чернiговi, як виявилося згодом, теж був нейтральним. Вiльне козацтво було розкидане по всiй губернiї, маючи головний осiдок у Чернiговi (4 сотнi по 35 козакiв), однак воно теж не могло дати бiйцiв, оскiльки використовувалось як мiська мiлiцiя (205,N24,с.29). Бiльш-менш надiйними залишались послабленi збройними сутичками та дезертирством Дорошенкiвський полк та курiнь "Смертi", однак i в них почались бiльшовицькi хитання (цi частини в спогадах колишнiй юнак М.Михайлик помилково називає 113-м полком та Богданiвським куренем). Цi двi частини розташовувались у Конотопi, однак не були придатнi до активних дiй.

А в цей час бiльшовики стояли на мiсцi в нерiшучостi. Така невизначенiсть тривала два днi, доки нарештi В.Антонов-Овсiєнко не зважився завдати українським вiйськам Чернiгiвщини удар у спину. У Конотопi був досить потужний осередок бiльшовикiв та червоної гвардiї, здатної самостiйно пiдняти повстання. Пiдстраховували їх загони Знаменського, Руднєва та Кудинського, що стояли поруч. Пiдстави для повстання були досить сприятливi: з Конотопу виїхали до Києва надiйнi юнацькi (юнкерськi) пiдроздiли, а дорошенкiвцi вiдправили один курiнь проти Кудинського. Таким чином, у мiстi лишалося не бiльше 1200 воякiв. У Конотопi вже давно була досить напружена ситуацiя. Ось що, зокрема, згадував М.Михайлик:

"Тiльки ми прибули до Конотопу (а там було залiзничне депо), то нас оточили робiтники. Було їх в Конотопi до 7000. Однi витали, другi гудили. Видно було, що мiж самими робiтниками не було єдностi. Опiсля ми довiдалися, що тут було до 4000 кацапiв, а решта Українцi, i мiж ними так само провадилася боротьба. Москалi мали озброєний вiддiл на 150 чоловiка i скорострiл, але коли ми прибули, вони зброю вже здавали.

В Конотопi ми роззброїли кiлька ешелонiв Москалiв, що здолали прибути з фронту зi зброєю. Скрiзь ставали нам опiр робiтники-Москалi, нераз навiть завозили наш потяг в слiпий кiнець тору, готуючи нам там пастку. Агiтацiя мiж юнаками провадилася шалена, але все це не похитнуло духа юнакiв.

В самiм мiстi було повне безладдя. Командант мiста i околиць, призначений Центр. Радою, утiк звiдси давно, залишивши уряд якомусь молодому пiяковi, що завжди пив, бив жидiв i бешкетував. Про це ми донесли штабовi i Носенко одiзвав його, а навiть здається й приарештував.

Щодалi робiтники ставали настирливiшими в своїй поведiнцi, вимагали вiд нас залишити станцiю, дати їм технiчний потяг, що стояв тутже, щоб направити пiдiрваний нами тор. Їхнi агiтатори намагалися брати нас на рiжнi провокацiї" (169,с.20).

22 (9) сiчня 1918 року юнацька школа облишила Конотоп, i мiсцевi бiльшовики почали дiяти. Одразу застерiгаємо, що в багатьох радянських дослiдженнях стоїть неправильна дата повстання — 15 (2) сiчня, що не вiдповiдає дiйсностi.

Надвечiр 22 (9) сiчня голова конотопських бiльшовикiв Л.Новиков вiддав наказ про прибуття до мiста загонiв червоногвардiйцiв з Сосновки (200), Семенiвки (200), Городнi (300), Шаповалiвки, Великого Самбора, Дептiвки та iнших. Крiм того, до бою було пiдготовлено i червону гвардiю Конотопу. Об'єктом атаки був вокзал, де знаходились дорошенкiвцi, яких мешканцi мiста звали "сiчовиками" через певну кiлькiсть галичан серед них на чолi з сотником Мантуляком, а також курiнь "Смертi". Крiм того, червоногвардiйцi мусили ще напасти на штаб українських вiйськ, що мiстився в Комерцiйному училищi (212,с.503). У штабi, як правило, ночував командир дорошенкiвцiв курiнний Пелещук та начальник мiсцевого Вiльного козацтва штабс-капiтан Вержинський.

Подальшi подiї в Конотопi досить яскраво висвiтлив бiограф П.Новикова, учасник тих подiй В.Бабко:

"За вказiвкою Павла Новикова соснiвськi червоногвардiйцi перерiзали телеграфнi i телефоннi проводи. Зв'язок Конотопа з iншими мiстами, зокрема, з Києвом, був перерваний. Інша група вивела з ладу телеграфнi апарати на станцiї. Загони, що прибули з сiл вiдповiдно до розробленого плану, зайняли позицiї на околицi Конотопа. Готовi були до виступу мiськi червоногвардiйцi.

Коли завмерли вулицi мiста i "сiчовики" мiцно заснули, приблизно о 4 годинi ранку 2 сiчня (23 (10) сiчня — прим. Т.Я.), тишу розiтнула дзвiнка кулеметна черга. То був умовний сигнал до атаки. Сотнi червоногвардiйцiв — загони з паровозного i вагонного депо, залiзничних майстерень та сiл — з криками "ура" кинулися до ешелонiв i захопили гармати. З вагонiв вистрибували напiвсоннi, смертельно переляканi "сiчовики". Деякi вояки "куреня" тiкали по глибокому снiгу босонiж, в однiй бiлизнi.

За наказом Новикова пiсля очищення станцiї загiн пiд командуванням матроса-балтiйця Оникiя Гандзi вирушив до примiщення комерцiйного училища, де розмiстився петлюрiвський штаб. Бiля парадного входу стояли двi гармати i п'ять кулеметiв. Гандзя наказав вiдкрити по училищу вогонь. "Сiчовики", що охороняли штаб, спершу розгубилися, а потiм учинили незначний опiр. Трьох було вбито… Кiлька офiцерiв та рядових, що перебували в примiщеннi, пiдвели руки вгору" (211,с.83).

До опису додамо, що крiм вже згаданих трьох вбитих також були застрiленi червоногвардiйцями українськi командири Пелещук та Вержинський. Переважна бiльшiсть воякiв-українцiв, що вискочили в однiй бiлизнi, була захоплена бiльшовиками. Пiсля роззброєння їх вiдпустили на всi чотири вiтри. Невеличка частина українських вiйськ з боєм вирвалася з Конотопу. Це були рештки дорошенкiвцiв у силi до 300 багнетiв на чолi з помi— чником командира полку хорунжим К.Хмiлевським та до 100 воякiв куреня "Смертi" зi своїм командиром, сотником Мiляшевичем.

Того ж дня, 23 (10) сiчня, загони Кудинського пiсля незначного бою захопили Кролевець, де роззброїли 3-й курiнь дорошенкiвцiв i звiдти вирушили до Конотопу. Не спадала активнiсть i в конотопцiв, якi протягом 23–24 сiчня здiйснили рейд по селах Чернiгiвщини та роззброїли вiльних козакiв. У цьому їм допомогли i загони Знаменського та Руднєва, якi термiново прибули до Конотопа.

Тепер спробуймо пiдвести пiдсумок тим подiям, якi вiдбулися за 5 днiв рiшучого наступу бiльшовикiв.

1. Чернiгiвська залiзниця. У результатi боїв у Сумах, Михайлiвському Хуторi та Конотопi українськi вiйська зазнали страшної поразки. Було майже повнiстю знищено полк iменi Дорошенка та курiнь "Смертi", якi в цих подiях втратили до 20 вбитих воякiв та понад тисячу роззброєних. Бiльшовицькi вiйська отримали змогу об'єднатись у Конотопi в один загiн Кудинського — Знаменського. Також було роззброєно бiльшiсть вiльних козакiв Чернiгiвщини. Реально на оборонi залiзницi залишилось 300 дорошенкiвцiв, 100 воякiв куреня "Смертi" та деякi вiльнi козаки. Їм протистояли понад 1300 бiйцiв загону Кудинського — Знаменського. Шевченкiвський курiнь та 3-й Український запасний полк виявились ненадiйними. А вiд'їзд 1-ї вiйськової юнацької школи не залишив шансiв на перемогу решткам українських вiйськ на Чернiгiвщинi.

2. Полтавська залiзниця. Завдяки операцiї в районi залiзницi Кременчук — Полтава бiльшовики роззброїли або розгромили Вiленське вiйськове училище, Мазепинський кiнний полк, частину полку iменi Сагайдачного та 3-й Богданiвський курiнь загальною чисельнiстю до 1800 воякiв. З них до 100 юнкерiв загинуло в Полтавi. Пiсля вiд'їзду богданiвцiв та богунцiв до Києва на Полтавщинi залишився тiльки невеличкий загiн гайдамакiв О.Волоха в силi до 150 багнетiв, оскiльки 58-й зукраїнiзований запасний полк оголосив нейтралiтет. Йому протистояли загони Муравйова — Єгорова, що мали разом до 3400 воякiв.

Отже, як ми бачимо, i на Полтавськiй, i не Чернiгiвськiй залiзницях всього за п'ять днiв українськi вiйська зазнали страшної поразки. Шансiв на перемогу в них лишалося дуже мало.

Подiї, пов'язанi з наступом бiльшовицьких вiйськ, мали важливi полiтичнi наслiдки. Адже тепер стало зрозумiло всiм, що Радянська Росiя — це ворог. Саме тому в Центральнiй Радi питання самовизначення України стало на перший план. Спонукали до цього й iншi обставини: держави свiту, усвiдомлюючи, що становить собою Росiя бiльшовикiв, готовi були визнати Українську Державнiсть. Тож пiдтримка європейських держав, а також пряма агресiя Раднаркому мусили призвести до остаточного вiдокремлення України. Так, газета "Народна воля" з приводу конфлiкту мiж Центральною Радою та Раднаркомом писала: