Розділ «Утворення Центрального Виконавчого Комiтету Української Республiки Рад у Харковi»

Перейдемо до другої резолюцiї, яка стосується Українських Установчих Зборiв i де вже першi фрази свiдчать про ставлення до них бiльшовикiв:

"Не обольщая себя иллюзиями относительно прелестей парламентаризма и не считая Учредительное Собрание, даже выбранное на основах самого демократичекого избирательного закона, наилучшим выразителем воли широких слоев пролетариата и беднейшего крестьянства, особенно в момент революций…" (30,с.86).

Далi йде ряд постанов, спрямування яких вже є зрозумiлим з першого ж речення. Безперечно, що тут коментарi теж зайвi.

Нарештi, остання резолюцiя стосується прикрозвiсного ультиматиму Раднаркому. Багато чого цiкавого є у тiй резолюцiї, однак нам варто процитувати лише останнi фрази, як пiдсумок усiєї постанови:

"… с'езд РСДРП (большевиков) призывает украинских рабочих, солдат и крестьян соединиться с рабочими, солдатами и крестьянами других частей России для совместной борьбы с врагами народа. А политиканам из украинских "социалистов", изменивших рабочему и крестьянскому делу, он должен сказать то, что сказал меньшевикам и эсерам.

Украинских социал-шовинистов, социал-националистов, разжигающих национальную рознь, вносящих раздор между братьями рабочими, солдатами и крестьянами, украинская рабоче-крестьянская демократия должна лишить доверия" (30,с.88).

З резолюцiй бачимо, що бiльшовики України вже тодi палали бажанням звести рахунки з Центральною Радою, де вони не мали нiякого впливу. Через це РСДРП (б) України, як якась окрема органiзацiя, не мала впливу нi на Українi, нi в Росiї. Усюди на неї дивилися, як на фiлiю росiйської правлячої партiї, що, власне, й вiдповiдало дiйсностi. Ми впевненi, що в той час Раднарком навiть не ставився серйозно до Київського РСДРП (б) України як до полiтичної сили. Цiкаво, що переважна бiльшiсть тих бiльшовикiв України, яких ми згадували вище, за твердженнями С.Шрейбера ставилася вороже до всього українського. Фактично виходило, що РСДРП (б) України за деякими винятками була чорносотенською iмперською органiзацiєю. У подальшому, висвiтлюючи створення ЦВК, ми обгрунтуємо цю думку.

6 (19) грудня в Києвi вiдкрився 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад. Його хiд чудово висвiтлив iсторик Д.Дорошенко, хоч щодо конфлiкту з бiльшовиками його думка дуже розходиться з думкою В.Затонського (40,с.219–222). Оперуючи всiма вiдповiдними фактами, ми не будемо вдаватися до полемiки, хто бiльше мав рацiю щодо обставин вiдкриття з'їзду та виходу з нього бiльшовикiв, а викладемо, спираючись на всi наведенi джерела, свою версiю.

Отож, 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад вiдкрився за iнiцiативою бiльшовикiв, якi, користуючись росiйським прикладом, намагалися накинути Радам свою думку i в Українi. Заготовленi резолюцiї з'їзду РСДРП (б) України могли служити як проекти резолюцiї з'їзду Рад. Але бiльшовики зазнали страшенної поразки. Вже було вiдомо про ультиматум бiльшовицького Раднаркому, i делегати з'їзду Рад все своє обурення вилили на РСДРП (б) України. В.Затонському та його компанiї нiчого не залишалося, як пiти геть зi з'їзду, тим бiльше, що прийнятi днем ранiше конкретнi постанови РСДРП (б) України просто зобов'язували бiльшовикiв зробити це. І Д.Дорошенко, i В.Затонський наводять мiзернi приводи, один намагаючись з'ясувати, а другий — замаскувати поведiнку бiльшовикiв. Але тут цi приводи не грали вже нiякої ролi.

Власне, про настрої та роботу з'їзду яскраво свiдчать постанови, ухваленi 19 (6) грудня 1917 року. Перша i основна резолюцiя була пiдтримана майже усiма 2500 делегатами з'їзду при двох проти та дев'ятьох, що утримались. Ця резолюцiя стосувалася ультиматуму Раднаркому Центральнiй Радi. Гадаємо, що варто навести її:

"Уважаючи ультиматум Ради Народнiх Комiсарiв замахом проти Української Народної Республiки i виходячи з того, що заявленi в нiм домагання нарушають право українського народу на самовизначення та на вiльне будування форм свого державного життя, Всеукраїнський з'їзд Рад Селянських, Робiтничих i Солдатських Депутатiв стверджує, що централiстичнi замiри теперiшнього московського (великоруського) правительства, доводячи до вiйни мiж Московщиною та Україною, загроджують до решти розiрвати федеративнi звязки, до яких простує українська демократiя.

В той час, коли демократiя всього свiту, з передовими вiддiлами мiжнародного соцiялiзму на чолi, бореться за осягнення загального миру, який єдиний тiльки дасть можливiсть селянським i пролетарським масам успiшно боротися за iнтереси трудящого люду, погроза нової братогубної вiйни, що оголошена Радою Народнiх комiсарiв України, руйнує братерство трудящих верств усiх народiв, розбуджує прояви нацiональної ворожнечi та затемнює класову свiдомiсть мас, сприяючи тим самим зростовi контр-революцiї.

Визнаючи, що вiдповiдь Генерального Секретарiяту з 17 грудня (н. ст.) є належною вiдповiддю на замах Народнiх Комiсарiв на права українських селян, робiтникiв i воякiв, Всеукраїнський з'їзд Рад Селянських, Робiтничих i Солдатських Депутатiв уважає за потрiбне вжити всiх заходiв, щоб не допустити до пролиття братерської крови, i звертається з гарячим закликом до народiв Росiї — всiма способами запобiгти можливостi нової ганебної вiйни" (302,N 290).

Крiм цiєї основної резолюцiї в полiтичному планi з'їзд ще оголосив резолюцiю на пiдтримку Центральної Ради та звернувся з закликом до народiв Росiї.

За обставин, коли майже всi двi з половиною тисячi депутатiв з'їзду рiшуче стали на пiдтримку Центральної Ради, бiльшовицька фракцiя в числi 125 осiб вимушена була виїхати 20 (7) грудня до Харкова (40,с.222). Але, як писав Г.Лапчинський, до цього мiста доїхали не всi, а щось менше сотнi осiб (243, с.159).

Постає питання, а чому кияни обрали Харкiв, мiсто, яке не дуже лояльно ставилось до Києва? Справа в тому, що вже в нiч з 21 на 22 грудня до Харкова прибули росiйськi загони Раднаркому Сiверса та Ховрiна, пiд захист яких i втекли бiльшовики Києва (208,с.53). Але так чи iнакше київським бiльшовикам довелося просити допомоги i в бiльшовикiв Харкова. Останнi проявили до своїх товаришiв по партiї "по-справжньому" бiльшовицьку гостиннiсть. Усiм втiкачам харкiв'яни запропонували розмiститися … у кiлькох камерах в'язницi мiста. Однак у тих камерах було настiльки холодно та вогко, що бiднi бiльшовики Києва, покоштувавши гостинностi своїх товаришiв, пiшли жити до будинку "Присутственных мест", де вдень проводилися усi наради. Але i там їм довелося спати покотом на долiвцi за скаженого морозу (243,с.161). І це були не хто-небудь, а люди, якi через кiлька днiв оберуть самi себе в український радянський уряд!

Першою проблемою бiльшовикiв Києва, якi мали амбiцiї створити Всеукраїнський партiйний центр, було "всього-на-всього" переконати бiльшовикiв Харкова, що вони мусять пiдкоритись Києву (243,с.160). Звичайно, голова харкiвського центру, вiдомий Артем (Сергеєв), цю "пропозицiю" не сприйняв серйозно. Тодi кияни перехитрили його, зв'язавшись iз Раднаркомом, який зобов'язав Артема притягнути харкiв'ян до дiяльностi київських бiльшовикiв (243,с.161). Артем не мiг непослухати Раднарком, а тому 24 (11) грудня об'єднаний Всеукраїнський партiйний з'їзд нарештi розпочав свою роботу (21, с.280).

Власне, що являв собою цей з'їзд? Ще 22 (9) грудня в Харковi розпочався з'їзд депутатiв Донецького та Криворiзького басейнiв. На ньому були присутнi 77 делегатiв з ухвальними голосами та 6 з дорадчими вiд 46 з 140 рад рiзних мiсцевостей. Якщо зауважити, що кiлькiсть депутатiв цього обласного з'їзду навiть не порiвнюється з Всеукраїнським з'їздом Рад (83 проти 2500), а ради, якi вони репрезентували, досягали тiльки третину вiд загальної їх кiлькостi, можна з упевненiстю сказати, що Криворiзько-Донецький з'їзд був неправомочним з усiх бокiв. Бiльше того, присутнi були на ньому в переважнiй бiльшостi бiльшовики, незважаючи навiть на те, що на з'їзд намагались вплинути меншовики та есери. Фактично, цей харкiвський з'їзд був цiлком розкольницьким та вiдщепенським з яскраво виявленими бiльшовицькими гаслами. Отож, оскiльки нi харкiвськi, нi київськi бiльшовики не являли собою нiякої сили, харкiв'яни й пiшли на об'єднання. Правда, обiйшлося це для киян дорогою цiною:

"Прежде, чем влиться в состав областного Донецко-Криворожского съезда (тут помилка радянського автора, йдеться про об'єднаня — прим. Т.Я), который как раз в это время происходил в Харькове, "киевлянам" пришлось выдержать жестокую дискуссию с харьковскими большевиками, упорно не желавшими присоединять свою промышленную область к мелкобуржуазной правобережной Украине" (28,с.261).

Отже, як зазначалось, 25 (12) грудня розпочався об'єднаний з'їзд київських та харкiвських бiльшовикiв. На його засiданнях було обговорено три основних питання: